Постанова

від 19.02.2018 по справі 922/3567/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2018 р. Справа № 922/3567/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І. , суддя Медуниця О.Є. , суддя Гребенюк Н. В.

секретар судового засідання Казакова О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 26 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 06.12.17 р. у справі № 922/3567/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм", м. Мерефа Харківського району Харківської області

про стягнення коштів в сумі 31232,38 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" 31232,38 грн., в тому числі: 15342,47 грн. заборгованості, 3% річних в розмірі 1308,59 грн. та 14581,32 інфляційних втрат.

Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 01/09/13-я-42 від 01.09.2013 р. щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлений товар, та ін.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.12.2017 р. у справі № 922/3567/17 (суддя Буракова А.М., повний текст складено 11.12.2017 р.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" 12126,50 грн. основного боргу, 1011,48 грн. 3% річних, 11605,96 грн. інфляційних втрат та 1267,68 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Рішення мотивоване, зокрема, з тих підстав, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 01/09/13-я-40 від 01.09.2013 р. в частині оплати поставленого товару у розмірі 15342,47 грн. З урахуванням заяви відповідача про сплив позовної давності, відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 3215,97 грн. за поставлений товар за договором на підставі видаткових накладних: № ЗП-00712 від 14.05.2014 р. на суму 1167,98 грн.; № ЗП-00713 від 14.05.2014 р. на суму 1120,08 грн. та № ЗП-00714 від 14.05.2014 р. на суму 927,91 грн. З урахуванням зазначених обставин з відповідача стягнуто на користь позивача основного боргу у розмірі 12126,50 грн. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у загальному розмірі 1011,48 грн. за період з 19.10.2014 р. по 09.10.2017 р. та інфляційних втрат у загальному розмірі 11605,96 грн. за період з листопада 2014 р. по серпень 2017 р., та ін.

Відповідач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків суду, обставинам справи, просить рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про відсутність доказів на підтвердження існування заборгованості, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів реалізації товару, вважає, що обов'язковою умовою здійснення оплати є подальша його реалізація. Таким чином, на думку відповідача, оскільки позивач не надав доказів реалізації товару, строк здійснення розрахунків не настав. Вважає, що позивач надав суду видаткові накладні № ЗП-00943 від 20.06.2014 р., № ЗП-00942 від 20.06.2014 р., № ЗП-00945 від 20.06.2014 р., № ЗП-01102 від 18.07.2014 р., № ЗП-01629 від 23.10.2014 р., № ЗП-01628 від 23.10.2014 р., № ЗП-01631 від 23.10.2014 р., № ЗП-01632 від 23.10.2014 р. в яких відсутній підпис в графі Отримав та відбиток печатки підприємства. Наполягає на тому, що за даними видатковими накладними не підтверджується отримання товару, у зв'язку з чим зазначає про відсутність підстав для задоволення позову, та ін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як свідчать матеріали справи, 01.09.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" (покупець) укладений договір поставки № 01/09/13-я-40 (далі - договір), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору поставка товару за цим договором здійснюється постачальником на підставі зробленої заявки покупця (направленої по факсу чи електронною поштою) протягом трьох календарних днів з моменту її отримання. Постачальник має право на дострокову поставку товару. Сторонами досягнуто домовленості здійснювати постачання товару по даному договору безперервно та ритмічно, не менше двох разів за один календарний місяць, виходячи з потреби покупця в товарі. Якщо протягом календарного місяця буде здійснено одну (або не здійснено жодної поставки товару) і це буде пов'язано з тим, що у покупця не виникатиме потреби в постачанні товару, жодна зі сторін не матиме претензій до іншої сторони та не нестиме відповідальності.

Згідно з п. 2.3 договору, поставка партії товару здійснюється силами та за рахунок постачальника на склад покупця, який знаходиться за адресою: м. Харків, вул.. Морозова, буд. 7.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що поставка партії товару вважається виконаною постачальником в момент передачі партії товару покупцю. Перехід ризику випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару від постачальника до покупця відбувається в момент підписання покупцем видатково-прибуткової накладної на партію товару.

Згідно з п. 4.1. - 4.2. договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені за одиницю товару у специфікації. Перегляд цін на товари, які пропонуються постачальником до поставки за цим договором, здійснюється шляхом узгодження та підписання нової специфікації зі зміненими цінами на товари, що поставляються. Ціна на товар, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних. Зміна ціни товару після його поставки покупцю не допускається.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем по мірі реалізації, один раз в тридцять днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.

Відповідно до п. 5.2. договору, оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у договорі або внесення грошових коштів у касу постачальника.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар кожні 30 днів.

При цьому, пунктами 6.1 та 6.2 договору передбачено, що граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню постачальнику. З настанням строку, передбаченого п. 6.1 даного договору, постачальник зобов'язується вивести нереалізований товар у 5 денний строк. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шліхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Як зазначає позивач, ним на виконання умов договору поставлено відповідачеві товар, проте, відповідач в повному обсязі та у визначений договором строк не оплатив його вартість. Позивач зазначає, що відповідач має заборгованість за договором в загальній сумі 15342,47 грн. за наступними накладними : № ЗП-00712 від 14.05.2014 р. на суму 1167,98 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару № НН-Нв-0000479 від 17.07.2014 р. на суму 3 грн.); № ЗП-00713 від 14.05.2014 р. на суму 1120,08 грн.; № ЗП-00714 від 14.05.2014 р. на суму 927,91 грн.; № ЗП-00942 від 20.06.2014 р. на суму 657,60 грн.; № ЗП-00943 від 20.06.2014 р. на суму 504,12 грн.; № ЗП-00944 від 20.06.2014 р. на суму 1554,96 грн.; № ЗП-00945 від 20.06.2014 р. на суму 519,84 грн.; № ЗП-00946 від 20.06.2014 р. на суму 777,60 грн.; № ЗП-01102 від 18.07.2014 р. на суму 633,19 грн.; № ЗП-01103 від 18.07.2014 р. на суму 816,91 грн.; № ЗП-01538 від 13.10.2014 р. на суму 1178,52 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару № ХЕ-Нв-0000586 від 06.11.2014 р. на суму 9 грн.); № ЗП-01628 від 23.10.2014 р. на суму 876,48 грн.; № ЗП-01629 від 23.10.2014 р. на суму 1481,28 грн.; № ЗП-01630 від 23.10.2014 р. на суму 821,52 грн.; № ЗП-01631 від 23.10.2014 р. на суму 799,44 грн.; № ЗП-01632 від 23.10.2014 р. на суму 1505,04 грн.

Позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання з проведення оплати за поставлений товар за договором поставки № 01/09/13-я-40 від 01.09.2013 р. не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 15342,47 грн.

Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем своїх зобов'язань, позивачем також нараховано до стягнення з відповідача 14581,32 грн. інфляційних втрат та 1308,59 грн. 3% річних за прострочення оплати за кожною з видаткових накладних.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 01/09/13-я-40 від 01.09.2013 р. в частині оплати поставленого товару у розмірі 15342,47 грн. З урахуванням заяви відповідача про сплив строків позовної давності, відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 3215,97 грн. за поставлений товар за договором на підставі видаткових накладних: № ЗП-00712 від 14.05.2014 р. на суму 1167,98 грн.; № ЗП-00713 від 14.05.2014 р. на суму 1120,08 грн. та № ЗП-00714 від 14.05.2014 р. на суму 927,91 грн. з урахуванням зазначених обставин з відповідача стягнуто на користь позивача основного боргу у розмірі 12126,50 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у загальному розмірі 1011,48 грн. за період з 19.10.2014 р. по 09.10.2017 р. та інфляційних втрат у загальному розмірі 11605,96 грн. за період з листопада 2014 р. по серпень 2017 р.

Проте, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, в певній частині не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, в зв'язку з чим, є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення в певній частині.

Відповідно до вимог ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 86 цього ж кодексу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 01/09/13-я-40 від 01.09.13 р.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів статей 691, 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Пунктом 2 ст. 9 цього Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем видаткові накладні: № ЗП-00712 від 14.05.2014 р. на суму 1167,98 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару № НН-Нв-0000479 від 17.07.2014 р. на суму 3 грн.); № ЗП-00713 від 14.05.2014 р. на суму 1120,08 грн.; № ЗП-00714 від 14.05.2014 р. на суму 927,91 грн.; № ЗП-00944 від 20.06.2014 р. на суму 1554,96 грн.; № ЗП-00946 від 20.06.2014 р. на суму 777,60 грн.; № ЗП-01103 від 18.07.2014 р. на суму 816,91 грн.; № ЗП-01538 від 13.10.2014 р. на суму 1178,52 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару № ХЕ-Нв-0000586 від 06.11.2014 р. на суму 9 грн.); № ЗП-01630 від 23.10.2014 р. на суму 821,52 грн. містять підписи та печатки підприємств позивача та відповідача, чим підтверджується факт здійснення позивачем на користь відповідача поставок за цими накладними, який є доведеним. При цьому строк оплати за цими видатковими накладними з урахуванням вимог п. 5.1, 6.1., 6.2. договору є таким, що настав.

Посилання відповідача на ненастання строку оплати є безпідставними, оскільки пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем по мірі реалізації, один раз в тридцять днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам. При цьому, пунктами 6.1 та 6.2 договору передбачено, що граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню постачальнику; з настанням строку, передбаченого п. 6.1 даного договору, постачальник зобов'язується вивести нереалізований товар у 5 денний строк; покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Таким чином, у разі не реалізації товару відповідач мав повернути позивачеві товар після спливу 90 діб з моменту його отримання, а про настання відповідного строку та, як наслідок, про обов'язок забрати товар, відповідач мав сповістити позивача по факсу чи поштовим переказом.

Матеріали даної справи не містять будь-яких доказів повернення відповідачем на користь позивача всього товару, отриманого за зазначеними вище накладними, або сповіщення позивача про настання граничного терміну реалізації товару, та про необхідність його вивезення.

Таким чином, з огляду на зазначені обставини, граничним строком оплати отриманого товару є 120 днів з моменту його отримання за кожною з видаткових накладних.

Оскільки відповідач не надав суду доказів оплати отриманого товару за видатковими накладними № ЗП-00712 від 14.05.2014 р. на суму 1167,98 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару № НН-Нв-0000479 від 17.07.2014 р. на суму 3 грн.); № ЗП-00713 від 14.05.2014 р. на суму 1120,08 грн.; № ЗП-00714 від 14.05.2014 р. на суму 927,91 грн.; № ЗП-00944 від 20.06.2014 р. на суму 1554,96 грн.; № ЗП-00946 від 20.06.2014 р. на суму 777,60 грн.; № ЗП-01103 від 18.07.2014 р. на суму 816,91 грн.; № ЗП-01538 від 13.10.2014 р. на суму 1178,52 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару № ХЕ-Нв-0000586 від 06.11.2014 р. на суму 9 грн.); № ЗП-01630 від 23.10.2014 р. на суму 821,52 грн., доводи позивача про існування у відповідача заборгованості за цими накладними є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідач не надав суду доказів повної оплати товару за зазначеними видатковими накладними.

Разом з тим, видаткові накладні, якими позивач обґрунтовує факт здійснення поставки на користь відповідача за № ЗП-00942 від 20.06.2014 р. на суму 657,60 грн.; № ЗП-00943 від 20.06.2014 р. на суму 504,12 грн.; № ЗП-00945 від 20.06.2014 р. на суму 519,84 грн.; № ЗП-01102 від 18.07.2014 р. на суму 633,19 грн.; № ЗП-01628 від 23.10.2014 р. на суму 876,48 грн.; № ЗП-01629 від 23.10.2014 р. на суму 1481,28 грн.; № ЗП-01631 від 23.10.2014 р. на суму 799,44 грн.; № ЗП-01632 від 23.10.2014 р. на суму 1505,04 грн. не містять підпису в графі «товар отримав» , вони не скріплені печаткою підприємства відповідача, та не містять розшифровку підпису осіб, які отримали даний товар. Оскільки матеріали даної справи не містять, та позивачем суду не надано доказів поставки товару за цими накладними, а відповідач факт отримання товару за ними заперечує, позов в частині стягнення боргу за цими накладними не може вважатися обгрунтованим, а вимоги є безпідставними.

При цьому, акт звірки взаємних розрахунків не є первинним документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". До того ж, як вбачається із зазначеного акту він не містить прізвищ, посадового становища та повноважень осіб, які його підписали.

Як свідчать матеріали справи відповідач звернувся до суду з заявою про сплив позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що позовна давність пропущена без поважних причин, суд на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову зі спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст. 261 Цивільного кодексу України. За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, закон визначає дату перебігу позовної давності не лише з дня, коли особа дізналась про порушене право, а й з дня коли могла довідатися про порушення свого права.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

У Цивільному кодексі України встановлено як загальну, тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України), так і спеціальну позовну давність (ст. 258 Цивільного кодексу України), скорочену або більш тривалу порівняно із загальною.

До спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність у три роки.

Проте, позивачем не надано суду доказів неможливості звернення за захистом своїх порушених прав у встановлений законом термін.

З огляду на вищевикладене, звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою тільки 18.10.2017 р., суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення суми основного боргу у розмір 3215,97 грн. за поставлений товар за договором за видатковими накладними № ЗП-00712 від 14.05.2014 р. на суму 1167,98 грн.; № ЗП-00713 від 14.05.2014 р. на суму 1120,08 грн.; № ЗП-00714 від 14.05.2014 р. на суму 927,91 грн. При цьому судом помилково задоволено позовні вимоги в частині стягнення 6976,99 грн. боргу за видатковими накладними № ЗП-00942 від 20.06.2014 р. на суму 657,60 грн.; № ЗП-00943 від 20.06.2014 р. на суму 504,12 грн.; № ЗП-00945 від 20.06.2014 р. на суму 519,84 грн.; № ЗП-01102 від 18.07.2014 р. на суму 633,19 грн.; № ЗП-01628 від 23.10.2014 р. на суму 876,48 грн.; № ЗП-01629 від 23.10.2014 р. на суму 1481,28 грн.; № ЗП-01631 від 23.10.2014 р. на суму 799,44 грн.; № ЗП-01632 від 23.10.2014 р. на суму 1505,04 грн.

Більше того, позивачем не надано доказів здійснення відповідачем заявок за останніми на поставку цього товару та доставки його відповідачеві власним або найманим транспортом.

Таким чином в даному випадку стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу у розмірі 5149,51 грн., яка підтверджена наданими позивачем письмовими доказами.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних та річних, вбачається наступне:

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань зі сплати отриманого товару за видатковими накладними № ЗП-00944 від 20.06.2014 р. на суму 1554,96 грн.; № ЗП-00946 від 20.06.2014 р. на суму 777,60 грн.; № ЗП-01103 від 18.07.2014 р. на суму 816,91 грн.; № ЗП-01538 від 13.10.2014 р. на суму 1178,52 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару № ХЕ-Нв-0000586 від 06.11.2014 р. на суму 9 грн.); № ЗП-01630 від 23.10.2014 р. на суму 821,52 грн. підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування інфляційних та 3% річних за таке прострочення.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, інфляційні втрати позивачем нараховані за прострочення оплати товару за кожною з видаткових накладних по серпень 2017 р., а 3 % річні за прострочення оплати товару за кожною з накладних по 09.10.2017 р.

Вимоги позивача про нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення оплати товару за накладними № ЗП-00942 від 20.06.2014 р. на суму 657,60 грн.; № ЗП-00943 від 20.06.2014 р. на суму 504,12 грн.; № ЗП-00945 від 20.06.2014 р. на суму 519,84 грн.; № ЗП-01102 від 18.07.2014 р. на суму 633,19 грн.; № ЗП-01628 від 23.10.2014 р. на суму 876,48 грн.; № ЗП-01629 від 23.10.2014 р. на суму 1481,28 грн.; № ЗП-01631 від 23.10.2014 р. на суму 799,44 грн.; № ЗП-01632 від 23.10.2014 р. на суму 1505,04 грн. є безпідставними, оскільки факт поставки за цими накладними не підтверджено, а також за накладними № ЗП-00712 від 14.05.2014 р. на суму 1167,98 грн. (з урахуванням видаткової накладної на повернення товару № НН-Нв-0000479 від 17.07.2014 р. на суму 3 грн.); № ЗП-00713 від 14.05.2014 р. на суму 1120,08 грн.; № ЗП-00714 від 14.05.2014 р. на суму 927,91 грн. оскільки позовна давність за ними сплинула.

З урахуванням зазначених обставин, відповідного розрахунку позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3907,87 грн. інфляційних втрат та 438.06 грн. 3% річних за прострочення оплати товару по кожній з вищезазначених видаткових накладних є обгрунтованим.

В решті позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних слід відмовити в зв'язку з безпідставністю їх нарахування.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його часткового скасування.

Керуючись ч. 1 п. 2. ст. 275, ч. 1 п. 4 ст. 277, 282, 283, 284 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 р. у справі № 922/3567/17 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" 6976,99 грн. основного боргу, 573,42 грн. 3% річних, 7698,09 грн. інфляційних втрат та суму витрат зі сплати судового збору у розмірі 780,80 грн. скасувати та в позові в цієї частині відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (49000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 38433312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" (62472, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кімната 8-7, ідентифікаційний код 38117651) 1171,20 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Гребенюк Н. В.