Рішення

від 19.02.2018 по справі 905/2552/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.02.2018 Справа № 905/2552/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., за участю секретаря судового засідання Поліщук А.І розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Макартичан Ольги Іванівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт" про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явились;

від відповідача - не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Макартичан Ольги Іванівни (далі за текстом - ФОП Макартичан О.І.) звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт" (далі за текстом - ТОВ "Марвей Транспорт") про витребування майна з чужого незаконного володіння.

На підтвердження вимог позивачем надано суду копії наступних документів: договору №2/12 від 31.12.2011р., акти приймання-передачі транспортних засобів від 01.01.2012р. та від 10.07.2013р. до договору №2/12, претензія від 21.12.2015р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.317, 321, 387, 400, 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на приписи ст. 638 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що договір №2/12 від 31.12.2011р. не є укладеним, оскільки, на момент розгляду даної справи, така істотна умова договору, як розмір орендної плати сторонами не узгоджена (як шляхом складання щомісячних актів, передбачених п. 4.1 договору, так і будь-який іншій спосіб), отже у відповідача відсутні правові підстави утримання транспортних засобів, переданих йому позивачем у 2011 році..

14.12.2017р. до суду надійшли заперечення відповідача в яки він просив відмовити у задоволенні позову. Вважає договір №2/12 від 31.12.2011р. чинним, отже наявні правові підстави для використання спірного транспорту. Надав акти узгодження ціни по договору оренди та акти наданих послуг №2/12 від 31.12.2011р., видаткові касові ордери, які на думку відповідача підтверджують виконання умов пунктів 4.1, 4.2 Договору. У підготовчому судовому засіданні представник відповідача посилався на те, що в межах справи №905/1728/16 був встановлений факт укладання договору оренди №2/12 від 31.12.2011р. та додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №2/12 від 31.12.2011р., який в силу ст.35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 19.02.2018р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтями 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У пункті 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку статей 80, 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

31 грудня 2011 року ТОВ "Марвей транспорт" (орендар) та ФОП Макартичан О.І. (орендодавець) укладено Договір оренди № 2/12 (далі за текстом - Договір), відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у тимчасове платне користування транспортні засоби, вказані у акті приймання-передачі та використовує їх для ведення своєї господарської діяльності. Орендар зобов'язується повернути орендодавцю об'єкт оренди по закінченню терміну дії Договору.

Відповідно до п.1.1 договору оренди, орендодавець надає в оренду,а орендар приймає у тимчасове платне користування транспортні засоби, зазначені в акті приймання-передачі, що іменуються у подальшому "об'єкт", та використовує їх для ведення своєї господарської діяльності.

Пунктом 1.2 договору оренди встановлено, що орендар зобов'язується повернути об'єкт оренди по закінченню строку дії договору оренди.

За змістом п. 1.3 Договору строк оренди встановлюється з 01.01.2012 року по 01.01.2015 року.

З п. 1.4 договору оренди вбачається, що предмет оренди вважається переданим у оренду та повернутим з оренди з моменту оформлення відповідного акту приймання-передачі.

Згідно з п. п. 3.1.1, 3.1.2 Договору орендодавець зобов'язується передати орендарю об'єкт в технічно справному стані разом з необхідною документацією та вмонтованим в об'єкт обладнанням та особисто за власний рахунок несе матеріальні витрати, пов'язані з заправкою паливно-мастильними матеріалами, ремонтом, технічним обслуговуванням та придбанням запасних частин та інших витратних матеріалів.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що вартість орендної плати з урахуванням її індексації за домовленістю сторін встановлюється відповідно до актів узгодження орендної плати, які підписуються сторонами кожного місяця.

В п. 4.2 Договору сторони погодили, що підставою для оплати орендарем послуг за оренду є акт про надання послуг, що підписується сторонами не пізніше 5-ти робочих днів по закінченню звітного місяця.

За приписами п. 6.1 договору оренди, договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 01.01.2015р., але не втрачає юридичної сили до повного виконання усіх фінансових розрахунків між сторонами. Даний договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік у разі відсутності заперечень з боку сторін.

Договір оренди №2/12 від 31.12.2011р. підписаний з боку обох сторін та скріплений печаткою позивача.

21.12.2015р. позивач направив на адресу відповідача претензію б/н від 21.12.2015р., в якій зазначає, що строк дії договору №2/12 від 31.12.2015р. спливає 31.12.2015р., заперечує проти його пролонгації та вказує про необхідність повернути в досудовому порядку за актами, надані відповідачу автобуси.

Однак, належні позивачу транспортні засоби не були йому повернуті та залишаються в незаконному володінні відповідача.

Як стверджує позивач, під час розгляду у господарському суді Донецької області справи №905/1728/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт" до фізичної особи-підприємця Макартичан О.І. про стягнення 246406,48 грн., йому стало відомо про існування Додаткової угоди №1 від 31.12.2014р., в якій містяться умови продовження дії договору оренди №2/12 від 31.12.2011р. до 01.01.2018р., яка фактично не підписувалась позивачем (а.с.86). Таким чином, додаткова угода до договору оренди незаконно обмежує права позивача щодо користування належними йому транспортними засобами.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, підписаний між сторонами договір за своїм змістом відповідає наведеним нормам матеріального права.

Водночас, для визначення правової кваліфікації цього договору, суд звертає увагу на те, що орендна плата, в розумінні ст. 284 Господарського кодексу України, є істотною умовою договору оренди (найму) майна.

Відповідно до п. 4.1 договору оренди вартість орендної плати з урахуванням її індексації за домовленістю сторін встановлюється відповідно до актів узгодження орендної плати, які підписуються сторонами кожного місяця.

Тобто, зазначена умова є відкладальною, та, як слід, момент укладання договору пов'язується з вчиненням сторонами певних дій.

Ухвалою господарського суду Донецької області №905/2552/17 від 14.12.2017р. суд зобов'язав сторони надати акти узгодження орендної плати до договору оренди №2/12 від 31.12.2011р. та докази оплати орендної плати за весь час користування майном.

Позивач на надав суду докази, які б підтверджували факт складання актів, та/або проведення орендної плати.

На підтвердження розміру витрат на паливно-мастильні матеріали відповідачем надано копії видаткових касових ордерів, проте, вони не відповідають вимогам до первинних документів, передбачених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, оскільки не містить даних про осіб, які видали та отримали грошові кошти; з копій касових ордерів не вбачається, що зазначені витрати передбачені для обслуговування автомобілів, переданих в оренду на підставі Договору оренди № 2/12, у зв'язку з чим позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами здійснення витрат на паливно-мастильні матеріали та обслуговування автобусів по Договору оренди № 2/12 від 31.12.2011 року, які за умовами Договору повинен здійснювати орендодавець. Подані суду акти узгодження орендної плати та акти про надання послуг за 2015р. складені орендарем в односторонньому порядку та не затверджені орендодавцем, який за умовами Договору оренди зобов'язаний самостійно здійснювати комплекс послуг для забезпечення нормального використання переданих в оренду транспортних засобів, а, отже, такі документи не відповідають законодавчим вимогам до первинних бухгалтерських документів та умовам укладеного сторонами Договору оренди. Позивач заперечує щодо отримання та підписання таких документів, а відповідач на надав доказів направлення та отримання цих актів ФОП Макартичан О.І. чи уповноваженою нею особою.

Належних письмових доказів, або доказів вчинення конклюдентних дій, які б свідчили про узгодження орендної плати сторонами Договору суду не надано.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 638 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про те, що договір №2/12 від 31.12.2011р. не є укладеним, оскільки, на момент розгляду даної справи, така істотна умова договору, як розмір орендної плати сторонами не узгоджена (як шляхом складання щомісячних актів, передбачених п. 4.1 договору, так і будь-який іншій спосіб).

Посилання відповідача на те, що в межах справи №905/1728/16 встановлений факт укладання договору оренди №2/12 від 31.12.2011р. та додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №2/12 від 31.12.2011р., який в силу ст.35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню, є надуманими та хибними з огляду на таке.

Дійсно, господарським судом Донецької області розглядалась справа №905/1728/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт" до фізичної особи-підприємця Макартичан О.І. про стягнення 246406,48 грн., як відшкодування вартості паливно-мастильних за договором оренди №2/12 від 31.12.2011р.

Проте, як вбачається зі змісту судового рішення від 02.08.2016р. у справі №905/1728/16, судом в силу ч.1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не досліджувалось питання узгодження між сторонами розміру орендної плати за договором оренди №2/12 від 31.12.2011р., та відповідно наявності (відсутності) обставин, які б свідчили про факт встановлення між сторонами орендних відносин.

Також, слід зазначити, що судом не піддавалась оцінки додаткова угода №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №2/12 від 31.12.2011р., як недійсна (нікчемна), з підстав наведених в даному позові.

Отже, доводи відповідача не спростовують висновку позивача, про те, що договір оренди №2/12 від 31.12.2011р., та додаткова угода №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №2/12 від 31.12.2011р. не є укладеними.

З іншого боку, суд погоджується з правовими позиціями відповідача щодо того, що на даний вид договору оренди не розповсюджуються приписи ст. 799 Цивільного кодексу України, в частині обов'язкового нотаріального посвідчення, оскільки, дійсно до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, питання дійсності (або недійсності) правочину може вирішуватись виключно по відношенню до договору, який укладений між сторонами.

Відсутність укладеного правочину, опосередковує й неможливість його оцінки, як недійсного.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що договір оренди №2/12 від 31.12.2011р. та додаткова угода №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №2/12 від 31.12.2011р. - не є укладеними.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до актів приймання-передачі транспортних засобів від 01.01.2012р. та від 10.07.2013р. позивачем було передано відповідачу обумовлені в договорі №2/12 транспортні засоби - автобуси пасажирські Рута СПВ-17 СПГ з реєстраційними номерами "НОМЕР_2", "НОМЕР_3", "НОМЕР_4", "НОМЕР_5, "НОМЕР_6", "НОМЕР_7".

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

За приписом ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до вимог статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтями 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України). В свою чергу згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються до вимог, зокрема про повернення виконаного за недійсним правочином та витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Згідно з ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Законодавець неодноразово звертав увагу на застосування правил інституту безпідставного отримання майна чи грошових коштів, зокрема на те, що норми інституту набуття або збереження майна або грошових коштів без достатньої правової підстави підлягають застосуванню коли передання майна, в тому числі перерахування грошової суми, здійснено на виконання правочину, який відповідно до закону не може бути визначений вчиненим, або на виконання договору, який згідно з законом не може бути визначений укладеним як це передбачено у п. 1 частини третьої ст. 1212 ЦК України.

З витягу про реєстрацію транспортних засобів, виданих територіальним сервісним центром МВС України в Донецькій області №1441 від 27.09.2016р. та кредитного договору №4837960 від 27.06.2006р. вбачається, що Макартичан О.І на праві власності належать транспортні засоби - автобуси пасажирські Рута СПВ-17 СПГ з реєстраційними номерами "НОМЕР_2", "НОМЕР_3", "НОМЕР_4", "НОМЕР_5, "НОМЕР_6", "НОМЕР_7", які згідно актів приймання-передачі транспортних засобів від 01.01.2012р. та 10.07.2013р. були передані позивачем відповідачу на виконання договору №2/12.

Оскільки суд дійшов висновку, що договір оренди №2/12 від 31.12.2011р. та додаткова угода №1 від 31.12.2014р. до договору оренди №2/12 від 31.12.2011р. - не є укладеними, то відпала й підстава перебування спірного майна у володінні ТОВ "Марвей Транспорт".

З огляду на наведене, суд вважає про наявність підстав для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.3 ст.129 Конституції України та ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Усупереч вказаним нормам, відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують доводи позивача, отже позовні вимоги ФОП Макартичан О.І. до ТОВ "Марвей Транспорт" про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягають задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням норм ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача повністю.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Макартичан Ольги Іванівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт" про витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити повністю.

Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт" (87553, м.Маріуполь, вул.Огородня, 30, код ЄДРПОУ 37510118 ) на користь фізичної особи-підприємця Макартичан Ольги Іванівни (87515, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) транспортні засоби "Рута" з наступними реєстраційними номерами: "НОМЕР_2", "НОМЕР_3", "НОМЕР_4", "НОМЕР_5, "НОМЕР_6", "НОМЕР_7".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт" (87553, м.Маріуполь, вул.Огородня, 30, код ЄДРПОУ 37510118 ) на користь фізичної особи-підприємця Макартичан Ольги Іванівни (87515, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) суму витрат по сплаті судового збору у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 19 лютого 2018 року.

Повний текст рішення складено та підписано 22 лютого 2018 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов