Рішення

від 21.02.2018 по справі 910/21181/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.02.2018Справа № 910/21181/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О. за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіком" (01042, м. Київ, вул. Тверський тупік, 5а, ідентифікаційний код 24596836)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волкофф" (04075, м. Київ, Пуща Водиця, 14-та лінія, ідентифікаційний код 38827243)

про стягнення 892 668, 15 грн.

Представники сторін:

від позивача: Стоян В.О. - представник

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Девіком" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волкофф" про стягнення 892 668, 15 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач неналежним чином виконав умови договору на надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 07-0815/ПФ від 07.08.2015 року, а саме не повернув суму допомоги в розмірі 650 000, 00 грн., у зв'язку з чим позивачем також нараховано суму інфляції - 199 875,00 грн. та 3 % річних - 42 793,15 грн. Зазначені обставини і стали для позивача підставою звернення до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 порушено провадження по справі, розгляд призначено на 20.12.2017.

19.12.2017 через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 за № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 за № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 суд ухвалив розглядати справу № 910/21181/17 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у даній справі призначено на 24.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 підготовче провадження закрито, судовий розгляд справи призначено на 07.02.2018.

У зв'язку з перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному судове засідання 07.02.2018 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2018 розгляд справи призначено на 21.02.2018.

У судовому засідання 21.02.2018 представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача у підготовчі засідання 20.12.2017 та 24.01.2018, а також у судове засідання 21.02.2018 не з'явився, причини неявки суд не повідомив, належним чином повідомлявся про місце, дату та час розгляду справи, у запропонований в ухвалі від 20.12.2017 п'ятнадцятиденний строк відзив до суду не подав.

Так, місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Приписами ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Волкофф" є : 04075, м. Київ, Пуща Водиця, 14-та лінія.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 30.11.2017, 20.12.2017, 24.01.2017 та 12.02.2018 направлялась судом на зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою: "не повна адреса".

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття та розгляд справи № 910/21181/17 належним чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 21.02.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

07.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Девіком" (допомогонадавач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волкофф" (допомогоотримувач) було укладено договір на надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 07-0815/ПФ, умовами якого є надання допомогонадавачем допомогоотримувачу поворотної фінансової допомоги, а допомогоотримувач зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним договором.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що поворотна фінансова допомога (далі-допомога) - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення (згідно п. 14.1.257. ст. 14 Податкового кодексу України).

Сума допомоги за договором становить 1 000 000, 00 грн. (п. 2.1. договору), яка відповідно до п. 2.2. договору може надаватися частинами. Кількість транзакцій в межах суми, вказаної в п. 2.1. договору не обмежується.

Відповідно до п. 3.1. договору допомогонадавач надає допомогу допомогоотримувачу не пізніше 5 (п'яти) днів з дня підписання цього договору. За згодою сторін допомога може надаватися частинами.

Допомога надається у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок допомогонадавачем допомогоотримувачу грошової суми, зазначеної в п. 2.1. цього договору, в порядку, передбаченому чинним законодавством України (п. 3.2. договору).

Як вбачається з п. 4.1. договору термін, до якого надається допомога допомогоотримувачу становить - до 01 вересня 2015 року.

Термін, вказаний у п. 4.1. договору, може бути продовжений тільки за умови письмової згоди допомогонадавача, що оформлюється додатковою угодою до договору (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору по закінченню терміну, вказаного в п. 4.1. даного договору, допомогоотримувач зобов'язується протягом одного банківського дня повернути допомогонадавачеві суму допомоги в повному обсязі.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що допомогоотримувач зобов'язаний достроково повернути суму допомоги в повному обсязі на вимогу допомогонадавача протягом трьох банківських днів з моменту отримання такої вимоги.

Допомогоотримувач може на свій розсуд повернути допомогу протягом терміну, зазначеного в п. 4.1. договору, разовим внесенням всієї суми або окремими частинами як однакового, так і різного розміру ( п. 5.3. договору).

Допомога повертається допомогоотримувачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок допомогонадавача ( п. 5.4. договору).

Згідно з п. 5.5. договору метою укладання даного договору не є отримання допомогонадавачем прибутку або збереження ним реальної вартості фінансових активів (надання грошових коштів) допомога надана та повертається без сплати процентів та без відшкодування допомогонадавачу понесених ним витрат у зв'язку з інфляцією, зміною курсу валюти або з інших підстав.

Відповідно до п. 6.1. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену договором та (або) чинним законодавством.

Так, п. 6.6. договору передбачає, що сплата стороною визначених цим договором та (або) чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов'язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням договору (реальні збитки та (або) упущену вигоду) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її від обов'язку сплатити за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі.

Сплата стороною штрафних санкцій та (або) відшкодування збитків, завданих порушенням договору, не звільняє її від обов'язку виконати цей договір в натурі (п. 6.7. договору).

Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 07-0815/ПФ від 07.08.2015 набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 01 вересня 2015 року ( п. 7.2. договору).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 07-0815/ПФ від 07.08.2015 суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором позики.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 та 2 статті 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків , зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 193 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вказує позивач, ним частинами було перераховано суму в розмірі 750 000, 00 грн. на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, зокрема: № 1175 від 10.08.2015 на суму в розмірі 400 000,00 грн., № 1187 від 11.08.2015 на суму в розмірі 100 000,00 грн., № 1199 від 13.08.2015 на суму в розмірі 100 000, 00 грн., № 1243 від 18.08.2015 на суму в розмірі 100 000,00 грн. та № 1415 від 10.09.2015 на суму в розмірі 50 000, 0 грн.

Разам з тим, позивач зазначає про те, що на його розрахунковий рахунок відповідачем було повернуто грошові кошти в розмірі 100 000, 00 грн., що також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, зокрема: № 50 від 15.09.2015 на суму 50 000, 00 грн. та № 256 від 19.01.2016на суму 50 000 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відтак, позивач у своєму позові вказує, що станом на 10.11.2017 заборгованість відповідача складає 650 000,00 грн., що є підтвердження неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачем надсилалася на адресу відповідача претензія за вих. № 22/06ПО від 22.06.2016 з відповідним розрахунком заборгованості. Докази відправки зазначеної претензії, а саме опис вкладення міститься в матеріалах справи.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосується предмета доказування.

Частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснення учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 07-0815/ПФ від 07.08.2015 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення суми заборгованості в розмірі 650 000, 00 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач також просив суд стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 42 793, 15 грн. та інфляційні нарахування в сумі 199 875,00 грн.

Що стосується даних вимог позивача, то суд зазначає наступне.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену договором та (або) чинним законодавством.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Що стосується інфляційних нарахувань, то суд зазначає наступне, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування з 02.09.2015 по 10.11.2017 та встановлено, що останнім допущено помилку у нарахуванні суми інфляційних втрат.

Так, за розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат в розмірі 194 853, 95 грн., а тому вимога в частині стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню.

Що стосується нарахування позивачем 3% річних, то суд вказує, що такі нарахування відповідають приписам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 42 793, 15 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіком" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волкофф" (04075, м. Київ, Пуща Водиця, 14-та лінія, ідентифікаційний код 38827243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіком" (01042, м. Київ, вул. Тверський тупік, 5а, ідентифікаційний код 24596836) заборгованість в розмірі 650 000 (шістсот п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 194 853 ( сто дев'яносто чотири тисячі вісімсот п'ятдесят три) грн. 95 коп., 3 % річних в розмірі 42 793 (сорок дві тисячі сімсот дев'яносто три) грн. 15 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 314 (тринадцять тисяч триста чотирнадцять) грн. 71 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 02.03.2018

Суддя Д.О. Баранов