Рішення

від 14.02.2018 по справі 910/22367/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2018Справа № 910/22367/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О.

при секретарі судового засідання Бородиня В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Громадської організації "Чорнобиль Фенікс"

про стягнення 2 671,01 грн.

За участю представників сторін згідно протоколу

У судовому засіданні 14.02.2018 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Чорнобиль Фенікс" (далі - відповідач) про стягнення 2 671,01 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 порушено провадження у справі № 910/22367/17 та призначено розгляд справи на 17.01.2017 року.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням зобов'язань відповідача за договором №1916 від 18.09.12р. про теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів в нежилому приміщенні за адресою: м. Київ, вул.. Гната Юри, 9.

У судове засідання 17.01.2018 з'явився представник позивача. Представник відповідача до суду не з'явився.

Господарським судом у судовому засіданні було роз'яснено, що 15.12.2017 набув чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким, у тому числі, викладено Господарський процесуальний кодексу України в новій редакції.

Згідно з п.9 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2018 вирішено справу №910/22367/17 розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 14.02.18.

В судове засідання, призначене на 14.02.2018 з'явився представник позивача, надав пояснення щодо всіх необхідних дій, передбачених ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача зазначив суду, про те, що заяв і клопотань не має і те, що ним вчинені всі необхідні дії, вчинення яких передбачене Господарським процесуальним кодексом України у підготовчому провадженні, в зв'язку з чим просив суд розглянути справу по суті.

Під час судового засідання, призначеного на 14.02.2018 судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/22367/17 до розгляду по суті після закриття підготовчого засідання.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 14.02.2018, не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.01.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03148, м. Київ, вул. комісара Рикова, буд. 5, кв. 47;

Однак, станом на дату розгляду справи у судовому засіданні в матеріалах справи міститься повернутий поштою конверт за номером поштового відправлення 0103044536483 із копією ухвали суду від 17.01.2018 з адреси відповідача із зазначенням причини повернення "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.01.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" та Громадською організацією Чорнобиль-Фенікс було укладено договір № 1916 від 18.09.2012 року про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів в нежилому приміщені за адресою: м. Київ, вул. Юри Гната, 9 (далі-Договір).

Відповідно до п. 2.3.6. Договору, Відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати (сплачувати) Позивачу вартість спожитої теплової енергії та технічного обслуговування теплосистеми.

Оскільки КП Київжитлоспецексплуатація є балансоутримувачем будинку за адресою: м. Київ, вул. Юри Гната, 9 і здійснює технічне обслуговування систем теплопостачання у згаданому будинку та розподілом теплової енергії, що надається теплопостачальною організацією, було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді між ПАТ Київенерго та Позивачем про те, що Позивач сплачує за постачання теплової енергії повністю за будинок, а сам ці кошти отримує від орендарів та власників, з якими укладено договори про надання послуг по теплопостачанню.

Згідно із пунктом 2.2.1 Договору, Позивач розподіляє надану енергопостачальною організацією в цілому на будинок теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення (під час опалювального сезону), в кількості та в обсягах, що відповідають технічній документації будинку та площі. Загальна сума вартості теплопостачання на будинок розподіляється між споживачами цього будинку (нежилого приміщення) пропорційно до площі, яку вони займають на підставі договорів оренди та договорів купівлі-продажу.

Розрахунок фактичної вартості отриманої теплової енергії здійснюється на підставі облікових карток ПАТ Київенерго , які розроблюються на підставі тарифів, що затверджуються відповідними органом з питань встановлення тарифів на теплову енергію.

Відповідно до пункту 3.5. Додатку №2 до Договору, Відповідач також сплачує на рахунок Позивача вартість послуг по технічному обслуговуванню внутрішньобудинкових систем та інженерного обладнання з оформленням актів виконаних робіт, розрахунок яких здійснюється відповідно до Калькуляції вартості робіт по забезпеченню технічної експлуатації внутрішньобудинкових мереж ЦО. абонентських уводів нежилих будинків та технічне обслуговування вузла обліку теплової енергії (в розрахунку на 1м2 орендованої, приватизованої, прийнятої на баланс площі в місяць (без ПДВ)) від 01.03.2011 року та від 04.11.2015 року.

Згідно з пунктом 3 Додатку №2 до Договору, Відповідач виконує сплату за отримані послуги за Договором не пізніше 23 числа поточного місяця.

Таким чином позовні вимоги мотивовані тим, що за теплову енергію та технічне обслуговування, які фактично були надані в нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Юри Гната, 9, яке займає Відповідач, оплата не надійшла.

Таким чином, судом встановлено, що остаточна заборгованість станом на грудень 2017 року Відповідач має заборгованість перед Позивачем за період з січня 2017 року по листопад 2017 року на суму, що складає 2 248, 82 грн. вартості послуг, що надаються за Договором.

Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором № 1916 від 18.09.2012 року про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів в нежилому приміщені за адресою: м. Київ, вул. Юри Гната, 9, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем на суму 2 248, 82 грн.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України , майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір № 1916 від 18.09.2012 року про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів в нежилому приміщені за адресою: м. Київ, вул. Юри Гната, 9, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі балансоутримувач) власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Отже, позивач як балансоутримувач, має права, передбачені пунктом 6 частини 1 ст. 24 Закону України Про житлово-комунальні послуги .

Частиною 1 ст. 4 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово- комунальних послуг.

Предметом регулювання Закону України Про житлово-комунальні є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг (ст. З Закону). Відповідно до зазначеного Закону (ст. 1), споживачем є фізична або юридична особа, яка споживає або має намір споживати комунальні послуги. У розумінні ст.1 згаданого закону особа стає споживачем житлово-комунальних послуг за умови, що вона фактично користується чи має намір користуватися цими послугами. Тому обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги виникає у споживача з моменту початку користування цими послугами.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Несплата відповідачем вартості наданою та отриманою послуги порушують права позивача як балансоутримувача будівлі, в якому відповідач орендує майно, а також права позивача як колективного замовника (абонента) комунальних послуг, яким укладено договори з виконавцями цих послуг.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що на виконання умов Договору позивачем було забезпечено надання послуг відповідачу, які ним були прийняті, однак останнім не відшкодовано позивачу надані послуги у розмірі 2 248,82 грн.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 2.2.4 Договору заборгованість відповідача за Договором становить 2 248,82 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 2 248,82 грн. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Громадської організації "Чорнобиль Фенікс" про стягнення суми боргу у розмірі 2 248,82 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 247,84 грн. - пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п. 2.3.7 Договору, за несвоєчасну сплату передбачених Договором нарахувань Споживач сплачує на користь Підприємства пеню в розмірі 2-ох облікових ставок НБУ за кожен день прострочки платежу по день фактичної сплати, що діяли на період внесення платежу.

Окрім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 36,41 грн. 3% річних та 139,74 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних та інфляційних витрат є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України ), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача позовом в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 247,84 грн. - пені, 36,41 грн. 3% річних та 139,74 грн. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання по договору № 1916 від 18.09.2012 року про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів в нежилому приміщені за адресою: м. Київ, вул. Юри Гната, 9, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Громадської організації "Чорнобиль Фенікс" про стягнення заборгованості 2 671 грн. 01 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Громадської організації "Чорнобиль-Фенікс" (03148, м. Київ, вул. Комісара Рикова, 5, кв. 47, код ЄДРПОУ 21657891) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (10010, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, код ЄДРПОУ 03366500), борг у сумі 2 248 грн. 22 коп., пеню у сумі 247 грн. 84 коп., 3% річних в сумі 34 грн.61 коп., інфляційну складову боргу у сумі 139 грн. 74 коп. та 1 600 грн. грн. 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 23.02.2018 року.

Суддя М.О. Лиськов