Ухвала

від 20.02.2018 по справі 910/1815/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА про відмову у видачі судового наказу м. Київ 20.02.2018Справа №  910/1815/18 Суддя Мельник В.І. розглянувши заяву Комунального  підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового  фонду Шевченківського району м. Києва» (04050, м. Київ, вул. Білоруська 1,  ідентифікаційний номер 34966254) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення  з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіносвіт Діджитал» (04053, м. Київ, вул. Воровського, 15, ідентифікаційний номер 37553041) заборгованості за Договором №1054Е-2015 про відшкодування власником (орендарем( витрат  по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна, що складається із основної заборгованості,  інфляційних втрат, 3% річних. ВСТАНОВИВ:           16.02.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва  надійшла заява Комунального  підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового  фонду Шевченківського району м. Києва»  про видачу судового наказу за вимогою про стягнення  з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіносвіт Діджитал» заборгованості за Договором №1054Е-2015 про відшкодування власником (орендарем)  витрат  по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна, що складається із основної заборгованості,  інфляційних втрат, 3% річних. Розглянувши подану заявником заяву та додані до неї документи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Відповідно до статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У п.п. 3, 8 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема, заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст.148 цього Кодексу, та із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Як вбачається із заяви,  остання обгрунтована не невиконанням  боржником умов вище зазначеного Договору   внаслідок чого утворилась заборгованість в  розмірі  5985,18 грн., крім того заявник просить  стягнути  3% річних в розмірі  97,57 грн. та інфляційні втрати в  розмірі 436,73 грн., що не відповідає приписам ст.148 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є заборгованістю за своєю правовою природою з огляду на наступне. Відповідно до  ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Враховуючи вище зазначене, проценти, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягнення пені. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Як вбачається із матеріалів  доданих до заяви, заявником  не надано доказів  надсилання  на адресу боржника  рахунків, після отримання яких  відповідно до п. 4.6 Договору боржник у 10 денний термін мав оплатити послуги.  Заявником також не надано доказів  що він звертався до боржника із претензією щодо виконання  грошового зобов'язання. Відтак, належними засобами доказування, в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, заявником не доведено виникнення у нього права грошової вимоги в розмірі 5985,18 грн. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіносвіт Діджитал».   В зв'язку із вище  зазначеним, суд доходить висновку, що  заява Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового  фонду Шевченківського  району м. Києва про видачу наказу оформлена з порушенням вимог, встановлених п.п. 3, 8 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд звертає увагу заявника, що відповідно до ст. 153 Господарського процесуального кодексу України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п.1, 2, 8, 9 ч.1 ст.152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Тобто, заявник має право повторно звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіносвіт Діджитал» 5985,18 грн. заборгованості, яка виникла за Договором №1054Е-2015 про відшкодування власником (орендарем( витрат  по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна від 01.07.2012, сплативши судовий збір у встановленому законом розмірі. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п.3-6 ч.1 ст. 152 цього Кодексу в частині вимог про стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку. У відповідності до ст.ст.147, 148, 150, 152-154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд - УХВАЛИВ: 1.          Відмовити  Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» у видачі судового наказу  за вимогою про стягнення   із Товариства з обмеженою відповідальністю  «Кіносвіт Діджитал» заборгованості за Договором №1054Е-2015 від 01.07.2012 про відшкодування власником (орендарем( витрат  по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна, що складається із основної заборгованості,  інфляційних втрат, 3% річних. 2.          Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання – 20.02.2018 та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 256, 257 та підпунктом 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України. Суддя                                                                                                    В.І. Мельник