Постанова

від 20.02.2018 по справі 916/2269/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року Справа № 916/2269/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А., Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання - Колбасовій О.Ф.

за участю представників:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНЕРА"

на рішення господарського суду Одеської області від 17 листопада 2017 року, суддя в І інстанції Рога Н.В., повний текст якого було складено 22.11.2017 року в м. Одесі

у справі № 916/2269/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА МК"

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНЕРА"

про стягнення 33 416 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА МК" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНЕРА" про стягнення 15 300 грн. основного боргу, 4 422,14 пені, 7060 грн. штрафу, 159,71 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору № 0315-1М від 15.03.2017р. з монтажу комплекту ваг автомобільних тензометричних ВАТ-80 Аксіома з найбільшою границею зважування 80т і довжиною вантажоприймальної платформи 18м естакадного виконання щодо проведення остаточного розрахунку за виконані роботи у встановлений строк. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати пов'язані з отриманням послуг юриста в розмірі 6 000 грн. та витрати пов'язані з оплатою судового збору в розмірі 1600 грн.

СГТОВ "ВЕНЕРА" не визнало позов посилаючись на те, що ТОВ "ВЕСТА МК" не виконало роботу, яку за умовами п.п. 1.1, 2.1-2.3 договору мало виконати, а тому СГ ТОВ ВЕНЕРА на підставі ч. 1 ст. 854 ЦК України оплатило лише ту частину роботи, яка була виконана належним чином.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17 листопада 2017 року позов задоволено частково з мотивів обґрунтованості позовних вимог. Стягнуто з СГТОВ "ВЕНЕРА" на користь ТОВ "ВЕСТА МК" заборгованість за договором монтажу № 0315-1М від 15.03.2017р. у розмірі 15 300 грн., пеню у розмірі 4 422,14 грн., штраф у розмірі 7 060 грн., 3 % річних у розмірі 159,71 грн., витрати на юридичні послуги у розмірі 3 000 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 грн. В решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано приписами ст. 193, 216, 230 ГК України, ст. ст. 525, 526, 549, 625 ЦК України та встановленими по справі обставинами, в порушення яких відповідач не надав належних доказів виконання своїх зобов'язань за укладеним договором щодо проведення остаточного розрахунку за виконані роботи у встановлений строк, отже, наявний борг, а також пеня, штраф та 3% річних підлягають стягненню з нього на користь позивача.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, СГТОВ "ВЕНЕРА" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник посилається на те, що рішення є незаконним, оскільки суд вирішив справу не у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, з порушенням процесуальних норм, та необґрунтованим, так як у ньому неповно відображені обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки не є вичерпними та не відповідають дійсності.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ВЕСТА МК" заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони заздалегідь були повідомлені належним чином, проте позивач двічі не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 15 березня 2017 року між ТОВ "ВЕСТА МК" (виконавець) та СГТОВ "ВЕНЕРА" (замовник) було укладено договір монтажу № 0315-1М, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання з монтажу комплекту ваг автомобільних тензометричних ВАТ-80 "Аксіома" з найбільшою границею зважування 80 т і довжиною вантажоприймальної платформи 18 м естакадного виконання (Ваги).

Вартість робіт складає 35 300 грн. з ПДВ. Ділянка установки ваг визначається на території замовника за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Березань (п.п.1.2, 1.3 договору).

За умовами п. 2 даного договору виконавець зобов'язався провести монтаж, пусконалагоджувальні роботи і калібрування ваг наданим замовником вантажем; виконати монтаж ваг в погоджену з замовником дату, але не пізніше десяти робочих днів від дати отримання листа про готовність до монтажу ваг від замовника; передати замовнику копію базового програмного забезпечення Автовага (п.п. 2.1, 2.2, 2.3 договору).

Згідно п. 3.1 договору замовник зобов'язався виплатити повну суму договору згідно з п. 4.

За умовами п. 4 договору розрахунок проводиться в безготівковій формі шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця; замовник проводить оплату 100% від вартості згідно п. 1.2 протягом 2-х банківських днів після монтажу ваг, на розрахунковий рахунок виконавця; вартість договору дійсна на дату підписання договору ( п. п. 4.1, 4.2, 4.3 договору).

Порядок здавання та приймання робіт визначено п. 5 договору, згідно з яким після закінчення проведення роботи з встановлення та пусконалагоджувальних робіт виконавець передає замовнику підписаний зі свого боку акт виконаних робіт; протягом трьох робочих днів з моменту отримання акту виконаних робіт замовник зобов'язаний прийняти виконані роботи та підписати акт виконаних робіт; у разі відмови від підписання акту виконаних робіт замовник зобов'язаний протягом 3-х робочих днів з моменту його отримання надати письмову мотивовану відмову із зазначенням причин; акт виконаних робіт вважається підписаним замовником, а роботи прийнятими, за відсутності мотивованої відмови, наданої на умовах і в терміни згідно з п. 5.3 цього договору (п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 договору).

Відповідно до п. 6.2 договору за порушення термінів оплати, зазначених у п. 4.2 договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 36 % річних від вартості робіт, за кожний день прострочення, при простроченні платежу більше ніж на 10 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 20 % від вартості цього договору.

Згідно з п. 6.4 договору у разі несвоєчасної оплати згідно з п. 4.2 договору виконавець має право в односторонньому порядку відключити ваги до моменту виконання замовником своїх зобов'язань згідно з п. 4.2 договору.

Одностороння відмова сторін від взятих на себе зобов'язань за цим договором не допускається (п. 8.1 договору).

За умовами п. 8.7 договору, він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Отже, при укладенні даного договору сторони встановили, що замовник проводить оплату 100% вартості робіт - 35 300 грн. (з ПДВ) протягом 2-х банківських днів після монтажу ваг, на розрахунковий рахунок виконавця.

Судом установлено, що 27.04.2017 року ТОВ "ВЕСТА МК" та СГТОВ "ВЕНЕРА" було підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 17042701, відповідно до якого позивачем виконано, а відповідачем прийнято передбачені договором наступні роботи: монтаж ваг автомобільних тензометричних ВАТ-80 "Аксіома" з найбільшою границею зважування 80 т і довжиною платформи 18 м, загальною вартістю 35 300 грн. з ПДВ. Як зазначено в цьому акті, замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має. Зазначений акт підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи, загальна вартість виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт за спірним договором складає 35 300 грн.

Таким чином, відповідно до умов п.п. 3.1 та 4.2 даного договору остаточний розрахунок з позивачем з оплати вартості виконаних робіт в розмірі 35 300 грн. відповідач повинен був здійснити не пізніше 03 травня 2017р. (з урахуванням вихідних та святкових днів).

Проте, відповідач оплатив вартість виконаних робіт лише частково, здійснивши 28.04.2017 року платіж на розрахунковий рахунок позивача у розмірі 20 000 грн., що не заперечується сторонами, у зв'язку з чим у нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 15 300 грн.

Отже, заборгованість відповідача за виконані роботи з урахуванням часткової оплати в розмірі 20 000 грн. становить 15 300 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, позивач надіслав на адресу останнього претензії від 13.07.17р. № 170713-01 та від 03.08.2017р. № 170803-01, в яких просив погасити заборгованість за договором монтажу № 0315-1М від 15.03.2017р. в сумі 15 300 грн. протягом двох днів з їх отримання, які відповідач залишив без задоволення з посиланням на те, що ТОВ ВЕСТА МК не виконало свої зобов'язання у повному обсязі та отримало розрахунок за фактично виконані роботи і заборгованість як така не існує.

Порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо проведення остаточного розрахунку за виконані позивачем роботи й стало причиною виникнення даного спору.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Укладений між сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором підряду, який є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частинами 1, 3 ст. 843 ЦК України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Судом установлено, що спірний договір містить умови про те, що загальна вартість робіт складає 35 000 грн., і виконавець зобов'язаний виконати монтаж ваг в погоджену з замовником дату, але не пізніше 10 робочих днів від дати отримання листа про готовність до монтажу ваг від замовника (п.п. 1.2, 2.2). Водночас, виконання окремих етапів роботи умовами договору не передбачено.

За змістом ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з ч. 2 ст. 853 ЦК України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Частиною 3 ст. 853 ЦК України передбачено, якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.

Разом з тим, матеріали справи не містять будь - яких доказів, що сторони обумовили у договорі інший порядок прийняття замовником роботи, виконаної підрядником; також відповідач не надав доказів належної фіксації допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків, встановлення розумного строку для їх виправлення; також у справі відсутні будь-які претензії або вимоги замовника до підрядника щодо неналежного виконання останнім взятих на себе договірних зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Судом установлено, що спірний договір містить умови про обов'язок замовника провести оплату 100% вартості виконаних робіт у розмірі 35 300 грн. протягом 2-х банківських днів після монтажу ваг, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п.п. 1.2, 3.1, 4.2).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 882 ЦК України замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Отже, свою незгоду з обсягом виконаних робіт, незадоволенням ними або у разі виявлення істотних недоліків у виконаних підрядником роботах тощо, замовник мав викласти у відповідному акті та відмовитися від прийняття робіт. Водночас, належних доказів на підтвердження того, що позивачем не було виконано належним чином обумовлені договором підрядні роботи, відповідачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Як встановлено судом, факт виконання позивачем передбачених договором підрядних робіт підтверджено актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 17042701 від 27.04.2017р., відповідно до якого позивачем виконано, а відповідачем прийнято передбачені договором наступні роботи: монтаж ваг автомобільних тензометричних ВАТ-80 "Аксіома" з найбільшою границею зважування 80 т і довжиною платформи 18 м, загальною вартістю 35 300 грн. з ПДВ. Як зазначено в цьому акті, замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має. Вказаний акт підписаний та скріплений печатками обох сторін.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, позивач надіслав на адресу останнього претензії від 13.07.17р. № 170713-01 та від 03.08.2017р. № 170803-01, в яких просив погасити заборгованість за договором монтажу № 0315-1М від 15.03.2017р. в сумі 15 300 грн. протягом двох днів з їх отримання, які відповідач залишив без задоволення з посиланням на те, що ТОВ ВЕСТА МК не виконало свої зобов'язання у повному обсязі та отримало розрахунок за фактично виконані роботи і заборгованість як така не існує.

Обов'язковість виконання умов договору сторонами визначена у ст.629 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не надано доказів, що роботи, зазначені в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 17042701 від 27.04.2017р. на суму 35 300 грн., виконані позивачем неякісно або не в повному обсязі, як і доказів сплати заборгованості за договором підряду у розмірі 15 300 грн., а тому висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної заборгованості, є правомірним.

З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача в обґрунтування заперечень проти позову про те, що ТОВ ВЕСТА МК належним чином не виконало роботу, яку за умовами спірного договору мало виконати, а тому СГ ТОВ ВЕНЕРА на підставі ч. 1 ст. 854 ЦК України оплатило лише ту частину роботи, яка була виконаною, з посиланням на договір № 0522/1 від 22.06.2017р. укладений з ТОВ Вес-Сервіс , за яким останнє за дорученням відповідача виконало роботи з підготовки і проведення повірки ваг автомобільних тензометричних ВАТ-80 та організацію перевірки метрологічних характеристик при проведенні повірки ваг, оскільки умовами спірного договору № 0315-1М від 15.03.2017р. проведення такої повірки, яка проводиться уповноваженими представниками територіального органу Держспоживстандарту відповідно до положень Закону України Про метрологію та метеорологічну діяльність , не передбачено.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі п. 6.2 договору нарахував відповідачеві 4 422,14 грн. пені і 7 060 грн. штрафу та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 159,71 грн. 3% річних.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, штрафу та 3% річних суд першої інстанції дійшов висновку про їх правильність та задовольнив позовні вимоги в цій частині у заявленому до стягнення розмірі.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Як вже було зазначено вище, умовами п. 6.2 договору встановлено, що за порушення термінів оплати, зазначених у п. 4.2 договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 36 % річних від вартості робіт, за кожний день прострочення, при простроченні платежу більше ніж на 10 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 20 % від вартості цього договору.

Статтею 549 ЦК України визначено поняття неустойки, згідно з якою неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 175 ГК Україн6и встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За змістом ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 ЦК України, частина перша статті 231 ГК України).

За приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14, за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, розмір та базу нарахування пені позивачем визначено невірно. Таким чином, висновок місцевого суду про правильність обчисленого позивачем розрахунку пені в сумі 4422,14 грн. є помилковим.

За проведеним апеляційним судом розрахунком, обчисленим у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто з 04.04.2017 по 07.09.2017 (з урахуванням меж визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання грошового зобов'язання - 127 днів), від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання - 15 300 грн., сума згаданої пені становить 675,51 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов'язань визначено ч. 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14, пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

За результатами перевірки обчисленого позивачем розрахунку штрафу у розмірі 7060 грн. апеляційний суд вважає, що він відповідає умовам укладеного сторонами договору та чинному законодавству, є правильним та не спростованим відповідачем як в цілому так і за його складовими.

Водночас, у ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

У п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14 роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатами перевірки обчисленого позивачем розрахунку 3% річних у розмірі 159,71 грн. апеляційний суд зазначає, що він є арифметично не вірним, а висновок місцевого суду про правильність обчисленого позивачем розрахунку 3% річних у зазначеній сумі є помилковим, оскільки 3% річних від простроченої суми - 15 300 грн. становить 459 грн. Водночас, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі пред'явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України).

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами спірного договору строку виконання грошового зобов'язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно і вимога позивача про стягнення з відповідача пені, штрафу та 3% річних є обґрунтованою.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що згідно з приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду даної справи місцевим судом, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008р. № 01-8/211, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача неустойки у розмірі - 7 735,51 грн., яка складає 50,56% від суми боргу за договором, спотворить дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності.

Наведене безумовно свідчить про те, що нарахована позивачем неустойка у розмірі 7 735,51 грн. не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов'язання за договором.

Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду. На підставі аналізу поданих сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки за прострочення строку оплати виконаних робіт.

За таких обставин, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, а також приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем строку оплати виконаних робіт та враховуючи інтереси обох сторін, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір стягуваної неустойки до 10%.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 67,55 грн. пені та 706 грн. штрафу.

Також позивач просив стягнути з відповідача 6 000 грн. витрат пов'язаних з отриманням послуг юриста.

На підтвердження понесення таких витрат, позивач надав до матеріалів справи договір про надання юридичних послуг № 245/А від 29.08.2017р., укладений між ТОВ "ВЕСТА МК" та ТОВ "Юридичне бюро "ОСОБА_2 та партнери", комерційну пропозицію ТОВ "Юридичне бюро "ОСОБА_2 та партнери" на адресу ТОВ "ВЕСТА МК" без номера та без дати щодо вартості юридичних послуг та платіжні доручення № 10656 від 18.09.2017р. на 3 000 грн. та № 10584 від 31.08.2017р. на 3 000 грн.

Згідно з ст. 44 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду даної справи місцевим судом, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. № 7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Відповідно до п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача в господарському суді представляли його представники ОСОБА_3 та ОСОБА_2, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені ТОВ ВЕСТА МК , за підписом керівника товариства.

Враховуючи наведені правові положення, встановлені обставини даної справи та відсутність в матеріалах справи належних документів, які б підтверджували факт надання саме адвокатських послуг позивачу у даній справі, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з СГТОВ ВЕНЕРА на користь позивача витрат пов'язаних з отриманням послуг юриста в сумі 6000 грн.

Крім того, вимога позивача про покладення на відповідача витрат пов'язаних на оплату послуг юриста, не є позовною вимогою у розумінні п. 4 ч. 2 ст. 54 ГПК України, з чого безпідставно виходив суд першої інстанції задовольняючи позов частково та стягуючи на користь позивача витрати на юридичні послуги у розмірі 3000 грн.

Враховуючи все вищевикладене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача 4 354,59 грн. пені та 6354 грн. штрафу, а в решті має бути залишено без змін, як законне та обґрунтоване.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає інші доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

Згідно з ст. ст. 123, 129 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1600 грн., судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 254, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНЕРА" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 17 листопада 2017 року у справі № 916/2269/17 скасувати частково, викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНЕРА" (67622, Одеська область, Біляївський район, Сільрада Березанська, Комплекс будівель і споруд № 2, б. 1, код: 32012567) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА МК" (61502, м. Харків, вул. Малопанасівська, б. 4/7, код 35659310) 15 300 грн. боргу, 67,55 грн. пені, 706 грн. штрафу, 159,71 грн. 3 % річних та 1600 витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 21.02.2018р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

ОСОБА_4