Рішення

від 05.03.2018 по справі 910/23697/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2018Справа № 910/23697/17 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, м.Київ, вул.ЛЕЙПЦИЗЬКА, будинок 1-А) доКомунального підприємства Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району (03040, м.Київ, вул. ДЕМІЇВСЬКА, будинок 33) простягнення заборгованості у розмірі 273 444,70 грн

Представники сторін:

від Позивача: Авраменко О.А. (представник за довіреністю)

від Відповідача: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі також - Позивач ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" (надалі також - Відповідач ) про стягнення заборгованості у розмірі 299 983,88 грн.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 02.02.2015 у справі №910/25885/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 542 722,99 грн. заборгованості за надані за період з 01.10.2013 року по 30.06.2014 року послуги з водопостачання та водовідведення, 48 423,29 грн. інфляційних втрат, 5 614,99 грн. 3% річних, 25 031,98 грн. пені, 27 136,15 грн. штрафу та 12 878,24 грн. судових витрат. Як зазначає Позивач, вказане судове рішення суду набрало законної сили, проте Відповідачем здійснено сплату стягнутої за ним заборгованості в період з 19.08.2016 по 02.12.2016, а тому, враховуючи неналежне виконання Відповідачем рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 26 810,73 грн та інфляційні у розмірі 273 173,15 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.01.2018 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" про стягнення заборгованості у розмірі 299 983,88 грн. залишено без руху.

12.01.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 відкрито провадження у справі №910/23697/17, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.02.2018.

В судове засідання 14.02.2018 представники Сторін не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Під час підготовчого засідання судом здійснено всі необхідні дії для забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи по суті, передбачені у ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що у підготовчому провадженні судом вчинено усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, Суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.03.2018.

В судовому засіданні 05.03.2018 представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням до суду надісланого на адресу Відповідача конверту з ухвалою від 14.02.2017 за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 05.03.2018 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 223 Господарського процесуального кодексу України,в судовому засіданні складено протокол судового засідання.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

14.03.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та Комунальним підприємством "ЖЕО-103" Голосіївської районної в м.Києві ради (абонент) укладено Договір на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 063439/2-01, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за № 165/374 (далі - Правила приймання), правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 року за № 403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором. (а.с. 12-15)

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.02.2015 у справі №910/25885/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 542 722,99 грн. заборгованості за надані за період з 01.10.2013 року по 30.06.2014 року послуги з водопостачання та водовідведення, 48 423,29 грн. інфляційних втрат, 5 614,99 грн. 3% річних, 25 031,98 грн. пені, 27 136,15 грн. штрафу та 12 878,24 грн. судових витрат. (а.с. 16-19)

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 у справі №910/25885/14 рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2015 залишено без змін (а.с. 20-22)

Як зазначає Позивач, вказане судове рішення суду набрало законної сили, проте Відповідачем здійснено сплату стягнутої за ним заборгованості в період з 19.08.2016 по 02.12.2016, а тому, враховуючи неналежне виконання Відповідачем рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 26 810,73 грн та інфляційні у розмірі 273 173,15 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 06439/2-01 від 14.03.2006 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 02.02.2015 у справі №910/25885/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 542 722,99 грн. заборгованості за надані за період з 01.10.2013 року по 30.06.2014 року послуги з водопостачання та водовідведення, 48 423,29 грн. інфляційних втрат, 5 614,99 грн. 3% річних, 25 031,98 грн. пені, 27 136,15 грн. штрафу та 12 878,24 грн. судових витрат. (а.с. 16-19)

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 у справі №910/25885/14 рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2015 залишено без змін (а.с. 20-22)

Судом встановлено, що в період з 19.08.2016 по 02.12.2016 Комунальним підприємством Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2015 у справі №910/25885/14 було погашено заборгованість в загальному розмірі 661 807,64 грн, в тому числі основний борг в розмірі 542 722,99 грн, а саме, 19.08.2016 - 513 340,35 грн та 02.12.2016 - 148 467,29 грн, що підтверджується виписками по рахунку Позивача (а.с. 23-24). Тобто, основний борг було погашено Відповідачем у повному обсязі 02.12.2016.

Статтею 534 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2015 у справі №910/25885/14, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Відтак, не потребують доказуванню при розгляді цієї справи встановлений у вказаному судовому рішенні факт прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 063439/2-01 від 14.03.2006 та факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, основний борг Відповідача перед Позивачем за Договором на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 063439/2-01 від 14.03.2006 становив 542 722,99 грн, що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов'язання саме з 01.01.2015 по 01.12.2016 (з урахуванням здійснених Відповідачем оплат).

При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 01.01.2015 по 01.12.2016 у розмірі 26 810,73 грн та інфляційні за загальний період прострочки з 01.01.2015 по 01.12.2016 у розмірі 273 173,15 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати за Договором на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 063439/2-01 від 14.03.2006 за загальний період прострочки з 01.01.2015 по 01.12.2016 з урахуванням здійсненої Відповідачем оплати вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення періоду прострочення сплати суми заборгованості у розмірі 29 382,64 грн, яка виникла 19.08.2016, а не 01.01.2015. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, сума основного боргу Відповідача за період з 01.01.2015 по 18.08.2016 становила 542 722,99 грн, проте, у розрахунку 3% річних за вказаний період Позивачем зазначено суму заборгованості 513 340,35 грн. Таким чином, оскільки відповідно до норм статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог, 3% річних за період з 01.01.2015 по 18.08.2016 підлягають розрахунку, виходячи з указаної Позивачем суми - 513 340,35 грн. Отже, позовні вимоги про стягнення з Відповідача 3% річних підлягають задоволенню частково на суму 25 372,89 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення періоду прострочення сплати суми заборгованості у розмірі 29 382,64 грн, яка виникла 19.08.2016, а не 01.01.2015. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, сума основного боргу Відповідача за період з 01.01.2015 по 18.08.2016 становила 542 722,99 грн, проте, у розрахунку інфляційних за вказаний період Позивачем зазначено суму заборгованості 513 340,35 грн. Таким чином, оскільки відповідно до норм статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог, інфляційні за період з 01.01.2015 по 18.08.2016 підлягають розрахунку, виходячи з указаної Позивачем суми - 513 340,35 грн. Отже, позовні вимоги про стягнення з Відповідача інфляційних підлягають задоволенню частково на суму 257 029,79 грн.

Таким чином, з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягає стягненню 3% річних у розмірі 25 372,89 грн та інфляційні у розмірі 257 029,79 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" (03040, м. Київ, вул. Деміївська, 33, ідентифікаційний код 26385316) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 3% річних у розмірі 25 372 (двадцять п'ять тисяч триста сімдесят дві) грн. 89 коп. та інфляційні у розмірі 257 029 (двісті п'ятдесят сім тисяч двадцять дев'ять) грн. 79 коп. та судовий збір у розмірі 4 236 (чотири тисячі двісті тридцять шість) грн. 04 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 07 березня 2018 року

Суддя О.В. Чинчин