Рішення

від 12.03.2018 по справі 905/2763/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.03.2018 м.Харків Справа № 905/2763/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Лабуня С.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Донецьке обласне управління АТ "Ощадбанк", м.Краматорськ, Донецька область

до відповідача: Приватного підприємства "Владі", м. Слов'янськ, Донецька область

про стягнення 8576271,67грн.

Представники сторін:

від позивача: Сидор Г.Я. за дов. від 30.01.2018р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Донецьке обласне управління АТ "Ощадбанк", м. Краматорськ, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства "Владі", м. Слов'янськ, Донецька область про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 8576271,67грн., в тому числі: 3800000,00грн. - основний борг, 851336,86грн. - заборгованість по відсоткам, 21660,00грн. - заборгованість за комісією, 34,69грн. - пеня, 3503438,94грн. - інфляційне збільшення, 399801,18грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на не виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором кредитної лінії від 26.12.2013р. №26-15-23/13.

В якості правових підстав позову позивач зазначив, зокрема, положення статтей 525, 526, 530, 617, 625, 1046, 1049, 1054 Цивільного кодексу України.

Згідно з протоколом автоматичного розподілу справ між суддями від 30.11.2017р., сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/2763/17.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01.12.2017р. порушено провадження у справі №905/2763/17 та розгляд справи призначено у судовому засіданні на 21.12.2017р.

11.12.2017р. на адресу суду від позивача надійшла заява №б/н від 11.12.2017р. про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Надані документи долучені до матеріалів справи.

15.12.2017р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.17р., яким зокрема, Господарський процесуальний кодексу України викладено в новій редакції.

Ухвалою суду від 21.12.2018р. на підставі п.9 Розділу XI "Перехідних положень" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII, чинній з 15.12.2017р., яким передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, справу №905/2763/17 визначено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, а також призначено підготовче засідання на 31.01.2018р.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 31.01.2018р. підготовче засідання відкладено на 14.02.2018р.

Ухвалою господарського суду Донецької області за результатами підготовчого засідання від 14.02.2018р. закрито підготовче провадження та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 12.03.2018р.

У судове засідання 12.03.2018р. з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання свого представника не направив. Відзив на позовну заяву суду не надано. Про причини неявки суд не повідомлено.

Про місце, час та дату судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, шляхом направлення відповідної ухвали на його адресу, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Ухвали суду, якими відповідач повідомлявся про дату, час та місце судового засідання, повернуті відділом поштового зв'язку до суду з позначкою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи, що відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином про місце, час та дату слухання справи, суд дійшов висновку, що він мав час та можливість реалізувати своє процесуальне право на участь у судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.

Заслухавши пояснення та доводи присутнього представника позивача, з'ясувавши обставини справи, дослідивши в судовому засіданні подані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

26.12.2013р. між позивачем Публічним акціонерним товариством Державний ощадний банк України (далі за текстом - Банк) та Приватним підприємством Владі (відповідач, позивачальник) укладено договір кредитної лінії №26-15-23/13 від 26.12.13р. з додатковою угодою до нього №1 від 29.10.15р.

За своєю правовою природою договір кредитної лінії №26-15-23/13 від 26.12.13р. є кредитним договором, згідно якого, за приписами ст.1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Умовами пункту 2.1. кредитного договору, визначено, що банк зобов'язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 20 грудня 2016 року (п.2.2. договору).

Відповідно до п.2.3. кредитного договору, сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 3800000,00грн. (три мільйони вісімсот тисяч, 00) гривень.

Згідно п.2.3.1. кредитного договору, кредит позивальнику може надаватися в таких валютах: гривня. Погашення кредиту (його частини) здійснюється у валюті надання кредиту (його частини).

Пунктом 2.3.2. кредитного договору, сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з таким графіком:

Період Діючий ліміт кредитування, (валюта)

З 26.12.2013р.- 31.01.2015р. (включно) 3800000,00грн.

З 01.02.2015р.-31.01.2015р. (включно) 2600000,00грн.

З 01.02.2016р.-20.12.2016р. (включно) 1300000,00грн.

З метою дотримання діючого ліміту кредитування згідно з умовами цього договору позичальник зобов'язаний не пізніше останнього банківського дня періоду, в якому закінчується строк користування кредитом у межах встановленого в звітному періоді діючого ліміту кредитування, здійснити погашення частини кредитних коштів у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на наступний період.

У разі якщо діючий ліміт кредитування буде вичерпано, позичальник має право отримати наступний транш у межах діючого ліміту кредитування лише за умови погашення попередньої заборгованості за договором.

Відповідно до п.2.3.3. кредитного договору, позичальник зобов'язується здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування.

Згідно п. 2.4. кредитного договору кредит надається з позичкового рахунку в безготівковому порядку на такі цілі (надалі - цільове призначення кредиту): поповнення обігових коштів.

Відповідно до п.2.7. кредитного договору, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку відповідно плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим договором. Проценти нараховуються банком за фіксованою процентною ставкою. При нарахуванні та сплаті процентів за користування кредитом сторони повинні керуватись наступним:

п.2.7.1. - проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 19% (дев'ятнадцять) процентів річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором;

п.2.7.2. - проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включаються;

п.2.7.3. - нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень п.2.7.4. цього договору) повинні бути сплачені позичальником не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітнім, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Перший раз позичальник сплачує проценти не пізніше 10 січня 2014 року;

п.2.7.4. - у випадку порушення зобов'язань позичальника, встановлених пунктами 5.3.6., 5.3.7., цього договору банк встановлює процентну ставку в розмірі 21% (двадцять один) процент річних, починаючи з першого дня звітного місяця, що слідує за місяцем, в якому таке зобов'язання буде виконане/дотримане. Сторони домовились, що встановлення процентної ставки за користування кредитом відповідно до цього пункту договору не є зміною в односторонньому порядку умов цього договору.

Положеннями п.2.10., п.п.2.10.1. та пп.2.10.2 кредитного договору встановлено, що за надання банківських послуг позичальник сплачує банку комісійні винагороди:

- за надання кредиту, сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 0,5% від суми максимального ліміту кредитування в день укладання цього договору;

- за обслуговування кредиту, сплата комісійної винагорода здійснюється в розмірі 0,03% від основної суми боргу станом на останнє число звітного місяця щомісячно в строк до 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Пунктом 1 додаткового договору №1 від 29.10.2015р. сторонами кредитного договору досягнуто згоди щодо припинення нарахування процентів за користування кредитом, які нараховуються на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом, та нарахування комісійної винагороди, яка зазначена у п.2.10.2. кредитного договору, починаючи з 08 жовтня 2015р.

Цей додатковий договір є невід'ємною частиною кредитного договору (п.3 додаткового договору).

Згідно п.10.5. кредитного договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з такого:

Відповідно до ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч.3 ст.1049 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З наявних матеріалів справи вбачається, що на виконання умов кредитного договору банк надав відповідачу кредит шляхом відкриття кредитної лінії. Зокрема, факт видачі кредиту підтверджується матеріалами справи, в тому числі розпорядженнями банку про видачу кредитних коштів, банківською випискою, платіжними дорученнями та не спростовано відповідачем.

Позивачем доведено банківською випискою, що станом на 20 листопада 2017 року заборгованість по простроченому кредиту складає 3800000,00грн., заборгованість по процентам кредиту складає 851336,86грн., несплачені комісійні послуги складають 21660,00грн.

Відповідачем до прийняття судового рішення у справі жодних доказів погашення заборгованості за кредитним договором суду не надано.

Таким чином, за висновками суду відповідач свої зобов'язання за кредитним договором №26-15-23/13 від 26.12.13р. з додатковою угодою до нього №1 від 29.10.15р. щодо остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісії в строк, визначений умовами даного договору, не виконав.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості по простроченому кредиту в розмірі 380000,00грн., заборгованості по процентам кредиту в розмірі 851336,86грн. та несплачених комісійних послуг в розмірі 21660,00грн. є обґрунтованими, доведеними належними доказами та підлягають задоволенню.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушення зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Врахувавши наведене, суд зазначає, що встановлення в кредитних договорах обов'язку сплачувати проценти за користування кредитами та наявність обов'язку у позичальника сплачувати банку неустойку (пеню) за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не виключає сплату позичальником у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання сум трьох процентів річних відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки проценти, встановлені в кредитних договорах, стосуються плати за користування кредитними коштами, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов'язань, а ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, встановлює проценти лише на випадок прострочення виконання грошового зобов'язання, які є мірою відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у загальній сумі 399801,18грн., з яких: 3% річних по простроченому кредиту за період з 29.12.2014р. по 20.11.2017р. у сумі 328755,87грн., 3% річних по простроченим процентам за період 11.04.2014р. по 20.11.2017р. у сумі 69239,74грн., 3% річних по простроченій комісії за період 11.04.2014р. по 20.11.2017р. у сумі 1805,57грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що в цій частині позов підлягає задоволенню частково в сумі 399488,85грн., з яких: 328443,54грн. - 3% річних по простроченому кредиту за період з 29.12.2014р. по 20.11.2017р.; 69239,74грн. - 3% річних по простроченим процентам за період 11.04.2014р. по 20.11.2017р., 1805,57грн. - 3% річних по простроченій комісії за період 11.04.2014р. по 20.11.2017р.

Згідно п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. Про деякі питання практики застосування про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунку мають включатися й період часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З наведених положень законодавства вбачається, що втрати від інфляції можуть бути нараховані починаючи з наступного місяця у якому мав бути здійснений платіж, тобто початком періоду є наступний місяць, за тим, що вказаний у розрахунку.

Якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується. Прострочення платежу за менший, ніж місяць, період, не тягне за собою таких нарахувань.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2015р. у справі №914/251/15.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційне збільшення у загальному розмірі 3503438,94грн., з яких: інфляційні втрати від прострочених сум заборгованості по кредиту за період з січня 2015 року по жовтень 2017 у розмірі 2898376,33грн., інфляційні втрати по простроченим процентам за період з квітня 2014 року по жовтень 2017 року у розмірі 499772,23грн. та інфляційні втрати від прострочених сум по комісії за період квітень 2014 року по жовтень 2017 року у розмірі 14290,38грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд зазначає, що за розрахунком суду, розмір інфляційних нарахувань становить більшу суму, а саме 3503439,45грн, тоді як позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 3503438,94грн.

Враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, розмір інфляційних нарахувань, які підлягають задоволенню складає 3503438,94грн.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за кредитним договором за період з 11.04.2014р. по 13.04.2014р. в розмірі 34,69грн.

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.7.2. кредитного договору за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, передбачених положеннями цього договору, банк має право застосувати до позичальника наступні штрафні санкції:

П.7.2.1. - пеню на користь банку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу з повернення суми кредиту та/або від суми несвоєчасно сплачених винагород та/або процентів за користування кредитором за кожен день прострочення.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку пені, пеня за порушення умов кредитного договору №26-15-23/13 від 26.12.2013р. з додатковою угодою до нього №1 від 29.10.2015р. складає пеню по простроченому боргу за період з 11.04.2014р. по 13.04.2014р. - 33,46грн., та пеню за прострочені платежі по комісії за управління за період з 11.04.2014р. по 13.04.2014р. - 1,22грн.

Cуд здійснивши перерахунок нарахування пені, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Розрахунок 3% річних, інфляційних нарахувань та пені здійснено судом за допомогою програмного забезпечення "Ліга Закон".

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідач заперечень проти позову не надав.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Донецьке обласне управління АТ "Ощадбанк", м.Краматорськ, Донецька область до Приватного підприємства "Владі", м.Слов'янськ, Донецька область про стягнення 8576271,67грн. підлягають задоволенню частково.

У відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд розподіляє судові витрати пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73-74, 76-79, 86, 129, 232-233, 237-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Донецьке обласне управління АТ "Ощадбанк", м.Краматорськ, Донецька область до Приватного підприємства "Владі", м. Слов'янськ, Донецька область про стягнення 8576271,67грн., задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Владі" (Траса Київ-Довжанський, буд. 10, м.Слов'янськ, Донецька область, 84110, ЄДРПОУ 31386497) на користь Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Донецьке обласне управління АТ Ощадбанк (вул. Сіверська, буд. 54, м.Краматорськ, Донецька область, 84302; ЄДРПОУ 09334702) 3800000,00грн. - основний борг, 851336,86грн. - заборгованість по відсоткам, 21660,00грн. - заборгованість за комісією, 34,69грн. - пеня, 3503438,94грн. - інфляційне збільшення заборгованості, 399488,85грн. - 3% річних та витрати з оплати судового збору в розмірі 128644,08грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 12.03.2018р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.03.2018р.

Суддя М.О. Лейба