Рішення

від 22.02.2018 по справі 910/21963/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2018Справа № 910/21963/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Пукшин Л.Г., за участю секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТ КАРГО ЛОДЖІСТІКС УКРАЇНА" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 5-Б)

до Приватного акціонерного товариства "ФОРМУЛА МОТОР УКРАЇНА" (03062, м. Київ, пр-т. Перемоги, 67)

про стягнення 4 731,39 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТ КАРГО ЛОДЖІСТІКС УКРАЇНА" (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства "ФОРМУЛА МОТОР УКРАЇНА" (далі - відповідач) про стягнення 4 731,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір транспортного експедирування № Z-1537 від 01.09.2015р. (надалі - Договір). На виконання умов договору позивач зобов'язався за рахунок відповідача виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажів відповідача, а останній зобов'язався своєчасно сплачувати ціну таких послуг. За доводами позивача, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором щодо повної оплати послуг, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 4 731,39 грн., з яких: 3 929,87 грн. - основний борг та 801,52 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 порушено провадження у справі № 910/21963/17, розгляд справи призначено на 24.01.2018.

У судовому засіданні 24.01.2018 представник позивача надав усні пояснення та не заперечив щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.01.2018р. вирішено справу №910/21963/17 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та розгляд справи призначено на 22.02.18р.

22.02.18р. через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання позивача про відкладення підготовчого судового засідання у зв'язку з надання додаткових пояснень по справі.

У судовому засіданні, яке призначене на 22.02.18р. представник позивача не з'явився, про дату та час проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду не виконав, про причини відсутності суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання повідомлений належним чином, Клопотань про відкладення від відповідача не надходило.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення підготовчого судового засідання, суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні такого клопотання з підстав необґрунтованості.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом направлення на адресу суду поштовим відправленням.

З огляду за зазначене та з урахуванням того, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАТ КАРГО ЛОДЖІСТІКС УКРАЇНА" та Приватним акціонерним товариством "ФОРМУЛА МОТОР УКРАЇНА" було укладено договір транспортного експедирування № Z-1537.

За умовами договору (п. 1.1. договору) зазначено, що позивач зобов'язується за плату і за рахунок відповідача виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажів відповідача. Вид і найменування вантажу визначається у документах про надання послуг, що оформлюються згідно договору.

Позивач зобов'язується організувати перевезення наступного вантажу відповідача: запасні частини та аксесуари (п. 1.2. договору).

Відповідно до 2.5. договору, відомості про тип та найменування вантажу, вагу сформованих замовлень, кількість місць, пункт призначення вантажу та номер вантажного місця відповідач надає позивачу у формі наряду на відвантаження вантажу. Вага вантажу, готового до завантаження, зазначається у наряду відвантаження при подальших розрахунках та визначені ціни послуг, належно наданих позивачем відповідачу щодо такого вантажу. Відповідач надає позивачу наряд на відвантаження вантажу у електронному вигляді, а саме в Excel або текстових файлах.

Пунктом 2.9. договору передбачено, що єдиним документом, який підтверджує надання послуг позивачем відповідачу, є товарно-транспортна накладна (надалі - ТТН). ТТН формується позивачем на основі даних наряда на відвантаження вантажу до моменту відправлення ТЗ з вантажем х пункту завантаження.

У пункті 4.1. договору сторони погодили, що ціна послуг (розмір плати позивачу) визначається згідно з тарифами, зазначеними у додатку № 1 до договору і залежить від ваги вантажу зазначеної в наряді на відвантаження товару. Підписані сторонами ТТН щодо надання послуг є невід'ємною частиною цього договору. Загальною ціною цього договору є загальна сума цін всіх послуг, здійснених протягом строку дії договору.

Позивач зобов'язаний в продовж 5 робочих днів місяця наступного за місяцем, в якому надавалися послуги, надавати відповідачу два оригінали підписаного та засвідченого печаткою акту приймання-передачі послуг, наданих в такому місяці, та рахунок-фактуру на оплату таких послуг. Відповідач має розглянути зазначені документи протягом 10 банківських днів зі свого боку підписати та засвідчити печаткою акт приймання-передачі послуг і оплатити рахунок-фактуру до 20 числа кожного місяця, або надати позивачу аргументовану відмову від підписання такого акту та приймання відповідних послуг. Оплата послуг здійснюється відповідачем позивачу на місячній основі після підписання сторонами акту приймання-передачі таких послуг на підставі рахунку-фактури позивача шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, зазначений в договорі.

Також, 01.09.15р. сторонами було узгоджено та підписано Додаток № 1 до договору №Z-1537, в якому визначено тарифи оплати за надані послуги, а також Додаток № 2 до договору №Z-1537 про найменування, код та адреси вантажоотримувачів.

З письмових пояснень позивача вбачається, що останнім виставлено відповідачу рахунки на оплату вартості наданих послуг перевезення вантажів за договором № Z-1537 від 01.09.2015р. на загальну суму 13 981,49 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТ КАРГО ЛОДЖІСТІКС УКРАЇНА" підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору транспортного експедирування № Z-1537 від 01.09.2015р між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, тому до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем частково оплачено рахунки надані позивачем на оплату вартості наданих послуг перевезення вантажів за договором № Z-1537 від 01.09.2015р. на загальну суму 10 051,62 грн., а саме: 552,76 грн. на оплату рахунку № КДТ-0000432 від 30.04.2016р., 885,92 грн. на оплату рахунку № КДТ-0000330 від 31.03.2016р., 1 461,40 грн. на оплату рахунку № КДТ-0000214 від 29.02.2016р., 2 134,73 грн. на оплату рахунку № КДТ-0000100 від 31.01.2016р., 1 377,98 грн. на оплату рахунку № КДТ-0001226 від 31.12.2015р., 44,08 грн. на оплату рахунку № КДТ-0000967 від 30.09.2015р., 1 117,72 грн. на оплату рахунку № КДТ-0001077 від 31.10.2015р., 2 477,03 грн. на оплату рахунку № КДТ-0001194 від 30.11.2015р.

Проте, надані позивачем послуги за перевезення вантажу за період з травня 2016 року по грудень 2016 року на загальну суму 3 929, 87 грн. відповідачем не оплачено, що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками на оплату: № КДТ-0000563 від 31.05.16р. на суму у розмірі 643,62 грн., № КДТ-0000669 від 30.06.16р. на суму у розмірі 1 272,10 грн., № КДТ-0000736 від 31.07.16р. на суму у розмірі 265,02 грн., № КДТ-0000836 від 31.08.16р. на суму у розмірі 848,00 грн., № КДТ-0000959 від 31.09.16р. на суму у розмірі 386,17 грн., № КДТ-0001046 від 31.10.16р. на суму у розмірі 408,89 грн., № КДТ-0001138 від 31.11.16р. на суму у розмірі 7,57 грн., № КДТ-0001233 від 31.12.16р. на суму у розмірі 98,44 грн.

Під час розгляду справи відповідачем письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі не виконав, не надав суду докази оплати наданих послуг станом на момент вирішення спору та не спростував заявлені вимоги позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача непогашеної заборгованості перед позивачем в сумі 3 929,87 грн., а тому вимога позивача про стягнення з відповідача основної суми заборгованості за надані послуги перевезення, доведена належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, за прострочення своєчасної оплати наданих послуг за перевезення, позивач просить суд стягнути з відповідача 801,52 грн. пені.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отримані послуги не надав, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.5.2.3. договору, відповідач несе відповідальність за несвоєчасну оплату належно наданих послуг позивача. При простроченні відповідачем на строк більше 10-ти календарних днів оплати послуг позивача, прийнятих відповідачем, позивач має право вимагати від відповідача сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені, який наданий позивачем, суд встановив, що позивачем невірно встановлено період нарахування пені, а саме позивачем вказано період з 11.01.17р. по 23.10.2017р.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що приписом ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Так, врахувавши положення ч. 6 статті 232 ГК України та п. 5.2.3 Договору, судом здійснено власний розрахунок пені та встановлено, що період нарахування повинен здійснюватися з 11.01.17р. по 11.07.17р.

Розрахунок суми пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 3929.87 11.01.2017 - 26.01.2017 16 14.0000 % 0.077 %* 48.24 3929.87 27.01.2017 - 01.03.2017 34 14.0000 % 0.077 %* 102.50 3929.87 02.03.2017 - 13.04.2017 43 14.0000 % 0.077 %* 129.63 3929.87 14.04.2017 - 25.05.2017 42 13.0000 % 0.071 %* 117.57 3929.87 26.05.2017 - 06.07.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 113.05 3929.87 07.07.2017 - 11.07.2017 5 12.5000 % 0.068 %* 13.46

Таким чином, враховуючи, що основна сума заборгованості складає 3 929,87 грн. та нарахування здійснюється з 11.01.2017р. по 11.07.2017р., за розрахунком суду сума пені складає 524,45 грн.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отримані послуги суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 524,45 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він виконав своєчасно та в повному обсязі зобов'язання щодо сплати грошових коштів за отримані послуги. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, зокрема: основна сума заборгованості за договором у розмірі 3 929,87 грн. та пені у розмірі 524,45 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 236 - 239 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ФОРМУЛА МОТОР УКРАЇНА" (03062, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 67; ідентифікаційний код 31481663) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТ КАРГО ЛОДЖІСТІКС УКРАЇНА" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 5-Б; ідентифікаційний код 34568736) заборгованість у розмірі 3 929 (три тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 87 коп., пеню у розмірі 524 (п'ятсот двадцять чотири) грн. 45 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 506 (одна тисяча п'ятсот шість) грн. 30 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 22.02.2018р.

Суддя Пукшин Л.Г.