Рішення

від 22.02.2018 по справі 816/2290/17

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 лютого 2018 року м. ПолтаваСправа №816/2290/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Пилипенко А.В.

та представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - Гонжак К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (надалі - позивач, ОСОБА_3.) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також відповідач) та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.02.2018 /а.с. 138/ просила:

визнати протиправним та скасувати рішення у формі листа від 12.12.2017 №16195/6-17 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,0980 га кадастровий номер НОМЕР_2 в розмірі земельної частки (паю) 7,80 кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області;

зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,0980 га кадастровий номер НОМЕР_2 в розмірі земельної частки (паю) 7,80 кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджувала про протиправність відмови територіального органу Держгеокадастру у затвердженні проекту землеустрою з огляду на його відповідність вимогам чинного законодавства. Звертала увагу на те, що відмова відповідача ґрунтується на формальних підставах та не містить посилань на конкретні недоліки проекту землеустрою.

Відповідач позов не визнав.

03.01.2018 представник відповідача надав до суду відзив, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 33-37/. Звертав увагу на те, що земельна ділянка, за рахунок якої позивач має намір отримати у власність землі сільськогосподарського призначення у розмірі земельної частки (паю), у 2014 році передана у користування гр. ОСОБА_5, а не фермерському господарству "Трирогівське", а тому не може бути надана позивача у власність.

06.02.2018 представником позивача надано відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідно до Статуту фермерського господарства "Трирогівське" земельна ділянка площею 3,0980 га кадастровий номер НОМЕР_2 входить до складу майна фермерського господарства, а тому може бути надана у власність позивачу у відповідності до вимог статті 32 Земельного кодексу України /а.с. 142-143/.

Заперечення на відповідь Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області не надано.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Наказом Головного управління Держземагентства у Полтавській області від 07.07.2014 №1297-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_3 - члену фермерського господарства "Трирогівське" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 3,0 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області /а.с. 66/.

У 2014 році ФОП ОСОБА_6 за замовленням позивача розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 для фермерського господарства (код згідно КВЦПЗ 01.02) за межами населених пунктів на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області /а.с. 55-125/.

Даний проект землеустрою погоджений висновком відділу Держземагентства у Полтавському районі Полтавської області від 17.10.2014 №0320/3298 "Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 для фермерського господарства (код згідно КВЦПЗ 01.02) за межами населених пунктів на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області" /а.с. 124/.

Упродовж 2016-2017 років позивач декілька разів (за твердженням представника позивача близько десяти) зверталась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотаннями про затвердження проекту землеустрою, однак кожного разу отримувала відмову з нових підстав.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 у справі №816/1101/17, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у формі листа від 06.06.2017 №7054/6-17 про відмову ОСОБА_3 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,0980 кадастровий номер НОМЕР_2 в розмірі земельної частки (паю) 7,80 га кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,0980 га кадастровий номер НОМЕР_2 в розмірі земельної частки (паю) 7,80 кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за клопотанням ОСОБА_3 від 22.05.2017 з урахуванням висновків суду /а.с. 19-27, 47-51/.

28.11.2017 позивач вкотре звернулась до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у приватну власність /а.с. 38-39/.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.12.2017 №16195/6-17 ОСОБА_3 повідомлено про відмову у затвердженні проекту землеустрою /а.с. 40-41/. При цьому, відповідач посилався на те, що у 2014 році бажану земельну ділянку передано в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_5, а не фермерському господарству "Трирогівське", а відповідно до вимог частини другої статті 124, статті 134 Земельного кодексу України передача фермерському господарству в оренду земельних ділянок державної власності могла здійснюватись виключно за результатами проведення земельних торгів /а.с. 40-41/.

Не погодившись з цією відмовою, позивач оскаржила її до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктом "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі статтею 32 Земельного кодексу України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

А відповідно до абзацу "а" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Крім того, як визначено частинами першою, другою статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Отже, члени фермерського господарства мають право на безоплатне одержання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної місцевої ради, за рахунок земель, що раніше надані у користування для ведення фермерського господарства та за умови, що такі особи раніше не набули права на земельну частку (пай).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є членом фермерського господарства "Трирогівське" /а.с. 109-116/. Позивач право на отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) не використала, про що повідомляла у поданій відповідачу 07.07.2014 заяві /а.с. 64/. Земельна ділянка, за рахунок якої позивач має намір набути землю у власність, відповідно до договору оренди землі від 27.02.2014 надана у користування гр. ОСОБА_5 для ведення фермерського господарства /а.с. 97-102/ та за змістом пункту 5.1 Статуту входить до складу майна фермерського господарства "Трирогівське" /а.с. 113/.

Листом відділу Держземагентства у Полтавському районі Полтавської області від 08.08.2014 №0714/1094 ФОП ОСОБА_6 повідомлено, що уточнений розмір земельної частки (паю) на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області становить 7,80 умовних кадастрових гектарів /а.с. 69/.

Тобто, клопотання позивача про набуття земельної ділянки у власність за рахунок земель, попередньо наданих у користування для ведення фермерського господарства, відповідає наведеним вище вимогам.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до частини шостої цієї статті, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Як встановлено судом, ОСОБА_3 20.05.2014 звернулась до Головного управління Держземагентства у Полтавській області із заявою про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки площею 3,098 га в розмірі земельної частки паю за межами населеного пункту на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, як члену фермерського господарства "Трирогівське" (код 35171412) /а.с. 65/.

До заяви позивач додала, як це передбачено наведеними вище вимогами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /а.с. 67/. Також ОСОБА_3 надала завірену належним чином копію статуту ФГ "Трирогівське" та згоду голови ФГ "Трирогівське" ОСОБА_5 на вилучення земельної частки (паю) в розмірі 3,0980 га умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства, яка перебуває в його оренді згідно з договором від 27.02.2014, на користь ОСОБА_3 /а.с. 68/.

За приписами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Розглянувши дану заяву, Головне управління Держземагентства у Полтавській області, правонаступником якого є відповідач, надало ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою /а.с. 66/.

Суд зауважує, що в силу наведених вище вимог Земельного кодексу України питання наявності у особи права на звернення до уповноваженого органу із заявою про набуття земельної ділянки у власність, а також відповідність поданих такою особою документів вимогам закону, мають бути перевірені відповідачем на стадії вирішення питання про надання дозволу заявнику на розробку документації із землеустрою.

А відтак, надання Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про відповідність поданих ОСОБА_3 документів вимогам закону.

Навіть якщо припустити, що подані ОСОБА_3 документи не відповідали вимогам закону, то з огляду на отримання позивачем дозволу на розробку проекту землеустрою, будь-які наслідки неналежного виконання обов'язків щодо перевірки таких документів на їх відповідність закону, з огляду на принцип належного урядування, має нести саме відповідач (див., зокрема, пункт 70 рішення Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України").

За таких обставин, беручи до уваги той факт, що позивачем виконано вищеописані умови набуття земельної ділянки у власність у розмірі земельної частки (паю), суд відхиляє як необґрунтовані твердження відповідача про те, що відповідна земельна ділянка одержана у користування для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_5 без дотримання вимог частини другої статті 124 та статті 134 Земельного кодексу України (щодо можливості набуття земель державної власності у власність чи користування виключно за результатами земельних торгів (аукціону).

Враховуючи наведені фактичні обставини справи, суд констатує, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у затвердженні проекту землеустрою з вищевикладених підстав є протиправною.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Отже, суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Згідно з частиною восьмою статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 186 1 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

За змістом частини четвертої статті 186 1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

А відповідно до частини п'ятої згаданої статті, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

При цьому, в силу положень абзацу першого частини шостої статті 186 1 Земельного кодексу України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Суд зауважує, що надана до матеріалів справи копія проекту землеустрою містить висновок про його погодження, наданий листом відділу Держземагентства у Полтавському районі Полтавської області від 17.10.2014 №0320/3298 /а.с. 124/.

Отже, розробником у встановленому законом порядку погоджено проект землеустрою. Правомірність зазначеного висновку представником відповідача у судовому засіданні не спростовувалася, його зміст не заперечувався.

Згідно з частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Аналізуючи наведені вище положення статей 118, 186 1 Земельного кодексу України, суд звертає увагу на те, що питання стосовно відповідності проекту землеустрою вимогам закону з'ясовується компетентним органом саме на стадії погодження відповідного проекту землеустрою та за наявності позитивного рішення про погодження такого проекту не може заперечуватись іншим органом Держгеокадастру.

До того ж, суд враховує, що відповідність наданого позивачем проекту землеустрою вимогам закону встановлено під час розгляду судом адміністративної справи №816/1107/17.

А відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

При цьому, в силу положень частини одинадцятої згаданої статті, у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, безпосередньо у Земельному кодексі України визначено, що у разі відмови компетентного органу у затвердженні проекту землеустрою та наданні земельної ділянки у власність відповідне питання вирішується судом.

За приписами пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд /абзац перший частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України/.

Так, у спірних відносинах повноваження відповідача полягає у виконанні ним вимог частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Суд звертає увагу на те, що дана норма не містить альтернативи та не надає відповідачу права діяти на власний розсуд. Натомість нею передбачено, що за наявності погодженого проекту землеустрою компетентний орган у двотижневий строк з дня його отримання має прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати її у власність.

Водночас, відповідач упродовж двох років не виконує наведені вище вимоги закону, кожного разу посилаючись на все нові підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Більш того, навіть після звернення позивача до суду та ухвалення обов'язкового до виконання судового рішення в адміністративній справі №816/1107/17, яким підтверджено відповідність наданого ОСОБА_3 проекту землеустрою вимогам закону, відповідач продовжує ухилятись від виконання свого обов'язку, посилаючись на суто формальні, надумані підстави.

У зв'язку з цим суд враховує, що згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

За правовою позицією Конституційного Суду України "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзаци другий, третій підпункту 3.1 пункту 3 Рішення від 27.01.2010 №3-рп/2010).

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Крім того, зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Разом з цим, висновок Верховного Суду України, наведений у постанові від 18.03.2014 у справі №21-11а14, не може бути застосований до спірних відносин, адже у цій справі Верховний Суд України вказав на передчасність висновку суду касаційної інстанції про зобов'язання суб'єкта владних повноважень виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, оскільки відповідачем не було розглянуто по суті звернення позивача про здійснення такої виплати. До того ж, колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України встановлено, що у позивача були відсутні підстави для одержання відповідної допомоги.

В силу наведених вище вимог статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання органу державної влади прийняти рішення.

При цьому такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення.

Порушення права пов'язано з позбавленням особи можливості здійснювати (реалізувати) свої права повністю або частково, що є підставою для звернення такої особи за захистом своїх прав до суду із застосуванням відповідних способів захисту.

Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" розкрито у Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, відповідно до якого дане поняття потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У спірних відносинах права позивача порушено відмовою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у затвердженні проекту землеустрою. При цьому суд враховує, що відповідач відмовив ОСОБА_3 у затвердженні проекту землеустрою загалом близько десяти разів, а остання відмова надана за результатами розгляду питання у судовому порядку та ухвалення судом обов'язкового до виконання судового рішення про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області розглянути питання про затвердження проекту землеустрою з урахуванням висновків суду.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладені фактичні обставини справи, зобов'язання відповідача повторно розглянути питання про затвердження проекту землеустрою, з огляду на зайняту відповідачем позицію у спорі, не призведе до одержання позивачем бажаного результату, поновлення її порушених прав та не гарантує останній належний і ефективний засіб правого захисту.

Ухвалення судом суто формального рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою не відповідатиме змісту і суті правосуддя як такого та у подальшому може бути підставою для звернення позивача до Європейського Суду з прав людини із заявою про порушення Україною вимог статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Разом з цим, як визначено частинною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем в ході судового розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, що свідчили б про наявність обґрунтованих підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою та наданні позивачу у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації.

За вищевикладених обставин, зважаючи на відповідність наданого позивачем проекту землеустрою вимогам закону, беручи до уваги визначений частиною одинадцятою статті 118 Земельного кодексу України судовий порядок вирішення питання про затвердження проекту землеустрою у разі відмову у його затвердженні компетентним органом, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 3,0980 га кадастровий номер НОМЕР_2 в розмірі земельної частки (паю) 7,80 кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, наслідком чого є надання такої земельної ділянки позивачу у власність.

При цьому, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на порушення прав позивача відмовою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка викладена у листі від 12.12.2017 №16195/6-17, та беручи до уваги не зазначення позивачем у прохальній частині позову умови про відведення земельної ділянки у власність, на виконання завдань адміністративного судочинства, виходить за межі позовних вимог з метою повного та всебічного захисту прав позивача.

Відтак, позов ОСОБА_3 належить задовольнити частково.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, як визначено частиною першою цієї статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На цій підставі суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 320,00 грн.

Окрім того, Верховний Суд України у постанові від 14.03.2017 у справі №800/559/16 зазначив, що системний аналіз частини першої статті 6, частини другої статті 162 КАС (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

Оскільки позивачем у даній справі заявлені вимоги про визнання протиправним рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою та, як наслідок, зобов'язання відповідача затвердити такий проект, вказані вимоги є пов'язаними між собою, а тому при зверненні до суду з даним позовом позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Разом з тим, як підтверджено залученою до матеріалів справи квитанцією від 14.12.2017№2Р14165 /а.с. 3/, позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

При цьому, частиною першою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів") передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відтак, суд вважає за необхідне повернути позивачу з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-78, 90, 241-245, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладену у листі від 12.12.2017 №16195/6-17, у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,0980 га кадастровий номер НОМЕР_2 в розмірі земельної частки (паю) 7,80 кадастрових гектарів у власність ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 3,0980 га кадастровий номер НОМЕР_2 в розмірі земельної частки (паю) 7,80 кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930; вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; АДРЕСА_1, 36000) судові витрати у розмірі 320,00 грн (триста двадцять гривень).

Повернути ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; АДРЕСА_1, 36000) з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень) /квитанція від 14.12.2017 №2Р14165/.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 лютого 2018 року.

Суддя О.О. Кукоба