Рішення

від 22.02.2018 по справі 916/2657/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" лютого 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2657/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Гуляк Г.І.

при секретарі судового засідання Тодорові А.М.

розглянувши справу №916/2657/17

за позовом: приватного підприємства "СОБ"

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "МАСТЕРКАР СЕРВІС"

про стягнення 106443.51 гривень;

Представники:

Від позивача: - не з'явився;

Від відповідача: - не з'явився;

Суть спору; Приватне підприємство "СОБ" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСТЕРКАР СЕРВІС" про стягнення 106443,51 гривень.

Ухвалою суду від 07.11.2017 року порушено провадження у справі №916/2657/17 та призначено до розгляду на 27.11.2017 року.

Враховуючи нез'явлення представника відповідача у судове засідання, розгляд справи було відкладено ухвалою суду від 27.11.2017 року та призначено наступний судовий розгляд на 18.12.2017 року.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 18.12.2018 року справу № 916/2657/17 за позовом Приватного підприємства "СОБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСТЕРКАР СЕРВІС" про стягнення вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та підготовче засідання призначити на 17 січня 2018 року.

Однак позивач перед початком судового засідання 17.01.2018 року звернувся до суду із клопотанням в порядку ст. 249 ГПК України, в якому просив суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження та ухвалою суду від 12.02.2017 року призначено розгляд справи по суті на 22 лютого 2018 року.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про призначення розгляду справи по суті від 12.02.2018 року була направлена на адресу відповідача та вручено позивачу під розписку, про що зроблено відповідний підпис.

Усі поштові відправлення, які були направлені на адресу відповідача повернуті до суду із відміткою „переїхли - не обслуговується”.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань станом на 09.02.2018 року – Товариство з обмеженою відповідальністю „МАСТЕРКАР СЕРВІС” місцезнаходження юридичної особи: 65031 місто Одеса вул.. Михайла Грушевського, б.17А.

Суд зазначає, що ухвала Господарського суду Одеської області у справі № 916/2657/17 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „МАСТЕРКАР СЕРВІС” 65031 місто Одеса вул.. Михайла Грушевського, б.17А, яка зазначена у Витягу.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Одеської області , -

ВСТАНОВИВ

01 листопада 2016 року між приватним підприємством "СОБ" (Виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "МАСТЕРКАР СЕРВІС" (Замовник) було укладено договір охорони №79/16, згідно умов п.2.1 якого, вбачається, що у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати за плату охороні послуги за допомогою посту фізичної охорони на об'єкті Замовника, п.2.2 договору передбачає, кількість постів, їх розташування на території об'єкту, що охороняється, дні та години охорони визначені у Додатку №1 (Дислокації постів та розрахунку вартості охорони об'єкта.

Відповідно до п. 4.1. Договору, вартість послуг Виконавця визначається за домовленістю. Розрахунковим періодом є календарний місяць у якому надані послуги охорони (звітний місяць).

Пунктом 1 Додатку №3 - Протокол узгодження ціни сторони домовилися, що вартість послуг (ціна договору) за допомогою посту фізичної охорони на Об'єкті Замовника становить: 11400 (одинадцять тисяч чотириста) гривень, 00 копійок за місяць, у тому числі ПДВ 1900 (одна тисяча дев'ятсот) гривень, 00 копійок.

Відповідно до положень пункту 2 Додатку №3 цього Договору Замовник оплачує надані Виконавцем послуги шляхом здійснення прямого банківського переведення грошових коштів на рахунок Виконавця у безготівковій формі, самостійно, щомісяця до 10 і десятого) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.

Також згідно п.3. Додатку №3 цього Договору встановлено, що протягом 10 (десяти) робочих днів після закінчення кожного звітного місяця Виконавець надає Замовнику 2 (два) примірники Акта наданих послуг. Акт наданих послуг повинен містити інформацію щодо обсягу наданих Послуг Виконавцем у звітному місяці. У разі згоди Замовника з даними, які відображені в Акті наданих послуг, Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання такого Акта підписує обидва примірники отриманого Акта і передає один примірник Виконавцю. У разі незгоди Замовника з даними, які відображені в Акті наданих послуг, Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів з дні отримання зазначеного Акта надає Виконавцю мотивовані письмові заперечення проти підписання такого Акта. Сторони погодили, що у разі відмови Замовника від підписання Акту та/або ненадання мотивованого письмового заперечення проти підписання такого Акту у передбачений умовами договору строк, Акт вважається підписаним, а роботи прийнятими.

На виконання умов укладеного між сторонами Договору охорони №79/16 від 01 листопада 2016 року, позивачем були надані охоронні послуги, а відповідачем у свою чергу, прийняті такі послуг, що підтверджується актами надання послуг, підписаними сторонами, а саме: Актом здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за січень 2017р.від 31.01.2017р. на загальну вартість виконаних робіт, в сумі 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; Актом за лютий 2017р. від 28.02.2015р. на загальну вартість виконаних робіт, в сумі 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; Актом за березень 2017р. від 31.03.2017р.на загальну вартість виконаних робіт, в сумі 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; Актом за квітень 2017р. від 30.04.2017р.на загальну вартість виконаних робіт, в сумі 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; Актом за травень 2017р. від 31 05.2017р.на загальну вартість виконаних робіт, в сумі - 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; Актом за червень 2017р. від 06.2017р. на загальну вартість виконаних робіт, в сумі - 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; Актом за липень 2017р. від 30 07.2017р. на загальну вартість виконаних робіт, в сумі - 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; Актом за серпень 2017р. від 04.08.2017р. на загальну вартість виконаних робіт, в сумі - 1495 гривень з урахуванням ПДВ 20%;

Крім того, як встановлено Судом разом з Актами здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) замовнику-відповідачу направлялися рахунки для проведення оплати за надані послуги охорони, а саме за: рахунок-фактура №3300 від 04.01.2017р. на загальну вартість виконаних робіт, в сумі 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; рахунок-фактура №3446 від 01.02.2017р. на суму 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; рахунок-фактура №3601 від 03.03.2017р. на суму 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; рахунок-фактура №3786 від 03.04.2017р. на суму 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; рахунок-фактура №3945 від 03.05.2017р. на суму 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%; рахунок-фактура №4106 від 01.06.2017р. на суму 11400 гривень з урахуванням ПДВ 20%, рахунок-фактура №4267 від 18.07.2017р. на суму 6727 гривень з урахуванням ПДВ 20%; рахунок-фактура №4414 від 19.07.2017р. на сумі 4673 гривень з урахуванням ПДВ 20%; рахунок-фактура №4415 від 01.08.2017р. на суму 1495 гривень з урахуванням ПДВ 20%.

Проте, відповідачем вартість отриманих послуг сплачена не була, позивач було направлено на адресу відповідача претензію за №54 від 11.09.2017 року, на яку також відповіді не надійшло. Заборгованість за надані послуги охорони складає 81 295 гривень.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором охорони в частині оплати вартості отриманих послуг і стало підставою для позивача звернутись до Господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги приватного підприємства "СОБ" підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, договірні зобов'язання щодо оплати послуг охорони не виконані відповідачем, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 81 295 гривень, у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в сумі 81 295 гривень.

Щодо вимог позивача про стягнення пені у сумі 9627,30 гривень, суд зазначає наступне.

Пунктом 7.11.1 договору сторони встановили, що у разі порушення строку оплати вартості наданих послуг, крім основної заборгованості, замовник сплачує виконавцю пеню в у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожний день прострочення.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, Суд, перевіривши розрахунок пені, встановив наданий позивачем розрахунок здійснений вірно та заявлена сума пені 9 627,30 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 11 409,57 гривень 30% річних та 4 111,64 гривень інфляційних втрат.

Оцінюючи вимоги про стягнення 30% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторонами при укладені договору було узгоджено, а саме п.7.11.2 договору передбачає, замовник уразі порушення строків оплати вартості наданих послуг виконавцем, крім основної заборгованості сплачує – суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 30% річних від простроченої суми.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити саме 30% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 30% річних в сумі 11409,57 гривень, суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне: Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат в сумі 4 111,64 гривень, суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати отриманих послуг охорони відповідачем позивачу не надано.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 81 295 гривень - суми основної заборгованості та пеня в сумі 9627,30 гривень, інфляційні встати в сумі 4111,64 гривень та 30% річних в сумі 11 409,57 гривень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 – 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Одеської області, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов – задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСТЕРКАР СЕРВІС" (65031 м. Одеса, вул. М. Грушевського, б.17 А, код ЄДРЮОФОПГФ 40026422) на користь приватного підприємства "СОБ" (67543, Одеська обл., Лиманський район, с. Визирка, вул. Олексія Ставніцера, буд. №57, код ЄДРЮОФОПГФ 31790846) заборгованість у сумі 81 295 (вісімдесят одна тисяча двісті дев'яносто п'ять) гривень, 4111 (чотири тисячі сто одинадцять) гривень 64 копійки – інфляційних, 11409 (одинадцять тисяч чотириста девять) гривень 57 копійок – 30% річних, пеня в сумі 9627 (девять тисяч шістсот двадцять сім) гривень 30 копійок та витрати на оплату судового збору у сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22 лютого 2018 р.

Суддя Г.І. Гуляк