Рішення

від 29.11.2017 по справі 911/3032/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2017 р. Справа № 911/3032/17

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Петренко А. А.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 0116-217 від 30.12.2016 р.);

від відповідача: не з'явились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Українська страхова група» , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дистриб'юторська компанія „Дельта-Київ» , м. Бориспіль

про стягнення 7 147, 62 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПРАТ „Страхова компанія „Українська страхова група» звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „Дистриб'юторська компанія „Дельта-Київ» про стягнення 7 147, 62 грн виплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо відшкодування позивачу у повному обсязі виплаченого страхового відшкодування - збитків за страховим випадком, а саме дорожньо-транспортною пригодою, що відбулась 21.01.2016 р. о 11 годині 00 хвилин по вул. Соборна в м. Ірпінь Київської області за участю транспортного засобу - автомобіля „ГАЗ 2705» , реєстраційний номер AA 4912 СХ, що належав ТОВ „Український лізинговий фонд» і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_2, майнові інтереси якої, пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням вказаним транспортним засобом, були застраховані згідно з генеральним договором № 28-0107-00265 від 25.06.2013 р. добровільного страхування наземних транспортних засобів, укладеного між власником вказаного транспортного засобу - ТОВ „Український лізинговий фонд» та ПРАТ „Страхова компанія „Українська страхова група» , та транспортного засобу - автомобіля „Mercedes Benz Atego 815» , реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав ТОВ „Дистриб'юторська компанія „Дельта-Київ» і перебував під керуванням його працівника - фізичної особи ОСОБА_3 під час виконання ним трудових обов'язків, і який був визнаний судом винним у скоєнні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди та у завданні майнової шкоди фізичній особі ТОВ „Український лізинговий фонд» .

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.10.2017 р. порушено провадження у справі № 911/3032/17 за позовом ПРАТ „Страхова компанія „Українська страхова група» до ТОВ „Дистриб'юторська компанія „Дельта-Київ» про стягнення 7 147, 62 грн і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 25.10.2017 р.

25.10.2017 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання б/н б/д із доданими до нього документами на виконання вимог суду, що долучені судом до матеріалів справи.

25.10.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 08.11.2017 р.

08.11.2017 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 02.11.2017 р., у якому він просить суд вирішити питання про заміну відповідача на ТДВ „Страхова компанія „Альфа-Гарант» , у зв'язку із тим, що автомобіль був застрахований у вказаній компанії.

08.11.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 29.11.2017 р.

29.11.2017 р. у судовому засіданні за наслідками розгляду вищевказаного клопотання відповідача про заміну відповідача судом було відмовлено в його задоволенні за безпідставністю і необґрунтованістю, у зв'язку із відсутністю згоди позивача на заміну відповідача, і оскільки відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували вказані у клопотанні обставини щодо страхування відповідальності відповідача у ТДВ „Страхова компанія „Альфа-Гарант» щодо події, що є предметом розгляду, а доданий до клопотання поліс № АК/1615633 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із строком дії з 20.10.2016 р. по 19.10.2017 р. жодним чином не стосується події, а саме дтп, що відбулась 21.01.2016 р.

Також у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив, відзив на позовну заяву та інші документи, витребувані судом, не надав.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними у ній матеріалами.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

21.01.2016 р. о 11 годині 00 хвилин по вул. Соборна в м. Ірпінь Київської області відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - дтп) за участю транспортного засобу - автомобіля „ГАЗ 2705» , реєстраційний номер AA 4912 СХ, що належав ТОВ „Український лізинговий фонд» і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_2, та транспортного засобу - автомобіля „Mercedes Benz Atego 815» , реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав ТОВ „Дистриб'юторська компанія „Дельта-Київ» і перебував під керуванням його працівника - фізичної особи ОСОБА_3

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп право власності ТОВ „Український лізинговий фонд» на транспортний засіб - автомобіль „ГАЗ 2705» , реєстраційний номер AA 4912 СХ, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії ААЕ № 0717058, наявним у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп транспортний засіб - автомобіль „Mercedes Benz Atego 815» , реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав ТОВ „Дистриб'юторська компанія „Дельта-Київ» був під керуванням фізичної особи ОСОБА_3, що працював у ТОВ „Дистриб'юторська компанія „Дельта-Київ» , під час виконання ним трудових обов'язків, що підтверджується довідкою № 84140730 від 01.02.2016 р. ВДАІ Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області, наявною у матеріалах справи.

Крім того, вищевказані обставини та обставини дтп і наявність вини фізичної особи ОСОБА_3 у скоєнні вищевказаної дтп та у завданні майнової шкоди фізичній особі ТОВ „Український лізинговий фонд» внаслідок скоєння дтп підтверджуються постановою Ірпінського міського суду Київської області від 30.03.2016 р. у справі 367/708/16-П та іншими матеріалами вказаної справи, наявними у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп майнові інтереси ТОВ „Український лізинговий фонд» , пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем „ГАЗ 2705» , реєстраційний номер AA 4912 СХ, були застраховані згідно з генеральним договором № 28-0107-00265 від 25.06.2013 р. добровільного страхування наземних транспортних засобів, укладеного між власником вказаного транспортного засобу - ТОВ „Український лізинговий фонд» та ПРАТ „Страхова компанія „Українська страхова група» .

Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля „ГАЗ 2705» , реєстраційний номер AA 4912 СХ, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась 21.01.2016 р. з вини водія фізичної особи ОСОБА_3, склала 7 275, 12 грн, що підтверджується актом огляду пошкодженого транспортного засобу від 22.01.2016 р., рахунком № УККЗ006056/НОМЕР_2 від 25.01.2016 р. ТОВ „ТД „Укрлада» , наявними у матеріалах справи.

Відповідно до умов договору страхування, на підставі заяви б/н від 22.01.2016 р. про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, страхового акту № ДККА-48827 від 02.02.2016 р., розрахунку страхового відшкодування від 02.02.2016 р., 03.02.2016 р. позивачем було виплачено страхове відшкодування ТОВ „Український лізинговий фонд» у розмірі 7 147, 62 грн (розмір франшизи згідно умов договору - 0, 00 грн), що підтверджується платіжним дорученням № 1770 від 03.02.2016 р. на суму 7 147, 62 грн, наявним у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували страхування ним на момент скоєння дтп своєї цивільно-правової відповідальності як власника транспортного засобу - автомобіля „Mercedes Benz Atego 815» , реєстраційний номер НОМЕР_1, та цивільно-правової відповідальності свого працівника фізичної особи ОСОБА_3, що керував вказаним транспортним засобом.

Регулювання відносин страхування здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування» , Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором страхування, правилами страхування, затвердженими страховою компанією.

Згідно з ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 цього ж кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 993 цього ж кодексу закріплено положення, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні вищевказані норми Цивільного кодексу України закріплені у ст. ст. 16, 25, 27 Закону України „Про страхування» .

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1172 цього ж кодексу передбачено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Пунктом 6 Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» передбачено, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Положеннями пунктів 2, 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т. п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст. 440 ЦК.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Положеннями Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» передбачено, що відповідно до статті 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, навіть якщо ця особа безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела. У випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки, що повинен довести його володілець, останній, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду.

З урахуванням того, що, як було зазначено вище та встановлено судом у процесі розгляду справи, шкоду транспортному засобу - автомобілю „ГАЗ 2705» , реєстраційний номер AA 4912 СХ, що належав ТОВ „Український лізинговий фонд» і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_2, було завдано з вини працівника ТОВ „Дистриб'юторська компанія „Дельта-Київ» - водія фізичної особи ОСОБА_3, суд дійшов висновку, що у зв'язку із виплатою ТОВ „Український лізинговий фонд» страхового відшкодування у розмірі 7 147, 62 грн відповідно до умов договору страхування, до позивача перейшло право вимоги виплаченого ТОВ „Український лізинговий фонд» страхового відшкодування у розмірі 7 147, 62 грн до ТОВ „Дистриб'юторська компанія „Дельта-Київ» , що є в даному випадку відповідальною особою за заподіяну шкоду так, як транспортний засіб - автомобіль „Mercedes Benz Atego 815» , реєстраційний номер НОМЕР_1, був і є його власністю, і дтп сталася з вини його працівника - водія фізичної особи ОСОБА_3 під час виконання останнім своїх трудових обов'язків.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача суми виплаченого страхового відшкодування - збитків у розмірі 7 147, 62 грн є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дистриб'юторська компанія „Дельта-Київ» (ідентифікаційний код 36312042) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Українська страхова група» (ідентифікаційний код 30859524) 7 147 (сім тисяч сто сорок сім) грн 62 (шістдесят дві) коп. збитків та судові витрати 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 (нуль) коп. судового збору.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення підписаний

19 січня 2018 р.