Постанова

від 14.05.2007 по справі 15/95-07-2182а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

          "14" травня 2007 р.

Справа  № 15/95-07-2182А

15 год. 08 хв.                                                                                

м. Одеса

Господарський

суд Одеської області у складі:

головуючого

судді -                     Петрова В.С.

При

секретарі                              

Стойковій М.Д.

За

участю представників:

від

позивача -       Біляєва О.О.,

         від відповідача -   Подорожній А.С.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

„Моцарт-Готель” до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою

відповідальністю „Моцарт-Готель” звернулось до господарського суду Одеської

області з адміністративним позовом про визнання недійсним та скасування

податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському

районі м. Одеси № 0000742301/0 від 28.02.2007 р. на суму 13 099,99 грн.,

посилаючись на безпідставність нарахування суми податкового зобов'язання з

податку на додану вартість у зв'язку з обґрунтованим включенням позивачем до

складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, що підтверджені

відповідними податковими накладними, виписаними ТОВ „Ларош”.

Ухвалою господарського суду

Одеської області від 15 березня 2007 р. відкрито провадження в адміністративній

справі № 15/95-07-2182А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду

Одеської області від 03 квітня 2007 р. у справі № 15/95-07-2182А закінчено

підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду в засіданні

суду.

Відповідач з позовними вимогами не

згоден та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмових

запереченнях на позовну заяву (а.с. 35-36), посилаючись при цьому на правомірність

донарахування позивачу податку на додану вартість та штрафних санкцій на

загальну суму 13 099,99 грн. у зв'язку з порушенням позивачем п.п. 7.2.3 та

п.п. 7.2.4 п. 7.2., п.п. 7.4.5 п. 7.4 

ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, та просить суд

відмовити у задоволенні позову.

У зв'язку з набранням 01 вересня

2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України господарський

суд Одеської області зазначає, що згідно п. 6 розділу VII Прикінцевих положень

Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного

адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам

відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року,

вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу

адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників

сторін, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи,

господарський суд встановив наступне.

На підставі направлення № 127/54

від 16.02.2007 р., виданого ДПІ у Київському районі м. Одеси, працівниками ДПІ

у Київському районі м. Одеси була проведена позапланова невиїзна документальна

перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю „Моцарт-Готель” (код ЄДРПОУ

31772392) з питань правових взаємовідносин з Товариством з обмеженою

відповідальністю „Ларош” (код ЄДРПОУ 33721067) за період з 01.11.2005 р. по

01.12.2006 р.

За результатами зазначеної

перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси був 

складений акт № 443/23-02/31772392/36 від 22.02.2007 р., на підставі

якого 28.02.2007 р. ДПІ у Київському районі м. Одеси прийнято податкове

повідомлення-рішення № 0000742301/0 щодо визначення позивачу суми податкового

зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8 733,33 грн. та штрафних

(фінансових) санкцій в розмірі 4366,66 грн., на загальну суму 13 099,99 грн.,

за порушення позивачем, на думку відповідача, п.п. 7.2.3 та п.п. 7.2.4 п. 7.2,

п.п. 7.4.5 п. 7.4  ст. 7 Закону України

„Про податок на додану вартість”.

Проте, на думку суду, оскаржуване

позивачем податкове повідомлення-рішення прийнято Державною податковою

інспекцією у Київському районі м. Одеси в порушення вимог чинного

законодавства, виходячи з наступного.

Як зазначено в акті перевірки, в

порушення п.п. 7.2.4 п. 7.2 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про

податок на додану вартість” ТОВ „Моцарт-Готель” до складу податкового кредиту з

податку на додану вартість у листопаді 2005 р. неправомірно включена сума 8

733,33 грн.

Як вбачається з акту перевірки,

завищена, на думку відповідача, сума податкового кредиту позивача складається

із суми податку на додану вартість, що була сплачена позивачем за придбані у

ТОВ „Ларош” товари (постільна білизна, туалетний папір, рушники, протиральні

матеріали, серветки) на загальну суму 52 640 грн. (у т.ч. ПДВ 8733,33 грн.).

При цьому в акті перевірки вказано, що отримання товару позивачем підтверджено

видатковою накладною від 29.11.2005 р. № 451. Також в акті відповідачем

зазначено, що згідно виписки з банківського рахунку від 29.11.2005 р. ТОВ

„Моцарт-Готель” було перераховано ТОВ „Ларош” 52 640 грн., в т.ч. ПДВ -8 733,33

грн.

Так, у зв'язку з оплатою позивачем

вартості придбаних товарів, що не оспорюється відповідачем, ТОВ „Ларош” була

виписана позивачу податкова накладна № 452 від 29.11.2005 р., яка є розрахунковим

документом згідно положень абз. 3 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про

податок на додану вартість”.    

Як встановлено судом, підставою для

заниження відповідачем суми податкового кредиту позивача за вищезазначеною

податковою накладною, виписаною ТОВ „Ларош”, відповідачем в акті перевірки

визначено той факт, що постановою Приморського районного суду м. Одеси у справі

№ 2а-3960/06 від 22.12.2006 р. було визнано недійсними статут ТОВ „Ларош” (код

ЄДРПОУ 33721067) з моменту його реєстрації -з 27.09.2005 р. та свідоцтва  про реєстрацію ТОВ „Ларош” в якості платника

податку на додану вартість з моменту його видачі -з 12.10.2005 року. При цьому

відповідач посилається на п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок

на додану вартість”, згідно якого право на нарахування податку та складання

податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники

податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. З таких підстав, на

думку відповідача, виписана позивачу ТОВ „Ларош” податкова накладна № 452 є

недійсною, тому ТОВ „Моцарт-Готель” неправомірно включена до податкового

кредиту сума податку на додану вартість в розмірі 8733,33 грн. за вказаною вище

податковою накладною, у зв'язку з чим позивачем порушено п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.

7 Закону України „Про податок на додану вартість”. 

Однак, суд не погоджується з такою

позицією відповідача, виходячи з наступного.

Згідно п. 1.7 статті 1 Закону

України „Про податок на додану вартість” податковий кредит -сума, на яку

платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду,

визначена згідно з цим Законом..

Згідно п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7

зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум

податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою

пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого

звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням

товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого

використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності

платника податку;

- придбанням (будівництвом,

спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних

матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні

капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого

використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних

операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 Закону України

„Про податок на додану вартість” визначено, що датою виникнення права платника

податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-          або дата списання коштів з

банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата

виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з

використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової

накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,

послуг).

У даному випадку датою виникнення

податкового кредиту по ПДВ у позивача є дата виписки ТОВ „Ларош” позивачу

податкової накладної № 452. 

Так, відповідно до п.п. 7.4.5 п.

7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції, що

діяла на момент виписування ТОВ „Ларош” позивачу податкової накладної) не

підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого

(нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені

податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами

згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). 

Таким чином, виходячи із приписів

вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє

платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених

(нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів

(робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Однак, включена позивачем до складу

податкового кредиту оспорювана сума податку на додану вартість підтверджена

наявною в матеріалах справи податковою накладною, яка була виписана ТОВ „Ларош”

з дотриманням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про

податок на додану вартість”, відповідно до якого платник податку зобов'язаний

надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної;

повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або

прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку

на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця);

місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи,

зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру)

товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену

назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без

врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому

значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Крім того, помилковим є висновок

відповідача про непідтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду

на визнання недійсними постановою Приморського районного суду м. Одеси від

22.12.2006 року статуту ТОВ „Ларош” та свідоцтва про реєстрацію ТОВ „Ларош” в

якості платника податку на додану вартість вже після поставки товару та після

виписування ним податкової накладної позивачу у зв'язку з оплатою позивачем

вартості придбаних товарів.

Разом з тим суд зазначає, що

визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше

анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне

за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої

особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового

значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

При цьому судом не приймаються до

уваги факти, зазначені у постанові Приморського районного суду м. Одеси від

22.12.2006 року у справі № 2а-3960/06, якими встановлено, що ОСОБА_1,

реєструючи на себе установчі документи ТОВ „Ларош”, робив це за проханням

громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також до фінансово-господарської діяльності ТОВ

„Ларош” ніякого відношення не мав, будь-яких угод, документів бухгалтерської та

податкової звітності не підписував, у зв'язку з чим районний суд дійшов

висновку про відсутність наміру у ОСОБА_1 щодо створення ТОВ „Ларош” з метою

ведення фінансово-господарської діяльності зі сплатою податків, зборів,

обов'язкових платежів та про відсутність права ТОВ „Ларош” на нарахування та

складання податкових накладних в якості платника податку на додану вартість.

Адже, предметом доказування по справі № 2а-3960/06 була правомірність

реєстрації установчих документів ТОВ „Ларош”, а не правомірність укладеної з

позивачем угоди на придбання товарів.  

Також відповідачем не спростовано

доводи позивача про те, що на момент здійснення господарської операції між

позивачем та ТОВ „Ларош”, за якими податкова інспекція не визнала

обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на

додану вартість, ТОВ „Ларош” було в Єдиному державному реєстрі підприємств та

організацій, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану

вартість. 

До того ж, відповідно до ч. 1, 2

ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб

-підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного

реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і

можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено

відповідних змін.  Якщо відомості, які

підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були

внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на

достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона

знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. 

За таких обставин, покупець не може

нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про продавців,

включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо

такої недостовірності. 

Крім того, відповідно до п. 1.3 ст.

1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку -особа, яка

згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку,

що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію

України.

Платники податку, визначені у пп.

"а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10,

відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум

податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно

до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України „Про податок на додану вартість”).

Відтак, сума податку на додану

вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця

товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до

бюджету. Як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем

(у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні

господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Ухилення однією

із сторін від сплати податків після здійснення угоди відповідно до діючого

законодавства України не є підставою для виключення зі складу податкового

кредиту позивача сплаченої ним суми податку на додану вартість у зв'язку

з придбанням товару, а тягне за собою адміністративну та кримінальну

відповідальність посадових осіб ТОВ „Ларош”, що і встановлено наявним в

матеріалах справи вироком Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2007

р. стосовно ОСОБА_1   

Таким чином, ТОВ „Моцарт-Готель”

мало всі законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту суми

податку на додану вартість, яка підтверджується податковою накладною, що була

виписана ТОВ „Ларош”.

У зв'язку з викладеним, суд вважає,

що висновки відповідача про порушення позивачем 

п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”

є безпідставними.

Крім того, суд вважає безпідставним

зазначення в оскаржуваному позивачем податковому повідомленні-рішенні в якості

підстави для його прийняття порушення позивачем п.п. 7.2.3 та п.п. 7.2.4 п. 7.2

ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Так, відповідно до п.п. 7.2.3 п.

7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податкова накладна

складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох

примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається

у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим

документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7

Закону України „Про податок на додану вартість” визначено,  що право на нарахування податку та складання

податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники

податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Однак, чим саме позивач порушив

наведені вище норми Закону України „Про податок на додану вартість” відповідач

в акті перевірки не вказав, не довів відповідач факт встановлення цього

порушення і суду. У зв'язку з цим, на думку суду, відповідач необґрунтовано визначив

вищевказані норми Закону підставою для прийняття оскаржуваного

повідомлення-рішення.

Стаття 19 Конституції України

встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх

посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною  3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства

України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності

суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті

(вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені

Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою

це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що

мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо

(неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед

законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з

дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для

прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це

рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу

адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71

Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він

заперечує проти адміністративного позову. 

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу

адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві

є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює  наявність або відсутність обставин, що

обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші

обставини,  що мають значення для

правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень

сторін, третіх осіб та їхніх 

представників, показань свідків, письмових  і речових 

доказів,  висновків експертів.

Згідно ст. 86 Кодексу

адміністративного судочинства України суд оцінює  докази, 

які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх

безпосередньому,  всебічному, повному та

об'єктивному дослідженні.

Відтак, відповідач, заперечуючи

проти позову, не довів суду правомірність прийнятого  ним оскаржуваного позивачем податкового

повідомлення-рішення № 0000742301/0. .

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу

адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є

захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної

влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб,

інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі

законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу

адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується

принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи

місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише

на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України, а згідно ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування

або визнання нечинним рішення відповідача -суб'єкта владних повноважень

повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав,

свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 162 Кодексу

адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного

позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення

суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про

скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про

поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу

його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання

відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання

громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове

видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання

наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних

повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала

дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших

суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів

владних повноважень.   

Враховуючи усе вищезазначене та

оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає,

що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Моцарт-Готель”

цілком обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з

чим підлягають задоволенню.

Керуючись ст.

ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Товариства з обмеженою

відповідальністю „Моцарт-Готель” до Державної податкової інспекції у Київському

районі м. Одеси про визнання недійсним та скасування податкового

повідомлення-рішення задовольнити.

2.          Визнати недійсним та скасувати

податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у

Київському районі м. Одеси № 0000742301/0 від 28.02.2007 р.

Постанову

суду може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова

суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний

текст постанови складено 11.06.2007 р.

                    Суддя