Рішення

від 06.03.2018 по справі 910/185/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 06.03.2018Справа №  910/185/18 Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лиманський" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Віппер" простягнення  64 241 грн 10 коп. Представники:не викликались ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 03.01.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лиманський" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віппер" про стягнення заборгованості за договором поставки UK № 103 6 7 від 06.07.2017 у розмірі 64 241 грн 10 коп., в тому числі: 63  000 грн 91 коп. основного боргу та 1  241 грн 10 коп. неустойки. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки UK № 103 6 7 від 06.07.2017 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки оплаченого товару, у зв'язку з чим в останнього утворилась заборгованість у розмірі 63 000 грн 00 коп. Крім того, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 1  241 грн 10 коп. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2018 відкрито провадження у справі № 910/185/18, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. 15.01.2018 на адресу Господарського суду міста Києва повернулося поштове відправлення за № 0103045602218, яким на адреси відповідача було направлено ухвалу від 05.01.2018, із зазначенням причини повернення: не знайдено. Дата довідки ф.20 – 12.01.2018. Відповідно до частин 2, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Таким чином, суд приходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 05.01.2018 вручена відповідачу 12.01.2018. Станом на 06.03.2018 відповідачем вимог ухвали суду від 05.01.2018, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано. Враховуючи викладене, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 06.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Віппер" (продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лиманський" (покупець за договором) укладено договір поставки UK № 103 6 7, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором поставити у власність покупця норія 50 18м в комплекті в кількості 1 шт. (товар), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити товар. Згідно з пунктом 8 договору сторони визначили, що договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині виконання грошових зобов'язань до повного їх виконання. Пунктом 2.3 договору визначено, що вартість даного договору 63  000 грн 00 коп. включаючи ПДВ та доставку до місця знаходження покупця. Покупець здійснює оплату вартості товару на підставі рахунку-фактури постачальника, шляхом переказу грошових коштів на поточний (розрахунковий) рахунок  постачальника. Датою поставки партії товару є дата прийняття товару покупцем, що підтверджується підписом в накладній (пункти 3.1. та 3.2 договору). У відповідності до пункту 3.3. договору поставка товару продавцем проводиться впродовж 7 (семи) робочих днів з дня отримання оплати за товар від покупця. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України). Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:  вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві. Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.   У відповідності до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки UK № 103 6 7 від 06.07.2017, на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 267 03 від 06.06.2017, позивачем було проведено попередньо оплату товару на загальну суму 63 000 грн 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 1007 від 07.07.2017, проте відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виник обов'язок з повернення попередньої оплати у сумі 63 000 грн 00 коп. 20.08.2017 та 13.09.2017 позивач звертався до відповідача з претензіями № 66 від 18.08.2017 та № 72 від 11.09.2017 про повернення здійсненою попередньої оплати у розмірі 63  000 грн 00 коп. та про розірвання договору. Проте, зазначені претензії залишені без відповіді та задоволення. Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача  підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України  судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується оплата позивачем вартості товару за договором поставки UK № 103 6 7 від 06.07.2017, враховуючи встановлення факту невиконання відповідачем обов'язку з поставки оплаченого товару та повернення попередньої оплати за товар на загальну суму 63 000 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення 63 000 грн 00 коп. з відповідача підлягають задоволенню у повному обсязі. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки оплаченого товару за договором поставки UK № 103 6 7 від 06.07.2017,  позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь пеню у розмірі 1  241 грн 10 коп., нарахованої за загальний період прострочення з 15.07.2017 по 28.12.2017. Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У відповідності до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Відповідно до пункту 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання цього договору, сторони несуть відповідальність згідно цього договору та чинного законодавства. Згідно з пунктом 6.3. договору у випадку прострочення строку поставки товару з вини постачальника, останній сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,01 відсотка від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення. З огляду на вищенаведене та доведення факту невиконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару, дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 6.3. договору. Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені неправильним, оскільки позивачем, з  урахуванням пункту 3.3 договору, неправильно визначено день початку прострочення обов'язку з оплати наданих послуг. Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Як зазначалося вище, положеннями пункту 3.3 договору сторони встановлено, що поставка товару продавцем проводиться впродовж 7 (семи) робочих днів з дня отримання оплати за товар від покупця. Як вбачається з матеріалів справи позивачем здійснено оплату виставленого відповідачем рахунку-фактури 07.06.2017. Таким чином, з урахуванням пункту 3.3 договору у останнього виник обов'язок щодо поставки оплаченого товару не пізніше 16.06.2017, а прострочення виконання обов'язку з поставки товару виникло 17.06.2017. Таким чином, суд наводить власний розрахунок пені за невиконання зобов'язань щодо поставки товару з урахуванням розміру та дати виникнення прострочення виконання зобов'язання та в межах визначеного позивачем періоду нарахування, а саме кінцевої дати нарахування: Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення 63000.0017.06.2017 - 28.12.20171950.01 %1228.50 З огляду на вищенаведене та доведення факту невиконання  відповідачем обов'язку  з поставки оплаченого товару з договором поставки UK № 103 6 7 від 06.07.2017, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню за розрахунком суду, а саме у розмірі 1 228 грн 50 коп. Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд УХВАЛИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віппер" (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 33-В, офіс 32, ідентифікаційний код 41073468) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лиманський" (57550, Миколаївська область, Очаківський район, село Куцуруб, вулиця Очаківська, будинок 120, ідентифікаційний код 34337154) заборгованість у розмірі 63 000 (шістдесят три тисячі) грн 00 коп., пеню у розмірі 1  228 (одна тисяча двісті двадцять вісім) грн 50 коп.  та  витрати по сплати судового збору у розмірі 1 599 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн 69 коп. 3. В іншій частині позову відмовити. 4.  Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України). Суддя                                                                                                 Н.Б. Плотницька