Рішення

від 02.03.2018 по справі 910/681/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2018Справа № 910/681/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ" (03110, м. Київ, вул. Преображенська 25)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ -Телеком" (04107, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 37-А)

про стягнення 64653,73 грн.

Представники сторін не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Телеком" про стягнення 64 653,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами договору зберігання №05-11-2016 від 01.11.2016 не виконав належним чином зобов'язання щодо вчасного розрахунку за надані позивачем послуги по зберіганню майна, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 46 200,00 грн. Крім того, за прострочення виконання зобов'язання за договором позивачем нарахована пеня у розмірі 3087,24 грн., штраф у розмірі 11 880,00 грн., а також 3 % річних у розмірі 628,69 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 857,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.01.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04107, м. Київ, вул.. Дмитрівська, 37-А.

Станом на дату розгляду справи конверт з ухвалою від 24.01.2018 про відкриття провадження у справі було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "не знаходиться".

За приписами п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "не знаходиться" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського суду міста Києва.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 24.01.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

21.02.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд зменшити розмір позовних вимог на суму нарахованого штрафу у розмірі 11 880,00 грн. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 52 773,73 грн.

Відповідно п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 3 статті 252 цього Кодексу визначено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на те, що заява позивача про зменшення позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, а також зважаючи на те, що вказана заява подана до суду не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, суд вважає за необхідне прийняти до розгляду відповідну заяву Державного підприємства "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ" , у зв'язку з чим має місце нова ціна позову.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 листопада 2016 року між Державним підприємством "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ" (надалі - Позивач, Зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ-Телеком" (надалі - Відповідач, Поклажодавець) укладено договір зберігання № 05-11-2016 (надалі - договір), за умовами якого Зберігач зобов'язується зберігати передане Поклажодавцем майно, зазначене у додатку № 1 до договору, яке надалі іменується Майно , і повернути його Поклажодавцеві у схоронності (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору майно є власністю Поклажодавця.

Згідно з п. 4.3. договору Поклажодавець зобов'язується передати, а Зберігач зобов'язується прийняти майно на зберігання не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дати укладення договору та підписати Акт приймання-передачі майна.

За умовами п. 4.1. договору Зберігач зобов'язаний зберігати майно з моменту підписання Акту приймання-передачі майна, а саме з 01 листопада 2016 року до 31 грудня 2017 року.

Зберігання майна здійснюється за визначену плату згідно п. 5.1. даного договору (п. 1.3. договору).

Згідно умов п. 5.1. договору сторони домовились, що місячна плата за зберігання майна складає 6 600 (шість тисяч шістсот) грн., у т.ч. ПДВ - 1 100 грн. 50 коп.

Зберігач зобов'язаний після закінчення кожного місяця (до 7 числа місяця, наступного за звітним) надавати Поклажодавцю Акт про надання послуги за звітний період (п.2.1.2. договору), а Поклажодавець зобов'язаний після закінчення кожного місяця отримувати (до 15 числа місяця, наступного за звітним) і повертати (до 20 числа місяця, наступного за звітним) підписаний Акт про надання послуги (п.2.1.2. договору), оформлений Зберігачем (п. 3.1.3. договору).

Пунктом 5.2. договору встановлено, що щомісячно, до 25-го числа поточного місяця надання послуг, Поклажодавець здійснює оплату за зберігання майна на розрахунковий рахунок Зберігача. Оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури, як попередня оплата, протягом 3-х банківських днів з дня його отримання.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором (п. 4.2. договору).

Як вбачається із матеріалів справи, 01.11.2016 згідно Акту приймання-передачі до договору зберігання № 05-11-2016 від 01.11.2016 відповідачем було передано, а позивачем прийнято на зберігання наступне майно: системний блок (2 шт.); монітор (2 шт.); принтер MFU (2 шт.); шафа для одягу (1 шт); стіл кутовий (2 шт.); стілець офісний (3 шт.).

За доводами позивача, останній на виконання умов договору надав відповідачу акти наданих послуг зберігання майна за період з січня 2017 року по грудень 2017 року, що були підписані відповідачем та скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ -Телеком" без жодних претензій та зауважень.

Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язань з оплати фактично наданих послуг зберігання за договором, а саме за період з червня по листопад 2017 року включно у розмірі 46 200,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з претензією № 103 від 10.11.2017 про сплату заборгованості. Дана претензія була отримана відповідачем, проте, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, залишена без відповіді та задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України ) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до ч.1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Як встановлено ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи за Актом приймання-передачі до договору зберігання № 05-11-2016 від 01.11.2016 відповідачем було передано, а позивачем прийнято майно відповідача: системний блок (2 шт.); монітор (2 шт.); принтер MFU (2 шт.); шафа для одягу (1 шт); стіл кутовий (2 шт.); стілець офісний (3 шт.).

Судом встановлено, що належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором також підтверджується підписаними та скріпленим печатками сторін актами виконаних послуг: №114 від 31.01.2017, №257 від 28.02.2017, №415 від 31.03.2017, №527 від 30.04.2017, №699 від 31.05.2017, №855 від 30.06.2017, №918 від 31.07.2017, №1010 від 31.08.2017, №1132 від 30.09.2017, №1191 від 31.10.2017, №1256 від 30.11.2017, №1339 від 31.12.2017.

Проте, як свідчать матеріали справи відповідачем в порушення взятих на себе зобов'язань було здійснено лише часткову оплату за надані послуги зберігання, а саме за січень 2017 (оплата 09.02.2017), лютий 2017 (оплата 29.05.2017), березень 2017 (оплата 07.04.2017), квітень 2017 (оплата 19.06.2017), що підтверджується випискою із банківського рахунку позивача з 01.02.2017 по 31.12.2017. Тобто, відповідачем не було здійснено оплату за зберігання майна у повному обсязі, внаслідок чого у останнього за період з червня по листопад 2017 рік включно виник борг перед позивачем у розмірі 46200,00 грн. Борг на вказану суму також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з вересня 2016 року по грудень 2017 року, що підписаний уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх печатками.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 5.2 договору, строк виконання грошового зобов'язання відповідача щодо оплати зберігання майна на момент звернення позивача із позовом до суду настав.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України . Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг зберігання підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 46 200,00 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до п. 6.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором Поклажодавець і Зберігач несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Так, за порушення умов договору позивачем було нараховано пеню у розмірі 3087,24 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату відшкодувань за договором передбачена п. 6.2. договору, згідно із яким сторони погодили, що за порушення умов п. 5.2. договору Поклажодавець сплачує Зберігачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, але не більше 5% від простроченої суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 1109,75 грн. судом встановлено, що він відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а відтак вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 3087,24 грн. підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 628,69 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 857,80 грн.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що сума 3% річних та інфляційних втрат є меншою, ніж заявлено позивачем, а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 623,30 грн.- 3 % річних та 2 848,33 грн. - інфляційні втрати, в іншій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язань щодо оплати послуг зберігання майна, як і не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, дослідивши надані позивачем матеріали та врахувавши принцип диспозитивності та змагальності у судовому процесі, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Державного підприємства "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ".

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ -Телеком" (04107, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 37-А, ідентифікаційний код 32425264) на користь Державного підприємства "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ" (03110, м. Київ, вул. Преображенська 25, ідентифікаційний код 14311465) суму основного боргу у розмірі 46 200 (сорок шість тисяч двісті) грн. 00 коп., пеню у розмірі 3 087 (три тисячі вісімдесят сім) грн. 24 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 848 (дві тисячі вісімсот сорок вісім) грн. 33 коп., 3 % річних у розмірі 623 (шістсот двадцять три) грн. 30 коп. та судовий збір у розмірі 1 761 (одна тисяча сімсот шістдесят одна) грн. 50 коп.

3. В іншій частині вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02.03.2018

Суддя Пукшин Л.Г.