Рішення

від 19.02.2018 по справі 910/22622/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 19.02.2018 Справа №  910/22622/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., За участю секретаря судового засідання Ваховської К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи За позовом    Дочірнього підприємства «Завод обважених та бурильних та ведучих труб»                                                           м. Суми до                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Машхолдинг»  м. Київ Про                стягнення   19   246,99 грн. У засіданні брали участь: від позивача:        не з'явився                      від відповідача:    не з'явився       ОБСТАВИНИ  СПРАВИ:          Дочірнє підприємство “Завод обважнених бурильних та ведучих труб” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Машхолдинг” про стягнення 19    246,99 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на постачання продукції виробничо-технічного призначення від 11.11.2015 № 79/18-153-15. У підготовче судове засідання 31.01.2018 представники сторін не з'явились. На електронну адресу суду 31.01.2018 від представника позивача надійшла довідка про відсутність аналогічно спору та заява про розгляд справи без участі представника позивача в якій представник позивача зазначає,  що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не може прибути в судове засідання у зв'язку з відпусткою. Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, керуючись ст.ст. 177-185, 234  Господарського процесуального кодексу України, суд  призначив справу до судового розгляду на 19.02.2018р. В судове засідання 19 лютого 2018 року представник позивача не з»явився. Через відділ діловодство  Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява, відповідно до якої позовні вимоги підтримує повністю та просить справу розглядати за наявними в ній  матеріалами. В судове засідання 19 лютого 2018 року представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується  відміткою поштового відділення  про повернення поштового відправлення у зв2язхку із закінченням строку зберігання. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття  рішення у даній справі. З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач проявив протиправну процесуальну бездіяльність, тому судове засідання проводиться за його відсутності і причини неявки представника відповідача у засідання судом не визнаються поважними. При цьому, судом не встановлено обставин, що неявка представника відповідача перешкоджає вирішенню спору, і також суд прийняв до уваги, що явка представників сторін у засідання обов'язковою не визнавалась. З огляду на наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань. 11.11.2017 року між Дочірнім підприємством «Завод обважнених бурильних і ведучих труб» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю  “Машхолдинг”  (відповідач) було укладено Договір поставки №79/18-153-15, відповідно  до умов якого відповідач зобов'язався поставити позивачу продукцію  виробничо – технічного призначення, номенклатура, кількісні та характеристики  і терміни постачання вказані в  специфікаціях, що є його невід'ємною частиною, а позивач – прийняти і оплатити таку продукцію. Відповідно до специфікації до договору  відповідач зобов»язаний був поставити продукцію - корпус 97.06.434.00.00 в кількості 8 шт. на загальну суму 99   648, 00 грн. протягом 60 календарних днів з моменту надходження 70% передплати від позивача. Позивач здійснює передплату за даною специфікацією в розмірі 70% за закупку матеріалу та 30% протягом 5-ти календарних днів після повідомлення  позивача про готовність продукції до постачання. Пунктом 8.2  Договору передбачено відповідальність за порушення строків поставки у вигляді пені у розмірі 0,2 % від вартості, непоставленої  в строк продукції, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачуватиметься пеня, за кожен день прострочки. В п. 8.4 договору сторони передбачили відповідальність відповідача  за неналежне виконання або невиконання умов договору вигляді штрафних санкцій у розмірі, що передбачений ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє  до 31 грудня 2016року, а в частині проведення оплати за поставлену продукцію - до повного виконання   позивачем свої зобов»язань (п.11.6 Договору). 25.07.2026р. відповідачем було виставлено позивачу  рахунок на оплату за №16 на суму 49   824, 00 грн. Позивач  здійснив оплату даного рахунку, що підтверджується платіжними дорученнями №3321 від 28.07.2016р. на суму 24   912,00 грн. та №4667 від 31.10.2016р. на суму  24   912, 00 грн. З урахуванням проведених позивачем оплат (остання 31.10.2016р.)  кінцевий строк поставки продукції – 30.12.2016р.   Відповідно до акту №3 приймання продукції від 19.07.2017р.  відповідач поставив позивачу продукцію    - корпус 97.06.434.00.00 в кількості 4 шт. на загальну суму 49 824, 00 грн.   Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що відповідно до   акту №3 приймання продукції від 19.07.2017р.  відповідач виконав свої зобов'язання з поставки продукції  несвоєчасно, чим порушив умови  Договору (п. 3 специфікації до даного договору).  Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з пеню у розмірі 6691,34  грн. (нараховану на підставі договору) та пеню в розмірі 9067, 97 грн. та штраф в сумі  3487, 68 грн. , що передбачені ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Дочірнього підприємства “Завод обважнених бурильних та ведучих труб”  підлягають задоволенню з наступних підстав. Внаслідок укладення Договору поставки №79/18-153-15від 11.11.2015 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2      статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України      як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України      з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі      статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до      статті 6 цього Кодексу      сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього      Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1      статті 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1      статті 628 Цивільного кодексу України      визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі      статтею 526 Цивільного кодексу України      зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог      Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою      статті 193 Господарського кодексу України      встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7      статті 193 Господарського кодексу України). Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки Відповідач поставив продукцію, а Позивач в свою чергу прийняв вказану продукцію, що підтверджується   актом №3 приймання продукції від 19.07.2017р.   Судом встановлено, що всупереч умовам Договору поставки  відповідач здійснив поставку товару з прострочкою. При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню, що передбачена умовами договору,  за період прострочки з 31.12.2016р. по 30.06.2017 р. у розмірі 6691,34грн. Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної       законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний       сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання. У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором. Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка – це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов”язання. Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов”язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України – це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов”язань. Пунктом 8.2  Договору передбачено відповідальність за порушення строків поставки у вигляді пені у розмірі 0,2 % від вартості, непоставленої  в строк продукції, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачуватиметься пеня, за кожен день прострочки. Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення терміну поставки продукції неустойку у вигляді пені від суми несвоєчасно поставленої продукції спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема, пеня, застосовується за порушення будь-яких господарських зобов”язань, а не тільки за невиконання грошового зобов”язання, Суд вважає, що вимоги Позивача є обґрунтованими. Крім того, Суд звертає увагу, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені в сумі  6691,34 грн. Позивачем  заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 9067,97 грн. та штрафу в сумі 3487,68 грн. за порушення умов договору в частині поставки продукції, що нараховані позивачем відповідно до ч. 2 ст. 231 господарського кодексу України. За змістом положень ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: - за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); - за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Враховуючи викладене, суд  відзначає, що  в силу вимог зазначеної статті, застосування штрафних санкцій у такому розмірі можливо лише у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. Проте позивач до визначеної категорії не належить. З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені в сумі  9067,97 грн. та штрафу в сумі 3487,68 грн,, що нараховані позивачем на підставі ч. 2 ст. 231 господарського кодексу України. Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю “Машхолдинг”  на користь  Дочірнього підприємство “Завод обважнених бурильних та ведучих труб” підлягає стягненню пеня у розмірі 6691,34 грн.  В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам. Керуючись  ст. 129, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу  України, суд ВИРІШИВ 1. Позов Дочірнього підприємство “Завод обважнених бурильних та ведучих труб” задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Машхолдинг”  (04060, м. Київ, вул.. Ольжича, 27/22, офіс 3/1, код ЄДРПОУ 37435413) на користь Дочірнього підприємство “Завод обважнених бурильних та ведучих труб”   (40020, м. Суми, вул. Комарова, 2,  код ЄДРПОУ 30991664) пеню у розмірі 6691 грн. 34 коп.   та судовий збір у розмірі 559 грн. 32 коп.   3. В іншій частині позову відмовити. 4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. 5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після       повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.                                                                                  Повне рішення складено 22.02.2018р.           Суддя                                                                      Трофименко Т.Ю.