Рішення

від 02.03.2018 по справі 905/39/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   61022,  м. Харків, пр. Науки, 5,  тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 02.03.2018                                                                                                          Справа № 905/39/18                                Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., розглянув у спрощеному позовному провадженні справу за позовом Благодійної організації «Благодійний Фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» до Благодійної організації «Рух за духовне та національне відродження Донбасу «Пліч-о пліч» про стягнення 57182,07 грн. збитків. Без повідомлення (виклику) учасників справи -, ВСТАНОВИВ: Благодійна організація «Благодійний Фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Благодійної організації «Рух за духовне та національне відродження Донбасу «Пліч-о пліч» про стягнення 57182,07 грн. збитків. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04.07.2017р. між Благодійною організацією «Благодійний Фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» та Благодійною організацією «Рух за духовне та національне відродження Донбасу «Пліч-о пліч» був укладений Договір відповідального зберігання № 07/17. На виконання умов Договору позивачем було передано, а відповідачем прийнято на відповідальне зберігання непродовольчі товари вартістю 1175844 грн.20 коп. В серпні 2017 зберігач повідомив поклажодавця про крадіжку за адресою зберігання майн, у зв'язку з чим, позивачем було прийнято рішення повернути майно з відповідального зберігання. Зберігач не повернув з відповідального зберігання майна на загальну суму 52294,87 грн. Крім збитків позивач поніс витрати на перевезення у розмірі 4887,20 грн. На підтвердження вимог позивачем надано суду копії наступних документів: договір відповідального зберігання №0717 від 04.07.2017р., акти прийому-передачі від 10.07.2017, від 15.08.2017, претензія №265 від 12.10.2017, відповідь на претензію № 81 від 06.11.2017. Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст. 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.15, 16, 526 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме – це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними. Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Відповідно до ч.5ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.01.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами. Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне. Як підтверджується матеріалами справи, 04.07.2017 р. між БО «Благодійний Фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» (позивач, поклажодавець) та БО «Рух за духовне та національне відродження Донбасу «Пліч-о пліч» (відповідач, зберігач) було укладено Договір зберігання № 07/17 від 03.04.2014 року, за умовами якого зберігач зобов'язується зберігати за плату товарно-матеріальні цінності, передані поклажодавцем. Згідно до пункту 1.1 Договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку договору майно: одяг, постільну білизну, електротовари, миючі засоби та засоби гігієни, що є складовими набору благодійної допомоги. Адреса зберігання: м.Бахмут, вул..Мира,б.57. Приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами приймання-передачі, які є невід'ємною частиною цього Договору (п.1.3). Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим Договором, його кількість, вартість та комплектність визначаються сторонами у актах приймання-передачі (1.4). Строк зберігання починається 04 липня 2017р. та закінчується 31 серпня 2017 року (п.1.5). Зберігач зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання. Зберігати майно з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна поклажодавця. Нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна, переданого на зберігання, його комплектність у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажедавцеві (розділ 2 Договору). Поклажодавець зобов'язаний передати зберігачеві майно для зберігання. Після закінчення строку дії Договору забрати майно у зберігача протягом 7 календарних днів (п.3.1). Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (п.3.2). Плата за зберігання майна становить 20000 грн. на місяць та підлягає сплаті на користь зберігача шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 3 робочих днів з дати підписання сторонами акту прийому-здачі наданих послуг та виставленого зберігачем рахунку (4.1). Цей договір вважався укладеним і набрав чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. В матеріалах справи міститься договір №07/17 від 04.07.2017р., який підписаний керівниками позивача та відповідача та засвідчений печатками вказаних благодійних організацій. 10.07.2017 року згідно акту приймання-передачі до договору №07/17 позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання непродовольчі набори у кількості 520 шт. загальною вартістю 1175844,80 грн. Вказаний акт підписаний керівниками позивача та відповідача без зауважень до його оформлення та скріплений печатками зазначений благодійних організацій. Згідно пояснень позивача, в серпні 2017 року відповідач повідомив поклажодавця про крадіжку майна, яке було передано на зберігання по договору №07/17, у зв'язку з чим поклажодавцем було прийнято рішення повернути майно зі зберігання. 15.08.2017 року згідно акту приймання-передачі (повернення) до договору №07/17 відповідач передав, а позивач прийняв від зберігача набір товарів першої необхідності у кількості 455 шт. загальною вартістю 1028864,20 грн. Акт від 15.08.2017р. підписаний керівниками позивача та відповідача без зауважень до його оформлення та скріплений печатками зазначений благодійних організацій. 12.10.2017р. позивач направив відповідачу претензію №256 від 12.10.2017р. в якій посилаючись на пункти 2.1 Договору зберігання №07/17 та акти приймання-передачі 10.07.2017р. та 15.08.2017р. просив відшкодувати завдані йому збитку на суму 52294,87 грн., додавши до претензії розрахунок, що містив перелік втрачених зберігачем товарів, їх кількість та  його вартість. Крім того, позивач просив відповідача відшкодувати збитки у сумі 4887,20 грн., які були понесені поклажедавцем у зв'язку з перевезенням товару на нові місця зберігання 06.11.2017р. відповідач направив позивачу відповідь на претензію у якій зазначив, що він не має підстав розцінювати лист №256 від 12.10.2017р. як претензію, тому буде розглядати його на загальних підставах згідно Закону України «Про інформацію». Відповідач просив позивача направити на його адресу усі пов'язані з договором завірені копії документів, а також повний детальний розрахунок суми претензії з завіреними документами про вартість та кількість одиниць товару. Оскільки відповідач не відшкодував поклажедавцеві збитків завданих втратою речей, переданий на зберігання за договором №07/17, БО «Благодійний Фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» звернулась з позовом до відповідача про стягнення збитків у сумі 57182,07 грн. Відповідно до ч. 1  ст. 173 ГК України  господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ч. 1  ст. 174 ГК України  господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до ч. 1  ст. 626 ЦК України  договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору зберігання, згідно якого в силу вимог  ст. 936 Цивільного кодексу України, одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Відповідно до вимог статей  938,  942 Цивільного кодексу України  зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. За умовами укладеного між сторонами договору відповідач зобов'язався зберігати передане позивачем майно. Статтею 526 Цивільного кодексу України  встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до загальних умов виконання господарських зобов'язань, визначених у  статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. В матеріалах справи містяться акти прийому-передачі майна на відповідальне зберігання та повернення майна зі зберігання, складені відповідно до договору зберігання № 07/17 від 03.04.2014 р. З зазначених актів вбачається, що різниця у вартості переданого на зберігання та отриманого зі зберігання майна складає 146980,60 грн. (1175844,80 грн. - 1028864,20 грн.) В наданому позивачем розрахунку збитків, що пов'язані з втратою зберігачем майна БО «Благодійний Фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» фігурує перелік майна, а саме шарфи, шапки, перчатки, ковдри, рушники, електричні чайники, шампунь, пральний порошок та інше, на загальну суму 52294,07 грн. Відповідно до ч. 1  ст. 953 Цивільного кодексу України  зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. За приписами  статті 611 Цивільного кодексу України  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Статтею 22 Цивільного кодексу України  передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Згідно з частинами 1, 2  статті 623 Цивільного кодексу України  боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Згідно ст. ст.  224,  225 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.07.2011 р. у справі N 42/78-10. Статтею 949 ЦК України  встановлено обов'язок зберігача повернути поклажедавцеві річ передану на зберігання в такому стані, в якому була прийнята на зберігання. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ст. 950 ЦК України), а збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, згідно з вимогами  ст. 951 ЦК України  та ст. ст.  224,  225 ГК України: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми на яку знизилася її вартість. Таким чином, зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві товар який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов'язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв'язок) передбаченого  ст. 614 ЦК України. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.                     Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23.06.2009 р. у справі N 34/136-08-2506. У розумінні чинного господарського законодавства збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. При цьому зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань настає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань. Стягнення збитків є заходом цивільної відповідальності. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін. Зберігач зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання. Зберігати майно з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна поклажодавця. Нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна, переданого на зберігання, його комплектність у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажедавцеві (розділ 2 Договору). Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача про спричинення будь-ким пошкоджень чи викрадення майна. Згідно з п. 5.3. договору зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передавання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати або пошкодження майна, який переданий на зберігання, або його частини, зберігач повинен за свій рахунок відшкодувати поклажжодавцеві завдану шкоду. Враховуючи, що актом приймання-передачі (повернення) майна, яке повертається з відповідального зберігання згідно договору № 07/17 від 03.04.2014 р. станом на 15.08.2017 р. було зафіксовано факт нестачі майна на суму 146980,60 грн., а розрахунком збитків з детальним переліком найменування, кількості встановлена загальна фактична вартість втраченого майна у розмірі 52294,07 грн. суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо відшкодування збитків у зв'язку з втратою майна саме на суму 52294,07 грн. Стосовно вимог про відшкодування збитків у розмірі 4887,20 грн., понесених позивачем у зв'язку з перевезенням товарів з адреси зберігання за договором №07/17 на нові місця зберігання до м.Слав'янськ та м. Краматорськ, суд зазначає наступне. За змістом ст. ст.  224,  225 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру таких додаткових витрат покладається на позивача. Витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права підлягають відшкодуванню лише в межах цивільно-правової відповідальності. За Господарським кодексом підлягають стягненню витрати, які фактично понесені на день пред'явлення позову. Водночас необхідно враховувати, що відшкодуванню підлягають не будь-які витрати управненої сторони, які складають реальну шкоду, а лише так звані вимушені, необхідні, "корисні" витрати, тобто витрати, які є дійсно необхідними, мінімальними за даних умов, в даній конкретній ситуації, щоб усунути наслідки невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (вчинення господарського правопорушення). Правове регулювання збитків не вичерпується лише цивільно-правовими і господарсько-правовими нормами. Важливого значення в питанні з відшкодування збитків має законодавство про бухгалтерський облік Так, виходячи з показників бухгалтерського балансу можна визначити господарську ситуацію, яка склалася в результаті порушення договору, виявити збитки та визначити їх склад, розмір, обґрунтувати розрахунок збитків. Що стосується порядку відшкодування будь-яких грошових витрат, то розмір виплачених позивачем сум повинен визначатися на підставі наданих ним даних (які підтверджують факт сплати відповідних грошових сум і призначення платежу), наприклад платіжних документів, які підтверджують сплату відповідних сум контрагентам, зокрема документів, що підтверджують оплату транспортних перевезень та втрат на пальне. Позивачем не надано суду жодних доказів, які підтверджують фактичні витрати пов'язані з перевезенням товарів до нових місць зберігання у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №07/17, отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Згідно з п.3 ст.129 Конституції України та ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Усупереч вказаним нормам, позивач не надав господарському суду доказів, які повністю обґрунтовують його вимоги. Отже позовні вимоги Благодійної організації «Благодійний Фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» до Благодійної організації «Рух за духовне та національне відродження Донбасу «Пліч-о пліч» про стягнення збитків підлягають частковому задоволенню. З урахуванням норм ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,- В И Р I Ш И В: Позовні вимоги Благодійної організації «Благодійний Фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» до Благодійної організації «Рух за духовне та національне відродження Донбасу «Пліч-о пліч» про стягнення 57182,07 грн. збитків - задовольнити частково. Стягнути з Благодійної організації «Рух за духовне та національне відродження Донбасу «Пліч-о пліч» (84500, Донецька обл., місто Бахмут,  вулиця Миру, будинок 51, код юридичної особи 39580648) на користь Благодійної організації «Благодійний Фонд «Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні» (02140, місто Київ, вулиця Лариси Руденко, будинок 3, код юридичної особи 39758307) 52294 (п'ятдесят дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 87 коп. збитків та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1463 (одна тисяча чотириста шістдесят три) грн. 25 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Повний текст рішення складено та підписано березня 02 березня 2018 року. Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку. Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.            Суддя                                                                                            Е.В. Зекунов