Рішення

від 23.02.2018 по справі 910/20109/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2018Справа № 910/20109/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О. за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-наукове підприємство "Сучасні енергетичні технології" (03127, м. Київ, пр.-т Голосіївський, 100/2; ідентифікаційний код 39871073)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акіла" (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 2, квартира 48; ідентифікаційний код 36581984)

про стягнення 709 419, 28 грн.

Представники сторін:

від позивача: Коваль М.В.- представник

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-наукове підприємство "Сучасні енергетичні технології" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акіла" про стягнення 709 419, 28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання передбачені договором № 2 від 05.01.2017, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість в розмірі 709 419, 28 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 порушено провадження у справі № 910/20109/17 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.12.2017 за участю представників сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 задоволено клопотання позивача та в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.01.2018.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 за № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 за № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2018 суд ухвалив розглядати справу № 910/20109/17 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у даній справі призначено на 31.01.2018.

31.01.2018 через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 закрито підготовче провадження, судовий розгляд справи призначено на 14.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 у порядку ст. 216 Господарського процесуального кодексу України судом було оголошено перерву до 23.02.2018.

У судовому засіданні 23.02.2018 представник позивача зазначив позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у засідання 13.12.2017 та 17.01.2018, у підготовче засідання 31.01.2018 та судові засідання 14.02.2018 та 23.02.2018 не з'явився, причини неявки суд не повідомив, належним чином повідомлявся про місце, дату та час розгляду справи.

Так, місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Приписами статті 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Акіла" є : 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 2 кв. 48.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 13.12.2017, 17.01.2018, 31.01.2018 та 14.02.2017 направлялись судом на зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, проте, конверти повернулись з відміткою: "не розшукано", "інші причини" та "за зазначеною адресою не проживає".

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття та розгляд справи № 910/20109/17 належним чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 23.02.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

05.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акіла" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-наукове підприємство "Сучасні енергетичні технології" (замовник) було укладено договір № 2 за умовами якого виконавець зобов'язується за завдання замовника на свій ризик виконати роботи з розробки програмного забезпечення нижнього та верхнього рівнів каналів зв'язку для передачі інформації (далі-роботи), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити результат виконаних робіт.

Роботи за цим договором виконуються власними засобами виконавця (п. 1.2. договору).

Пунктом 2.1. договору встановлено, що ціна цього договору складається із суми вартості робіт і становить 628 000, 00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 104 666, 67 грн.

Розрахунки за цим договором здійснюються по факту виконаних робіт або авансовим платежем. У випадку авансового платежу остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється на підставі підписаних сторонами актів здачі-приймання наданих послуг (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору передача-приймання робіт за цим договором здійснюється шляхом підписання актів здачі-приймання виконаних робіт.

Замовник протягом 5 днів з дня одержання акту здачі-приймання виконаних робіт, повинен повернути виконавцю один підписаний примірник такого акту або надіслати вмотивовану відмову від його підписання (п.2.2. договору).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що виконавець зобов'язується виконати роботи та передати їх результат замовнику у строк до 31.12.2017.

За порушення строків згідно з п. 6.1. виконавець робіт сплачує на користь замовнику штраф у розмірі 10% від вартості невиконаних робіт.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін діє до 31.12.2018, а у частині грошових зобов'язань до повного виконання (п. 8.1. договору).

Згідно з п. 8.2. договору на вимогу однієї зі сторін договір може бути розірваний лише у разі грубого порушення однією її сторін умов договору, з попередженням про це за 20 днів. У такому випадку сторони здійснюють розрахунки в частині виконання зобов'язань за цим договором.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 2 від 05.01.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 193 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вказує позивач та встановлено судом, сума передбачена п. 2.1. договору в розмірі 628 000, 00 грн. була перерахована як авансовий платіж відповідачу у відповідності до п. 2.2. договору, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

Позивач вказує про те, що відповідачем на момент звернення до суду не було повернено грошові кошти, які йому були перераховані за договором, а також не було здійснено жодних дій, направлених на досудове врегулювання спору.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Так, пунктом 6.1. договору встановлено, що виконавець зобов'язується виконати роботи та передати їх результат замовнику у строк до 31.12.2017, проте, як вказує позивач та вбачається з матеріалів справи, відповідачем так і не було розпочато виконання зобов'язань за договором.

20.06.20017 позивачем було надіслано вимогу від 13.06.2017 про повернення грошових коштів у семиденний строк від дня її отримання, в котрій також вказувалось, що договір вважається розірваний у місячний строк з моменту отримання даної вимоги. Докази направлення даної вимоги, а саме, опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек, містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відтак, суд вказує, що сторони дійшли згоди, що на вимогу однієї зі сторін договір може бути розірваний лише у разі грубого порушення однією зі сторін умов договору, з попередженням про це за 20 днів. У такому випадку сторони здійснюють розрахунки в частині виконання зобов'язань за цим договором (п. 8.2. договору).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Системний аналіз норм чинного законодавства України, дає підстави дійти висновку, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Як вбачається із наданої позивачем роздруківки з офіційних чат-ботів Укрпошти стосовно відслідковування статусу відправлень , зокрема, за № 0101115750012, то відправлення за вказаним номером 23.06.2017 надійшло до відділення зв'язку, а тому суд, погоджується з твердженням позивача, що договір вважається розірваним саме з 23.07.2017 .

Таким чином, датою з якої у відповідача виникає зобов'язання здійснити взаєморозрахунок за договором з позивачем є саме 23.07.2017.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосується предмета доказування.

Частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснення учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Отже, з огляду на викладене вище та зважаючи на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання у строк, передбачений п. 6.1. договору, доказів протилежного суду не надав, заявлених позовних вимог не спростував, то за таких підстав грошові кошти, а саме, авансовий платіж, сплачений за договором № 2 від 05.01.2017 в розмірі 628 000, 00 грн. підлягає поверненню позивачу.

Крім того, позивач також просив суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 62 800,00 грн., 3% річних в розмірі 5 420, 00 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 13 199, 28 грн.

Що стосується даних вимог позивача, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

З п. 5.2. договору вбачається, що за порушення строків виконання робіт виконавець сплачує на користь замовника штраф у розмірі 10 % від вартості невиконаних робіт.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Що стосується інфляційних нарахувань, то суд зазначає наступне, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд вважає їх обґрунтованими та таким, що відповідають положенням договору та чинному законодавству, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 62 800,00 грн., 3% річних в розмірі 5 420, 00 грн., інфляційні нарахування в розмірі 13 199, 28 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-наукове підприємство "Сучасні енергетичні технології" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акіла" (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 2, квартира 48; ідентифікаційний код 36581984) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-наукове підприємство "Сучасні енергетичні технології" (03127, м. Київ, пр.-т Голосіївський, 100/2; ідентифікаційний код 39871073) авансовий платіж в розмірі 628 000 (шістсот двадцять вісім тисяч) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 13 199 (тринадцять тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн. 28 коп., 3 % річних в розмірі 5 420 (п'ять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп., штраф в розмірі 62 800 (шістдесят дві тисячі вісімсот) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 641 (десять тисяч шістсот сорок один) грн. 30 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 02.03.2018

Суддя Д.О. Баранов