Рішення

від 31.01.2018 по справі 911/3387/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2018 р. м. Київ

Справа № 911/3387/17

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.

при секретарі судового засідання Щербаковій В.О., розглянувши у спрощеному позовному провадження справу за позовом Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до Приватного підприємства «ВІТА-ТРАНС» про стягнення 96 763,20грн, за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

встановив:

Святопетрівська сільська рада Києво - Святошинського району Київської області (далі - Святопетрівська сільська рада) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства «ВІТА - ТРАНС» ( далі - ПП Віта-Транс ) про стягнення 96763,20грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що у 2004 році відповідачу надано дозвіл на розробку проекту, зобов'язано затвердити його та укласти договір оренди земельної ділянки, що відповідачем до цього часу не здійснено. При цьому, внаслідок не укладення договору оренди відповідач не сплачує орендну плату, внаслідок чого за період з 28.01.2015 по 01.11.2017, як стверджує позивач він недоотримав 96763,20грн, а відповідач безпідставно зберіг грошові кошти у відповідному розмірі.

Відповідач у справі - ПП Віта - Транс просить суд відмовити позивачу у позові, посилаючись на те, що позивачем не доведено повного складу цивільного правопорушення відповідача, що є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, а також те, що розмір збитків не визначено у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 №284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам .

До початку розгляду справи по суті, 31.01.2018 відповідачем подане клопотання про відкладення розгляду справи для вирішення питання щодо можливості укладення мирової угоди з позивачем.

В судовому засіданні представник позивача щодо задоволення відповідного клопотання заперечував, вказуючи на те, що відповідач не звертався до нього з відповідною пропозицією і на даний час наміру укласти таку угоду у Святопетрівської сільської ради не має.

Судом відмовлено у задоволені відповідного клопотання, про що постановлено протокольну ухвалу з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 46 ГПК України, сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Отже, для укладення мирової угоди необхідна згода на це обох сторін, однак, позивач заперечує щодо цього, а відповідачем не надано навіть доказів звернення з такою пропозицією до позивача.

Представник відповідача в судове засідання для розгляду справи по суті не з'явився.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно ч. 3 вказаної норми, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Так, представник відповідача був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання шляхом вручення йому копії ухвали від 05.01.2018, а також ним не повідомлено суд про причини своєї неявки.

За таких обставин, розгляд справи здійснено за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, який позов підтримав, дослідивши матеріали справи та подані докази, суд знаходить заявлені вимоги частково обґрунтованими з наступних підстав.

Звертаючись з даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача 96 763,20грн неотриманих за період з 28.01.2015 по 01.11.2017 відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),

Отже, для застосування наслідків, визначених відповідною нормою, потрібно встановити: факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами; вартість безпідставного збагачення.

При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що відповідач фактично користується земельною ділянкою, але не сплачує за це, оскільки не вчинив дій для укладення договору оренди.

Під час розгляду даної справи, судом встановлено, що рішенням Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (найменування якої змінено на Святопетрівську сільську раду) від 29.12.2004:

- затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки відповідачу площею 1,129 га в с. Петрівське, вул. Київська, 38 для розміщення виробничої бази;

- надано дозвіл на розроблення проекту відведення даної земельної ділянки в оренду терміном на 10 років;

- зобов'язано відповідача затвердити розроблений проект відведення земельної ділянки та укласти договір оренди землі з сільською радою згідно діючого законодавства (а.с.9).

Проте, як вказує позивач, відповідачем вказані дії не вчинено, проект на затвердження не подано та не укладено договір оренди. При цьому, відповідач продовжує використовувати земельну ділянку для розміщення виробничої бази.

Вказані твердженні позивача не спростовані відповідачем під час розгляду справи.

При цьому, позивач звернувся до Державної інспекції сільського господарства в Київській області з листом від 30.09.2016 для проведення перевірки щодо законного користування земельної ділянки юридичними особами, зокрема, і відповідачем у даній справі.

Так, за результатами перевірки, Державною інспекцією сільського господарства в Київській області складено акт №02-2-09/3391 від 29.12.2016, відповідно до якого встановлено користування відповідачем земельною ділянкою площею 1,129 га без укладення договору. Крім того, у вказаному акті вказано про те, що директором відповідача не надано доказів, які б підтверджували сплату ним земельного податку чи орендної плати (а.с.6-22).

У відповідності до ст. 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), використання землі в Україні є платним; об'єктом плати за землю є земельна ділянка; плата за землю справляється відповідно до закону.

В силу ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Як визначено пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; пп.14.1.147 п. 14.1 ст.14 ПК України визначено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому, як визначено в пп. 288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин до 01.01.2017), розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Починаючи з 01.01.2017, в силу пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

Згідно п.284.1 ст.284 ПК України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. При цьому, як визначено пп. 12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК України, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату, однак, фактично користуючись земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження грошових коштів, які є майном за змістом розділу 13 ЦК України, відповідачем за рахунок позивача у розмірі орендної плати, яку відповідач мав би сплачувати, якщо б уклав договір оренди відповідної земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, обов'язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об'єктивний результат - збереження власного майна за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч.1 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому, захист прав на земельні ділянки, в силу ч.2 цієї норми здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Водночас в силу ст.156 ЗК України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 №284. При цьому, на норми відповідного Порядку посилається відповідач, вказуючи на те, що розмір збитків та факт їх наявності мав підтверджуватись актом комісії, складеним у відповідності з таким Порядком.

Однак, як визначено п.1 Порядку, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Отже, норми відповідного Порядку не регулюють спірні відносини, оскільки не встановлюють порядку повернення збереженого або безпідставно набутого майна, обов'язок повернення якого визначений ст.1212 ЦК України. Зокрема, нормами відповідного Порядку визначений порядок відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів, однак, пов'язаних з тимчасовим невикористанням земельних ділянок, тобто тих доходів, які б землекористувач отримав, користуючись земельною ділянкою, але чого був позбавлений внаслідок тимчасового позбавлення його такої можливості. Між тим, у даній справі, позов заявлений не у зв'язку з фактом неможливості користування позивачем земельною ділянкою та отримання від цього доходів, а внаслідок збереження відповідачем майна - грошових коштів внаслідок користування земельною ділянкою без укладання договору.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, проте не у повному обсязі, що заявлено позивачем, оскільки позивачем здійснено розрахунок таких втрат за три роки, у той час як заявлений позивачем період становить 1009 днів - з 28.01.2015 по 01.11.2017.

Рішенням Петрівської сільської ради від 28.01.2015 №3226 затверджено базову вартість одного квадратного метру земель в с. Петрівське, яка обчислена до Порядку нормативної грошової оцінки земель населеного пункту, у розмірі 95,23грн (а.с.23-24). Вказане рішення опубліковано на офіційному сайті Петрівської сільської ради.

За розрахунком суду, за період 28.01.2015 по 01.11.2017 розмір збережених відповідачем грошових коштів складає 88 699,20грн.

Враховуючи зазначене, заявлені вимоги підлягають задоволенню у розмірі 88 699,20грн; в іншій частині заявлених вимог суд відмовляє.

В силу ч.1 ст.123, п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а саме пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 1 466,66грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ВІТА-ТРАНС» (ідентифікаційних код 25656204, 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 38) на користь Святопертівської сілької ради Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційних код 02043485; 08141, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с.Святопетрівське, вул. Володимирська, буд. 2-Б) 88 699,20грн доходів, 1 466,66грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили протягом двадцяти днів з дня складання його повного тексту та може бути оскаржено в порядку та у строки, визначені ст..ст..256-257 ГПК України з урахуванням п.17.5 ч.1 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 05.02.2018.

Суддя А.Р. Ейвазова