Рішення

від 01.03.2018 по справі 910/18603/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 01.03.2018Справа №  910/18603/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Рижонкова С.В., розглянувши матеріали справи За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю “СД Профзв'язок” до                     Товариства з обмеженою відповідальністю “Українські Радіотелекомунікації” про                     стягнення 202754,53 грн. Представники сторін: від позивача          –  не з'явився; від відповідача     –  не з'явився; ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю “СД Профзв'язок” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українські Радіотелекомунікації” про стягнення 202754,53 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено Договір про надання послуг від 04.11.2015 № 256/15, на підставі якого позивач надавав відповідачу послуги. Оскільки відповідач оплату наданих послуг своєчасно та в повному обсязі не здійснив, позивач просив стягнути з останнього 173300 грн. заборгованості, 6036,35 грн. трьох процентів річних та 24203,41 грн. інфляційних втрат. На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов. Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання також не забезпечив, відзиву на позов протягом усього часу розгляду справи не направив, хоча про час та місце його проведення був повідомлений у встановленому законом порядку. Відтак, суд дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників сторін не перешкоджає вирішенню спору по суті за наявними в ній матеріалами. Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 04.11.2015 між сторонами укладено Договір про надання послуг № 256/15, відповідно до умов якого відповідач доручив, а позивач прийняв на себе зобов'язання з надання комплексу послуг по забезпеченню виготовлення та погодження санітарних паспортів відповідно до діючих санітарних норм і правил захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань (п. 1.1. Договору). Відповідно до п. 2.3., 2.4. вказаної угоди строк надання позивачем послуг за Договором визначається окремими додатковими угодами. По факту наданих послуг позивач передає відповідачу виготовлений і погоджений санітарний паспорт та оформлений протокол вимірювання ЕМП по кожному об'єкту, які визначаються відповідними додатковими угодами по Договору. Після цього сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг. Згідно з п. 3.1. Договору вартість послуг встановлюється в українських гривнях та визначається окремими додатковими угодами. Проведення розрахунків по Договору здійснюється відповідачем шляхом банківського переказу відповідної суми коштів на банківський рахунок виконавця наступним чином: відповідач здійснює 100 % оплату позивачу за виконання умов Договору включно з ПДВ, протягом 10 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі наданих послуг по Договору (п. 3.2. даного правочину). Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами були укладені додаткові угоди до Договору із переліком та вартістю послуг, відповідно до яких сторонами підписувалися акти приймання-передачі наданих послуг, а саме: додаткова угода від 20.07.2016 № 3 із актом від 01.08.2016 на суму 3300 грн.; додаткова угода від 16.08.2016 № 4 із актом від 19.09.2016 № 1 на суму 171500 грн.; додаткова угода від 16.11.2016 № 6 із актом від 30.11.2016 № 1 на суму 7500 грн.; додаткова угода від 26.01.2017 № 7 із актом від 19.04.2017 на суму 16800 грн.; додаткова угода від 26.01.2017 № 8 із актом від 19.04.2017 на суму 3500 грн.; додаткова угода від 24.03.2017 № 9 із актом від 19.04.2017 на суму 5000 грн. Оскільки відповідач своєчасно та в повному обсязі оплату за надані за Договором послуги не здійснив, позивач звертався 07.08.2017 до останнього з претензією про сплату заборгованості. У листі-відповіді від 17.08.2017 № 153 на вказану претензію відповідач зазначив, що не має можливості погасити всю суму заборгованості за Договором та просить затвердити графік її погашення. У той же час, із матеріалів справи вбачається, що сторонами складено акт звіряння взаємних розрахунків за період: січень 2015-квітень 2017 року, за яким заборгованість відповідача за Договором становить 176556,99 грн. За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Із матеріалів справи вбачається, що сторонами було підписано за спірний період додаткові угоди та акти виконаних робіт на загальну суму 207600 грн. У той же час, як вбачається із акту звірку взаємних розрахунків, відповідач сплатив 23.12.2016 – 34300 грн., 06.02.207 – 2895,26 грн. та 30.04.2017 повернув 704,70 грн. Вказані суми, як зазначив позивач, були вирахувані ним із загальної суми заборгованості. Однак, із наданого позивачем до позову розрахунку не вбачається вирахування 2895,26 грн. та 704,70 грн. саме за спірний період. Таким чином, загальна сума боргу, що підлягає стягненню з відповідача за спірними актами становить 169700,04 грн., у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню частково. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 6036,35 грн. та 24203,41 грн. інфляційних втрат. За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши наданий позивачем розрахунок компенсаційних виплат, суд зауважує, що останній здійснений без урахування здійснених відповідачем оплат, п. 3.2. Договору, приписів ст. 253 ЦК України та ч. 5 ст. 254 ЦК України, а саме щодо визначення дат прострочення виконання зобов'язання та сум заборгованості. Відтак, судом здійснено арифметичний перерахунок трьох процентів річних та встановлено, що до стягнення з відповідача останні підлягають у розмірі 5109,41 грн., а саме: 13,02 грн. за період з 12.08.2016 по 28.09.2016 на суму 3300 грн.; 1020,07 грн. за період з 30.09.2016 по 09.12.2016 на суму 174800 грн.; 179,80 грн. за період з 11.12.2016 по 22.12.2016 на суму 182300 грн.; 547,40 грн. за період з 23.12.2016 по 05.02.2017 на суму 148000 грн.; 977,97 грн. за період з 06.02.2017 по 28.04.2017 на суму 145104,74 грн.; 2371,15 грн. за період з 02.05.2017 по 18.10.2017 на суму 169700,04 грн. Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних підлягає задоволенню частково, в розмірі 5109,41 грн. У той же час, здійснивши арифметичний перерахунок інфляційних втрат на вказані вище суми та періоди, суд дійшов висновку про задоволення відповідної позовної вимоги в повному обсязі в розмірі 24203,41 грн. Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У той же час, внаслідок часткового задоволення позову недоплачений при поданні позовної заяви судовий збір підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України з позивача. Ураховуючи вкладене та керуючись ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українські Радіотелекомунікації” (03113, м. Київ, вул. Дружківська, 10, оф. 408; ідентифікаційний код 25642053) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СД Профзв'язок” (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика кільцева дорога, 4А; ідентифікаційний код 38061866) 169700 (сто шістдесят дев'ять тисяч сімсот) 04 коп. заборгованості, 5109 (п'ять тисяч сто дев'ять) грн. 41 коп. трьох процентів річних, 24203 (двадцять чотири тисячі двісті три) грн. 41 коп. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2985 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 20 коп. та 4000 (чотири тисячі) грн. витрат на правову допомогу. У іншій частині позову відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СД Профзв'язок” (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика кільцева дорога, 4А; ідентифікаційний код 380611866) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 11 (одинадцять) грн. 78 коп. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення складено: 06.03.2018 Суддя                                                                                                Я.В. Маринченко