Ухвала

від 26.02.2018 по справі 159/451/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

26 лютого 2018 р.

м. Київ

Справа № 159/451/16-к

Провадження № 51 - 1173 зп 18

Суддя Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 , розглянувши заяву захисника засудженого ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_2 . Верховним Судом України,

встановив:

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , заяви про перегляд судових рішень щодо яких не надходили.

Вироком Апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2016 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання скасовано, призначено ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року, зазначені рішення судів нижчих інстанцій щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

У заяві захисник ОСОБА_3 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_2 , порушує питання про перегляд вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2016 року, вироку Апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2 на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 445 КПК України в редакції Закону від 12.02.2015 року № 192-VIII у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, та невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України, відповідно.

Заявник стверджує, що має місце неоднакове правозастосування норм, які містяться у статтях 86, 87, 233, 234 та 237 КПК України, щодо законності проведення огляду (обшуку) транспортних засобів та використання результатів такого огляду (обшуку) як допустимого доказу.

На обґрунтування неоднакового правозастосування до заяви додано копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 серпня 2015 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_10.

На думку захисника рішення суду касаційної інстанції щодо ОСОБА_2 також не відповідає висновку щодо застосування норми ч. 1 ст. 52 КПК України, викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2017 року щодо ОСОБА_2.

Заявник просить скасувати зазначені судові рішення щодо ОСОБА_2 , а кримінальне провадження направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заяву захисника ОСОБА_3 перевірено на відповідність вимогам закону, її подано з дотриманням вимог ст. 448 КПК України в редакції Закону від 12.02.2015 року № 192-VII у порядку, передбаченому ст. 449 КПК України в редакції Закону від 12.02.2015 року № 192-VII, та у строк, визначений ч. 1 ст. 447 КПК України в редакції Закону від 12.02.2015 року № 192-VII.

На підставі викладеного та керуючись статтями 445, 450, 451 КПК України в редакції Закону від 12.02.2015 року № 192-VIII, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ,

постановив:

Відкрити провадження в справі за заявою захисника ОСОБА_3 про перегляд вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2016 року, вироку Апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Копію ухвали направити учасникам судового провадження.

Суддя:

ОСОБА_1