Постанова

від 19.02.2018 по справі 914/2007/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2018 р. Справа № 914/2007/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кобзар О.

з участю представників :

від позивача - ОСОБА_2 - директор

від відповідача-1 - ОСОБА_3 - адвокат

від відповідача- 2 - ОСОБА_4 - представник на підставі довіреності б/н від 02.01.2018р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , м.Київ, вх.№ 01-05/180/18 від 09.01.2018р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2017р. (час проголошення об 11 год. 45 хв. в м.Львові, суддя - Мороз Н., повний текст рішення складений 08.12.2017р.)

у справі № 914/2007/17

за позовом Приватного підприємства Єврооснова-СМ , м.Львів

до відповідача-1 Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , м.Київ

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація КРТ , с.Зубра Пустомитівського району Львівської області

про стягнення 578 112,12 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.12.2017р. у справі № 914/2007/17 (суддя Мороз Н.) задоволено позов Приватного підприємства Єврооснова-СМ , м.Львів до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , м.Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація КРТ , с.Зубра Пустомитівського району Львівської області, стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача 558000,00 грн. основного боргу, 15577,70 грн. пені, 3738,65 грн. 3% річних, 795,77 грн. інфляційних нарахувань та 8 671,69 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем представлено достатньо об єктивних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в підтвердження заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство Українська залізниця подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає те, що не маючи в наявності рахунку-фактури відповідач із об єктивних причин був позбавлений можливості здійснити оплату товару, поставленого позивачем. Окрім того, позивачем, на думку скаржника, не доведено моменту, з якого обчислюється строк оплати товару відповідно до п.4.2 договору. Також скаржник зазначає, що враховуючи те, що строк оплати товару відповідно до умов договору не настав, то позовні вимоги в частині стягнення заборгованості, пені та 3% річних не підлягають до задоволення.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2018р. справу № 914/2007/17 призначено судді-доповідачу ОСОБА_5 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І., Желіку М.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , м.Київ, вх.№ 01-05/180/18 від 09.01.2018р. у справі № 914/2007/17.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2018р. розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 19.02.2018р.

В судове засідання 19.02.2018р., яке проводилось в режимі відеоконференції, представник відповідача-1 з явився, вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у них, надав усні пояснення по суті спору.

Представник позивача в судове засідання з явився, вимоги апеляційної скарги заперечив, надав усні пояснення по суті спору та просив рішення залишити без змін.

Представник відповідача-2 в судове засідання з явився, однак належним чином не підтвердив свої повноваження на представництво у суді, оскільки із поданої довіреності б/н від 02.01.2018р. вбачається відсутність у нього статусу адвоката як цього вимогає стаття 58 Господарського процесуального кодексу України.

Відводів складу суду та секретаря судового засідання в порядку ст.ст.35,37 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 19.02.2018р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, 24.04.2017р. між приватним підприємством «Єврооснова-СМ» (позивач, за договором - постачальник) та публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» (відповідач-1, за договором - покупець) укладено договір поставки №ПЗ/НХ-17821/НЮ.

Відповідно до умов п.1.1 договору, постачальник зобов'язується у 2017р. поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, відповідно до специфікації №1, яка є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Сума по договору передбачена п. 3.4 і становить 716 124,38 грн.

Згідно п. 4.2 договору, покупець здійснює оплату поставленого товару, на підставі виставлених рахунків, протягом 20 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу-1 товар на загальну суму 716 124,38 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000007 від 08.06.2017р., та товаро-транспортною накладною №0010 від 08.06.2017р., підписаними та скріпленими печатками сторін (в матеріалах справи).

Проте, відповідач-1 в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання виконав лише частково, сплативши 158 124,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням №393925 від 27.07.2017р. (в матеріалах справи), внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість у розмірі 558 000, 00 грн. Зазначена сума також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 20.11.2017р. підписаним та скріпленим печатками позивача та відповідача-1.

11.08.2017р. між приватним підприємством «Єврооснова-СМ» (позивач, за договором - кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» (відповідач-2, за договором - поручитель) укладено договір поруки.

Згідно умов зазначеного договору поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ПАТ «Українська залізниця» (Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» ) щодо поставки за договором №ПЗ/НХ-17821/НЮ від 24.04.2017р.

Передбачений договором поруки обов'язок поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми 588 000, 00 грн. (п.1.4).

Поручитель не відповідає за сплату боржником процентів, за за відшкодування збитків, за сплату неустойки (штрафу, пені) (п.1.4 договору поруки).

У відповідності до ст. 553 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором за порушені зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача-1 було надіслано претензію №11/6 від 11.08.2017р. з вимогою оплатити заборгованість, однак зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, сума заборгованості, що підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань по оплаті за поставлений товар підтверджена матеріалами справи, визнана відповідачами та становить 558 000, 00 грн. - основного боргу.

Як передбачено ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Аналогічна норма міститься у ч.4 ст.231 ГК України, згідно якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи, що пеня як різновид неустойки є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, що передбачено ч.1 ст.546 ЦК України, правочин щодо неустойки повинен був бути вчинений у письмовій формі.

Згідно п. 7.2 договору поставки, у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Відтак, на підставі наведеного позивачем нараховано відповідачу-1 пеню у розмірі 15 577, 70 грн., згідно поданого розрахунку.

Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно п.3.2. вищевказаної постанови, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

На підставі зазначених норм, позивачем за прострочення виконання зобов'язання нараховано відповідачу-1 3% річних в розмірі 3 738, 65 грн. та 795, 77 грн. інфляційних втрат відповідно до розрахунку, поданого до позовної заяви (в матеріалах справи).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, інфляційних нарахувань та 3% річних за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон» суд встановив, що розмір пені становить 23 180, 38 грн., сума інфляційних нарахувань складає 874, 25 грн., а 3% річних - 3 738, 65 грн., тобто розмір пені та інфляційних нарахувань є більшими, ніж вказав позивач.

Однак, у відповідності до норм господарсько-процесуального законодавства суд розглядає спір в межах заявлених позовних вимог та не вправі виходити за їх межі без заявленого клопотання відповідно до ч.1 п.2. ст. 83 ГПК України. Відтак, судом першої інстанції підставно задоволені нараховані позивачем суми пені у розмірі 15 577, 70 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 795, 77 грн.

Оцінюючи доводи скаржника відносно відсутності у нього обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару з огляду на те, що останнім не надано рахунку на оплату, слід вказати на їх необґрунтованість з огляду на наступне.

Як вбачається із п. 4.2 договору, покупець здійснює оплату поставленого товару, на підставі виставлених рахунків, протягом 20 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки істотною умовою якого є оплата за поставлений товар. Обов'язок оплати товару випливає із факту оформлення накладних, який засвідчує факт отримання товару покупцем. При цьому, рахунок не є первинним документом, який підтверджує поставку товару, а отже сам по собі не встановлює та не спростовує жодних обставин господарських операцій у спірних правовідносинах. На думку суду, обов'язок оплати поставленого товару у відповідача виникав саме за результатами підписання видаткових накладних.

Твердження відповідача, що позивач не надавав рахунки на оплату поставленого товару, що не створювало обов'язку його оплати не беруться судом до уваги, оскільки за умовами п.4.2 договору, відповідач зобов'язався проводити розрахунки з позивачем за поставлений товар протягом 20 банківських днів з дня отримання товару. А отже, право грошової вимоги у позивача виникало після спливу 20 днів з наступного дня після підписання відповідної видаткової накладної. Більше того, в матеріалах справи наявні докази часткової сплати відповідачем-1 поставленого товару у розмірі 158 124, 38 грн., що підтверджується платіжним дорученням №393925 від 27.07.2017р. та спростовує наведені вище твердження ПАТ «Українська залізниця» .

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об єктивних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідачі не заперечили наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представили, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об єктивно не залежали від нього.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2017 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2017 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 129, 275, 276, 281, 282, 283, 284, 285 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , м.Київ, вх.№ 01-05/180/18 від 09.01.2018р. - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2017р. у справі № 914/2007/17 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 26 лютого 2018р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Марко Р.І.

суддя Желік М.Б.