Рішення

від 12.02.2018 по справі 911/3329/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2018 р.           м. Київ           Справа № 911/3329/17

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Мірошніченко В.В. розглянув у судовому засіданні

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадіма-вест», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єіс», с.Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області

про стягнення заборгованості

За участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

10.11.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кадіма-вест» (далі – позивач, далі – ТОВ «Кадіма-вест») звернулось до Господарського суду Київської області (далі – суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єіс» (далі – відповідач, далі – ТОВ «Єіс») про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 365 863,82грн, з яких: 222 611,40грн – основна заборгованість; 91 559,24грн – пеня; 9 728,37грн – 3% річних; 41 964,81грн – інфляційні втрати. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 5 487,97грн.

Позовні вимоги обґрунтовує ст.ст. 11, 509, 526, 610, 625, 629, 875 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 20, 174-175, 193, 230-232 Господарського кодексу України (далі – ГК України), та вказує на порушення відповідачем умов договору підряду №14 від 25.01.2016 в частині оплати за виконані роботи, передбачені зазначеним договором.

Ухвалою суду від 13.11.2017 порушено провадження у справі та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору, зобов'язано сторін надати відповідні докази.          

Разом з цим, 15.12.2017 набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), внесені Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147–VIII від 13.10.2017, відповідно до пп. 9 п. 1 Перехідних положень якого, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним, судом постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, на стадії - підготовче провадження, про що винесено відповідну ухвалу від 18.12.2017.

Ухвалою суду від 22.01.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2018.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно (а.с. 12, 45, 49, 53, 70, 71).

Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно (а.с.41, 52, 54).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

За таких обставин, ураховуючи те, що явка учасників процесу це право, а не обов'язок, суд визнав за можливе провести судове засідання без участі учасників справи.

Крім того, до початку судового засідання представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву (а.с. 74-78), у якому останній проти позову заперечив та, зокрема, зазначив, що заборгованість за відповідним договором складає 222 611,40грн, тоді як штрафні санкції - 143 252,42грн, що складає 64,36% від суми основного боргу. Вважає, що штрафні санкції є надмірно великі, а тому наявні підстави для їх зменшення.

На підставі ст.233 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

25.01.2016 між ТОВ «Єіс» (замовник) та ТОВ «Кадіма-вест» укладено договір підряду №14, із змінами викладеними у Додатковій угоді №1 від 05.04.2016(далі – Договір, а.с. 17-23), відповідно до п. 1.1 якого, підрядник зобов'язується виконати роботи по різанню і розлому конструкцій згідно додатку №1, який є невід'ємною частиною даного Договору, та технічного завдання замовника на обладнанні й власним силами з виїздом на об'єкт за адресою: м.Київ, вул. Велика Васильківська, 9/2, секція 7,а замовник зобов'язується приймати належним чином виконані роботи та оплачувати їх у відповідності до умов Договору.

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт.

Відповідно до п. 2.4 Договору, кошти за виконані роботи підряднику перераховуються після підписання замовником акту приймання виконаних робіт протягом 10 календарних днів.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань (п. 7.1 Договору).

Так, на виконання умов Договору підрядником виконані будівельні роботи, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень акти виконаних робіт від 31.03.2016 на загальну суму 56 765,40грн та від 31.05.2016 на загальну суму 165 846,00грн (а.с. 26-27).

Проте, оскільки оплата за вищевказані виконані будівельні роботи у добровільному порядку здійснена відповідачем не була, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (ч.ч. 1, 3 ст. 843 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься у ст. 193 ГК України.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої договірні зобов'язання в частині виконання робіт, що підтверджується відповідними актами приймання будівельних робіт підписаними сторонами без зауважень (а.с. 26-27). Доказів протилежного суду відповідачем надано не було.

У той час, відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт не виконав, доказів протилежного, до прийняття рішення у справі, суду не надав. З огляду на те, що своєчасна оплата виконаних будівельних робіт є одним з основних обов'язків відповідача, належне виконання якого вимагається законом та Договором, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 222 611,40грн.

Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 91 559,24грн.З цього приводу суд зазначає наступне.

У силу ч. 2 ст. 20 ГК України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, пунктом 6.4 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт замовник сплачує підряднику пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діє на час виконання робіт) від фактичної суми боргу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє замовника від повного розрахунку за виконані обсяги робіт.

Як зазначалось вище, п. 2.4 Договору встановлено, що кошти за виконані роботи підряднику перераховуються після підписання замовником акту приймання виконаних робіт протягом 10 календарних днів.

Суд, виходячи з фактичних обставин справи, дійшов висновку про те, що відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо оплати за виконані будівельні роботи, а тому вимога позивача про стягнення з ТОВ «Єіс» пені підлягає задоволенню.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню, яка нарахована за актом приймання виконаних робіт від 31.05.2016, за період прострочення зобов'язання з 10.06.2016 по 08.11.2017.

Суд вважає, що позивачем невірно визначений період прострочення зобов'язання з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось вище відповідний акт підписаний 31.05.2016, таким чином прострочення зобов'язання починається 11.06.2016 та закінчується у свою чергу через 6 місяців, тобто, 11.12.2016.

Розрахунок пені здійснюється за формулою: Сума пені = С х 2 х ОС НБУ : 100 х Д : 365/366, де С - сума заборгованості, ОС НБУ - облікова ставка НБУ за період прострочення, Д - кількість днів прострочення.

Таким чином, правильним розрахунком пені за актом від 31.05.2016 є:

165 846*2*18:100*13:366=2 120,65;

165 846*2*16,5:100*35:366=5 233,66;

165 846*2*15,5:100*49:366=6 883,06;

165 846*2*15:100*42:366=5 709,45;

165 846*2*14:100*45:366=5 709,45.

Отже, сума пені за період прострочення відповідачем зобов'язання з 11.06.2016 по 11.12.2016 за актом від 31.05.2016 складає 25 656,27грн.

Правильним розрахунком пені за актом від 31.03.2016 є:

56 765,40*2*22:100*11:366=750,57;

56 765,40*2*19:100*35:366=2 062,79;

56 765,40*2*18:100*28:366=1 563,37;

56 765,40*2*16,5:100*35:366=1 791,37;

56 765,40*2*15,5:100*49:366=2 355,92;

56 765,40*2*15:100*26:366=1 209,75.

Отже, сума пені за період прострочення відповідачем зобов'язання з 11.04.2016 по 11.10.2016 за актом від 31.03.2016 складає 9 733,77грн.

Ураховуючи викладене, загальна сума пені за вказані періоди, яка є правильною та обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача складає 35 390,04грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9 728,37грн та інфляційних втрат у розмірі 41 964,41грн суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд вважає його арифметично неправильним, оскільки позивачем, зокрема, за актом від 31.05.2016 неправильно визначено початок прострочення зобов'язання.

Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: Сума 3% річних = С х 3 : 100 х Д : 365/366, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Таким чином, правильним розрахунком 3% річних за актом від 31.05.2016 за період з 11.06.2016 по 08.11.2017 є:

165 846*3:100*204:366=2 773,16;

165 846*3:100*312:312=4 252,93.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за актом від 31.03.2016 за період з 11.04.2016 по 08.11.2017 у розмірі 2 688,68грн, суд вважає його арифметично правильним.

Ураховуючи викладене, загальна сума 3% річних, яка є правильною, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача складає 9 714,77грн (2 773,16+4 252,93+2 688,68 = 9714,77).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат, суд вважає його неправильними, оскільки, позивачем невірно визначений сукупний індекс інфляції за відповідні періоди прострочення. У перерахунку, зазначена сума становить значно більший розмір, ніж заявляє позивач. Оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, то задоволенню підлягають інфляційні втрати саме у розмірі 41 964,81грн.

Щодо твердження відповідача про те, що штрафні санкції є надмірно великими порівняно із сумою основного боргу та їх необхідно зменшити, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому при застосуванні ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття значно та надмірно є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку, слід враховувати, що правила ч.3 ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Проте, в чинному законодавстві відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Разом з цим, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п. 3.1, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14).

Таким чином, з огляду на норми чинного законодавства ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України не передбачають зменшення заявлених на підставі 625 Цивільного кодексу України нарахувань.

Щодо неустойки у вигляді пені, остання є співрозмірною з простроченою сумою боргу та становить 35 930,04грн за відповідні періоди, а не як заявлено позивачем 91 559,24грн.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, сторони укладаючи Договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, строк виконання будівельних робіт, порядок розрахунків, відтак відповідач прийнявши на себе зобов'язання з виконання відповідних робіт у визначений договором строк погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення виконання взятих на себе зобов'язань.

Ураховуючи обставини справи, та те, що відповідач жодним чином не намагався сплатити наявну у нього заборгованість, а прострочення оплати боргу тривало більше 1 року. Зважаючи на інтереси сторін та відсутність збитків у позивача, суд не вважає даний випадок винятковим який дає підстави до зменшення пені від заявленої суми. А тому клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 42, 129, 194-221, 232-234, 237, 240, пп. 9 п. 1 Перехідних положень ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єіс» (08161, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Тарасівка, вул. Київська, буд. 77/5, ідентифікаційний код 39032160) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадіма-вест» (03113, м.Київ, Шевченківський район, просп. Перемоги, буд. 68/1, офіс 62, ідентифікаційний код 39474082) 222 611,40грн (двісті двадцять дві тисячі шістсот одинадцять грн. 40 коп) – основного боргу; 35 390,04грн (тридцять п'ять тисяч триста дев'яносто грн. 04коп) – пені; 9 714,77грн (дев'ять тисяч сімсот чотирнадцять грн. 77 коп) – 3% річних; 41 964,81грн (сорок одна тисяча дев'ятсот шістдесят чотири грн. 81 коп) – інфляційних втрат; 4 645,23грн (чотири тисячі шістсот сорок п'ять грн. 23 коп) – судового збору.

3.          В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.          Видати наказ.

Зазначене рішення може бути оскаржене у порядку визначеному ГПК України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя                               О.С. Янюк

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22.02.2018.