Рішення

від 15.02.2018 по справі 826/9651/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 лютого 2018 року 15 год. 16 хв. № 826/9651/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання - Багрій М.В., за участі представника позивача - Крапівнер В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області доТовариства з обмеженою відповідальністю "Брік ТД" Товариства з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс" про визнання правочину недійсним , В С Т А Н О В И В:

Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брік ТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс", в якому просить суд визнати недійсним правочин укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс" ( код ЄДРПОУ 39929641) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Брік ТД" (код ЄДРПОУ 33347748) за результатами якого складено податкову накладну 20.10.2016 року №99.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкова накладна від 20.10.2016 року №99, виписана Товариством з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс", на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Брік ТД", на загальну суму 129 168,00 грн. в період коли директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс", значилась ОСОБА_2, яка відповідно до вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 12.04.2017 року у кримінальній справі №755/4734/17, визнана винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205-1 Кримінального Кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явились , про причини неявки суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. Заперечень по суті заявлених вимог станом на день розгляду даної справи до суду не надходило.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлені наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс" ( код ЄДРПОУ 39929641) зареєстровано за адресою: 08720, Київська область, місто Обухів, вул. Миру, 11-А, директором, засновником та головним бухгалтером є ОСОБА_2.

Відповідно до податкової накладної від 20.10.2016 року №99, виписаної на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Брік ТД" (код ЄДРПОУ 33347748) у вказаний період надано послуги на загальну суму 129 168,00 грн. ( у тому числі ПДВ).

Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 12.04.2017 року №755/4734/17, копія якого наявна у справі, визнано винним визнано винуватою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України та призначено їй узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 09.03.2017 року покарання, у виді 1(одного) року обмеження волі.

Зокрема, вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 12.04.2017 року №755/4734/17 встановлено наступне:

Згідно вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року по кримінальній справі №755/1949/17, який станом на 09 березня 2017 року набрав законної сили, вбачається наступне: "ОСОБА_2 на початку травня 2016 року, в денний час доби біля закладу швидкого харчування "McDonalds" (МакДональдз), за адресою Броварський проспект, буд.27 в м.Києві, зустрілася з невстановленою досудовим розслідуванням особою з приводу внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, за грошову винагороду.

Усвідомлюючи протиправний характер дій, запропонованих йому невстановленою слідством особою, ОСОБА_2, з корисливих спонукань, погодилась на таку пропозицію.

На час підписання ОСОБА_2 договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Калабрія Плюс" ( код ЄДРПОУ 39929641) від 04.05.2016 року , протоколу №2 Загальних зборів учасників ТОВ ""Калабрія Плюс" ( код ЄДРПОУ 39929641) від 04.05.2016 року, остання розуміла, що вона вносить неправдиві відомості в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації (реєстраційної дії) ТОВ "Калабрія Плюс" ( код ЄДРПОУ 39929641), оскільки ОСОБА_2 та невстановлена слідством особа, домовились, про те, що директором та учасником товариства буде призначено ОСОБА_2, і вона у подальшому до діяльності ТОВ "Калабрія Плюс" ( код ЄДРПОУ 39929641) не буде мати ніякого відношення, а фінансово-господарською діяльністю з використанням ТОВ "Калабрія Плюс" ( код ЄДРПОУ 39929641) будуть займатися інші особи.

За свої злочинні дії, що виразились у внесенні в документи, які відповідно до закону подавались для проведення державної реєстрації юридичної особи ТОВ "Калабрія Плюс" (код ЄДРПОУ 39929641), ОСОБА_2 отримала від невстановленої слідством особи грошову винагороду, що становить в розмірі 2500 гривень.

10 травня 2016 року на підставі підписаних ОСОБА_2 документів, ТОВ "Калабрія Плюс" ( код ЄДРПОУ 39929641) перереєстровано в реєстраційній службі Обухівського міськрайонного управління юстиції Київській області.

За таких обставин, керуючись інтересами держави Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулось до суду із заявленим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (ПК України).

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 ЦК України:

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 (ЄДРСР 41735920), та в постанові пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", а саме судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Щодо визнання недійсним правочину, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 ЦК України та ст. 208 ГК України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині першій статті 208 ГК України, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки визначені статтею 208 ГК України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, як вже зазначалось, нікчемний правочин є таким в силу закону ( ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ЦК України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Тобто, правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави дійти висновку, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, саме на момент вчинення правочину стороною (сторонами) мають бути дотримані вимоги ч. 1 -3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Звертаючись до суду із даним позовом, податковий орган, як на підставу для визнання правочину, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брік ТД", недійсним, посилається на наявність вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2017 року у кримінальній справі №755/4734/17 стосовно ОСОБА_2 та податкову накладну №99 від 20.10.2016 року.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 12.04.2017 року №755/4734/17, копія якого наявна у справі, визнано винним визнано винуватою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України та призначено їй узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 09.03.2017 року покарання, у виді 1(одного) року обмеження волі.

Проте, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між Товариством з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брік ТД", оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення. Тому вирок від 12.04.2017 року №755/4734/17 не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ "Брік ТД", обвинуваченої за вироком особи.

З матеріалів справи вбачається, що в діях ТОВ "Брік ТД", відсутній умисел під час укладенння договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування або несплати податків.

Разом з тим суд зауважує, що розгляд даної справи здійснено в межах заявлених позовних вимог та відповідно на підставі встановлених обставин у справі. Встановлені обставини не впливають на вирішення питання щодо правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту або витрат та доходів, які потребують окремого дослідження.

Судове рішення має бути законним і обгрунтованим. Зокрема, обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи, з урахуванням вимог статей 73, 74, 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо належності, допустимості та достовірності доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Судове рішення не може бути побудоване на припущеннях.

Позивач просить визнати недійсним договір, тобто певний акт, який породжує певні наслідки у вигляді прав та обов'язків для сторін договору, та повинен мати індивідуально визначені реквізити (ознаки), такі, зокрема, як дату укладення, номер договору, сторін договору та їх підписи, тощо. Водночас, договір між Товариством з обмеженою відповідальністю "Калабрія Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брік ТД", який є предметом заявленого позову, не наданий суду ні позивачем, ні відповідачами, що виключає можливість встановлення осіб, які підписали його. Відтак, не досліджувався судом.

Разом з тим, надана копія податкової накладної від 20.10.2016 року № 99 також не містить підписів.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку про відсутність належних доказів, які б підтверджували укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та які б свідчили про його нікчемність, а тому позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 244, 245, 246, 255, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.02.2016 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа