Постанова

від 21.02.2018 по справі 804/7470/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2018 року

Київ

справа №804/7470/16

адміністративне провадження №К/9901/3989/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Пасічник С.С. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року (головуючий суддя Єфанова О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року у справі № 804/7470/16 (головуючий суддя Чепурнов Д.В., судді: Мельник В.В., Сафронова С.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Альтерра Еко до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Альтерра Еко звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 жовтня 2016 року № 0000762201, №0000772201.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними, оскільки їх прийняття здійснено на підставі висновків контролюючого органу, які є лиши припущеннями та не мають реального документального підтвердження.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 19 жовтня 2016 року №0000762201, №0000772201.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. Складені контрагентами податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, а придбані позивачем послуги використані у власній господарській діяльності, що не заперечується матеріалами перевірки.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що дані з наданих позивачем первинних документів не можуть бути відображені в бухгалтерському та податковому обліку, оскільки відповідні документи складені без наміру створення правових наслідків. При цьому скаржник посилається на відсутність, зокрема у актах виконаних робіт (наданих послуг), інформації, яка дає змогу встановити детальний опис проведених робіт та місце їх проведення. Крім того, контролюючий орган вказує на інформацію бази даних податкового органу, відповідно до якої контрагенти позивача не мають у штаті працівників та основних засобів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ Альтерра Еко з питань правильності нарахування податкових зобов'язань, дотримання валютного, податкового законодавства за період з 01 січня 2012 року по 29 лютого 2016 року, відповідачем складено акт від 13 жовтня 2016 року № 1243/04-66-14/36208652, яким встановлено порушення: - підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 1 467 240, 00 грн.; - пунктів 198.3, 198.6 статті 198 розділу ІІІ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 733 602, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 жовтня 2016 року: - № 0000762201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 467 240, 00 грн. за основним платежем та 209 310, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0000772201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1 733 602, 00 грн. за основним платежем та 433 400, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про використання позивачем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для мінімізації податкових зобов'язань.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин, вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій правильними з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 138.1 статті 138 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2014 рік) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

В силу абзацу першого підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2014 рік) витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2014 рік) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2014 рік)).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2014 рік) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2015 рік) об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

В свою чергу, фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2014 рік) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України) (в редакції, чинній на 2014 рік).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2014 рік) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2014 рік) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (в редакції, чинній на 2014 рік).

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2015 рік) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України) (в редакції, чинній на 2015 рік).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2015 рік) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на 2015 рік) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання договорів, укладених між позивачем та ТОВ Дельтастрой , ТОВ Оріон Строй , ТОВ УКРТРЕЙДБУД , ПП Селена-Д , ТОВ Ака Імпорт , ТОВ Бізнес-Павер Груп , ТОВ Інторгкій , ТОВ Діойл-ЛТД , ТОВ Колумбія Трейд , ТОВ Селена-Буд , ТОВ Аріус ЛТД , ТОВ Фаєрвей , ТОВ Алітус , ТОВ Весана , ТОВ ЖИТЛОБУДИНВЕСТ , ПП Фірма Олбі , ТОВ Український центр послуг , ТОВ Старт-Тап , ТОВ Мірадон ін трейд , відповідно до яких позивачу надавались послуги з немеханізованого сортування та ущільнення ТПВ та ПВ, а також виконувались роботи по облаштуванню під'їзної дороги, надавались послуги із збирання, вивезення та захоронення побутових відходів з житлового фонду, будівельно-монтажні роботи по будівництву котловану складування ТПВ, підтверджується наданими до перевірки первинними документами, що супроводжували здійснення цих господарських операцій, та які були належним чином оформлені та підписані уповноваженими особами сторін, зокрема, податковими накладними, розрахунковими документами, актами виконаних робіт (наданих послуг), довідками про вартість будівельних робіт. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що у акті перевірки перевіряючими до форми та змісту первинних документів будь-яких претензій не ставилося.

Крім того, наданими до суду апеляційної інстанції документами, а саме: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від ТОВ Укртрейдбуд , ТОВ Інторгкій , ТОВ Український центр послуг , актами, підсумковою відомістю ресурсів, відомістю витрат, довідкою про виконані роботи від ТОВ Мірадон ін трейд , довідкою вартості виконаних будівельних робіт, актом, підсумковою відомістю ресурсів від ТОВ Страрт-Тап спростовуються доводи податкового органу про неможливість встановити обсяг та місце виконаних робіт по сортуванню та ущільнюванню твердих побутових відходів і побутових відходів, а також підтверджується перевезення контейнерів для твердих побутових відходів (порожніх), характер та обсяг виконаних будівельних робіт.

Відсутність нарядів-допусків на працівників, а також документів на підтвердження перевезення та розміщення для проживання фахівців, які проводили роботи (надавали послуги) по ущільненню та сортування побутових відходів, правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки такі документи не є первинними та їх відсутність не свідчить про нереальність господарських операцій.

Отже, висновками перевірки не встановлено фактичних порушень позивачем вимог норм податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у первинних документах даних, на підставі яких неможливо встановити місце проведення робіт (надання послуг) по сортуванню та ущільненню побутових відходів, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

В свою чергу, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Посилання у касаційній скарзі на інформацію без даних податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача можливості виконувати роботи (надавати послуги) не заслуговують на увагу, оскільки внесені відомості баз даних податкового органу є одним із заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на відповідача функцій та завдань, а висновки, викладені в податковій інформації, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків.

Доказів того, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагенти позивача були не зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відповідачем не надано.

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року у справі № 804/7470/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С.Пасічник

Судді І.А.Васильєва

В.П.Юрченко