Рішення

від 22.02.2018 по справі 916/3251/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" лютого 2018 р.м. Одеса Справа № 916/3251/17

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Себовій О.О.

За участю представників сторін:

Від позивача : ОСОБА_1 - на підставі довіреності №01/17 від 27.12.2017р.;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши справу за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Фрута Дольче» до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Адіссея» про стягнення заборгованості в розмірі 125 485,57грн., -

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: позивач, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Фрута Дольче» , звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Адіссея» суму заборгованості в розмірі 125 485,57грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.12.2017р. було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі №916/3251/17 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

20 січня 2017 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ФРУТА ДОЛЬЧЕ (надалі - постачальник) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю АДІССЕЯ (надалі - покупець) був укладений договір постачання товару № 3 (надалі - Договір), відповідно розділу 1. якого, Постачальник приймає на себе зобов'язання виконати поставку товару на підставі видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору. Покупець зобов'язаний прийняти товар належної якості та оплатити їх вартість за умовами даного Договору.

Відповідно до п. 3.3. Договору, оплата вартості кожної партії товару здійснюється по факту відвантаження зі складу або за домовленістю сторін.

За умовами п. 3.4. Договору, датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на рахунок продавця.

Згідно п. 5.1. Договору, за просрочку виконання зобов'язань по даному договору, винна сторона виплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару.

Постачальником було передано Покупцю товару на загальну суму 291 051,29 грн. що підтверджується наступними видатковими накладними: №8 від 24.01.2017р. на суму 12 747,96 грн., № 10 від 26.01.2017р. на суму 12 747,96 грн., №21 від 28.02.2017р. на суму 25 120,98 грн., №25 від 14.03.2017р. на суму 1 124,82 грн., №33 від 28.03.2017р. на суму 25 195,97 грн., № 8 від 19.04.2017р. на суму 16 217,82 грн., №79 від 26.04.2017р. на суму 23 119,02 грн., №80 від 28.04.2017 р. на суму 18 633,24 грн., № 3 від 12.05.2017р. на суму 18633,24 грн., № 5 від 18.05.2017р. на суму 23 119,02 грн., № 8 від 24.05.2017р. на суму 11 386,98 грн., № 12 від 10.06.2017р. на суму 11 386,98 грн., № 16 від на суму 27 604,80 грн., № 2 від 18.08.2017р. на суму 28 012,50 грн., № 5 від 22.09.2017р. на суму 36 000.00 грн.

Однак, як зазначає позивач, покупець за поставлений товар розраховувався несвоєчасно та не в повному обсязі, зокрема, покупцем загалом було перераховано на рахунок позивача 182 709,24 грн., а саме: 28.02.2017р. - 25 125,00 грн., 28.03.2017р. - 51 315,00 грн., 18.05.2017р. - 41 745,00 грн., 04.10.2017р. - 64 524,24 грн.

У зв'язку із вищезазначеним, постачальник направив 04.12.2017 року покупцю претензію про повернення - боргу, а також перерахування його з курсовою різницею, оскільки товар є імпортованим на територію України. У претензії зазначено строк повернення коштів до 09.12.2017 року. Проте, покупець жодним чином на неї не відреагував.

З наведених підстав, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Фрута Дольче» , звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Адіссея» суму заборгованості в розмірі 125 485,57грн., з яких: 108 342,05 грн. - основного боргу, 10 550,18 грн. - пеня, 1 264,00 грн. - 3% річних та 5 329,34 грн. - інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг представника в сумі 5 000,00 грн.

Відповідач в засідання суду призначені на 25.01.2018р. та 22.02.2018р. не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області від 28.12.2017р. та 25.01.2018р. були направлені за належною адресою ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Адіссея» , що підтверджується наявними в матеріалах справи Рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а тому за приписами ч.7 ст.120ГПК України відповідач вважається повідомленим належним чином про відкриття провадження у справі згідно з витягом з ЄДР.

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що правовідносини сторін склалися на підставі укладеного між ними договору постачання товару № 3 від 20.01.2017р.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В підтвердження передачі товару за договором позивачем надано суду належним чином засвідчені копії накладних №8 від 24.01.2017р. на суму 12 747,96 грн., № 10 від 26.01.2017р. на суму 12 747,96 грн., №21 від 28.02.2017р. на суму 25 120,98 грн., №25 від 14.03.2017р. на суму 1 124,82 грн., №33 від 28.03.2017р. на суму 25 195,97 грн., № 8 від 19.04.2017р. на суму 16 217,82 грн., №79 від 26.04.2017р. на суму 23 119,02 грн., №80 від 28.04.2017 р. на суму 18 633,24 грн., № 3 від 12.05.2017р. на суму 18633,24 грн., № 5 від 18.05.2017р. на суму 23 119,02 грн., № 8 від 24.05.2017р. на суму 11 386,98 грн., № 12 від 10.06.2017р. на суму 11 386,98 грн., № 16 від на суму 27 604,80 грн., № 2 від 18.08.2017р. на суму 28 012,50 грн., № 5 від 22.09.2017р. на суму 36 000.00 грн.

Вищезазначені накладні не містять підписів представника відповідача, однак здійснення часткової оплати за договором, свідчить про визнання позивачем наявності заборгованості за договором.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідач в порушення вищезазначених приписів закону та укладених договорів, договірні зобов'язання щодо оплати за товар виконані частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у загальній сумі 108 342,05 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сама заборгованості за отриманий товар за договором поставки, в розмірі 108 342,05 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 10 550,18 грн. - пені, 1 264,00 грн. - 3% річних та 5 329,34 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Згідно п. 5.1. Договору, за просрочку виконання зобов'язань по даному договору, винна сторона виплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару.

Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із змісту ст.551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат допущено арифметичні помилки, у зв'язку із чим, судом, за допомогою системи «Ліга-Закон» здійснено власний розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача за порушення зобов'язання, та встановлено їх належний розмір, а саме: 8 195,88грн. - пені, 995,00 грн. - 3% річних та 3 644,61 грн. - інфляційних втрат.

Оцінюючи вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг представника в сумі 5 000,00 грн., господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту ст. 59 Конституції України , кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Згідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Рішенням Конституційного суду України від 11.07.2013р. №6-рп/2013 у справі №1-4/2013 у справі за конституційним зверненням приватного малого підприємства-фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017р.) справи про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017р.), згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані, з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Будь-яких доказів надання правової допомоги представником позивача, який був присутній у судових засіданнях, ОСОБА_1 та доказів її права на зайняття адвокатською діяльністю в матеріалах справи №916/3251/17 не містяться, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг представника в сумі 5 000,00 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судові засідання відповідач не з'являвся хоча заздалегідь був повідомлений про дату час та місце судового засідання.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача та відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Фрута Дольче» до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Адіссея» про стягнення заборгованості в розмірі 125 485,57грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Адіссея» (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Хімічна, 1/27, оф. 5; код ЄДРЮОФОПГФ 39995138) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Фрута Дольче» (68821, Одеська обл., м. Одеса, вул. Садова, 3, оф. 04; код ЄДРЮОФОПГФ 40833116) суму заборгованості в розмірі 108 342 /сто вісім тисяч триста сорок дві / грн. 05 коп., пеню у сумі - 8 195 /вісім тисяч сто дев'яносто п'ять/ грн. 88 коп., інфляційні втрати в сумі 3 644 /три тисячі шістсот сорок чотири/ грн. 61коп., 3% річних в сумі - 995 /дев'ятсот дев'яносто п'ять/ грн. 00 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 1 817 /одна тисяча вісімсот сімнадцять/ грн. 52 коп.

3. В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 27 лютого 2018 р.

Суддя С.Ф. Гут