Рішення

від 12.03.2018 по справі 910/22804/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 12.03.2018Справа №  910/22804/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О., розглянувши матеріали господарської справи за позовом Приватного підприємства "Торговий Дім Поляков" (18005, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Чехова, буд. 41) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситий шофер" (04128, м.Київ, вул. 20-та Садова, буд. 20/1) про стягнення 6 866,72 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Поляков" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситий шофер" про стягнення 6 866,72 грн., а саме 5 134,43 грн. основного боргу, 191,31 грн. 20% річних, 1 540,32 грн. штрафу 30% від простроченої суми. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 6247 від 14.06.2017 року в частині своєчасної оплати поставленого за договором товару, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та штраф у вказаних сумах. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2018  року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/22804/17 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/22804/17 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь – якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. 23.01.2018 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача на виконання вимог ухвали суду від 09.01.2018 року надійшла заява № 15 від 19.01.2018 року, в якій позивач, зокрема, зазначає розмір понесених судових витрат, який складається з судового збору в сумі 1600,00 грн. та оплати банківських послуг за сплату судового збору в розмірі 16,00 грн. Заява судом долучена до матеріалів справи. Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час вирішення спору позивачем суду не надано. Ухвала Господарського суду міста Києва від 09.01.2018 року, яка надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 04128, м. Київ, вул. 20-та Садова, 20/1, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «неправильно зазначена (відсутня) адреса» та адресату не вручена, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення Форми 20 та поштовим конвертом, в якому ухвала суду від 09.01.2018 у справі № 910/22804/17 була надіслана на адресу відповідача. Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Ситий шофер», яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/21641/17. Суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. За таких обставин, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Ситий шофер» не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України. При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом за матеріалами справи, 14 червня 2017 року між Приватним підприємством «Торговий Дім ПОЛЯКО» (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ситий шофер» (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 6247 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, продукти харчування та інші товари (далі – товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного Договору відповідно до виписаних накладних. Сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід'ємною, частиною даного Договору. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у зазначені у заявці терміни (п.1.2 Договору). Прийом товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до накладної постачальника за участю експедитора постачальника. Датою одержання товару вважається дата, зазначена у накладній. При отриманні товару покупець засвідчує факт прийняття товару, його якість, та кількість. Після прийняття товару - товар поверненню та обміну не підлягає (п.3.3 Договору). Згідно п. 3.4 Договору прийом-передача товару здійснюється повноважними представниками постачальника та покупця за адресою: м. Київ, вул. 20-та Садова, 20/1. Відповідно до п. 3.5 Договору при прийомі товару оформляється видаткова накладна, що підписується представниками сторін. Видаткова накладна засвідчує: факт поставки товару, його якість та кількість. Сторони у цьому Договорі погодили, що особа яка підписала видаткову накладну, являється уповноваженою особою на підписання накладних, з відповідними повноваженнями, які передбачені діючим законодавством з урахуванням асортименту, кількості, якості та ціни продукції, що поставляється. Як визначено в п. 4.1 Договору, ціна на товар є вільною та встановлюється постачальником. Ціна товару визначається у національній валюті України — гривні. При цьому визначеному умовами Договору обов'язку постачальника поставити товар кореспондує передбачений п. 4.2 Договору обов'язок покупця сплатити вартість товару відповідно до умов цього пункту. Так, за умовами п. 4.2 Договору покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника, на протязі 14           календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення 100          % вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника, на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару. Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати поставленого за Договором товару, ніж передбачено у вказаному пункті 4.2 Договору, в матеріалах справи відсутні. Згідно п.4.4 Договору товар вважається оплаченим покупцем при надходженні коштів на поточний рахунок або до каси постачальника. Відповідно до п.5.2 Договору при порушенні покупцем п.4.2. даного Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми -простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 року, крім цього, збитки від інфляції та 20 % річних від суми боргу за весь час прострочення. Також згідно п. 5.3 Договору при порушенні покупцем умов п.4.2 Договору на строк 10 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від простроченої суми заборгованості. Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього. Згідно п.6.1 Договору  останній вважається укладеним і набирає чинність з моменту, його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 року, а в частині зобов'язань до повного їх виконання. В разі, якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення його дії не повідомила письмово іншу сторону про розірвання Договору, він вважається щорічно пролонгованим на той же строк та на тих же умовах. Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця та засвідчений печатками сторін. Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вказаного Договору позивачем поставлено та передано у власність покупця – ТОВ «Ситий шофер», а останнім прийнято товар на загальну суму 5134,43 грн., на підтвердження чого позивачем надана копія видаткової накладної № АКФ-085942 від 21.09.2017 року. При цьому судом встановлено, що факт отримання товару ТОВ «Ситий шофер» підтверджується засвідченим печаткою товариства підписом уповноваженого представника ТОВ «Ситий шофер». Заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою накладною ТОВ «Ситий шофер» суду не надано. Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від покупця до суду не надходило. Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України». Як зазначено позивачем в позовній заяві та свідчать матеріали справи, останнім належним чином виконано зобов'язання за Договором в частині поставки передбаченого договором товару, який прийнятий покупцем, факт поставки підтверджується первинними документами (видатковою накладною), проте за отриманий товар покупець оплату не здійснив, отже борг з оплати поставленого товару на час звернення з позовними вимогами до суду становить 5134,43 грн. Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого покупцем товару відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 5134,43 грн., строк оплати якої настав, та яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві. Окрім того, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого за Договором товару, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та п.5.2 Договору здійснено нарахування 20% річних в сумі 191,31 грн. грн. за період з 06.10.2017 року по 12.12.2017 року, а також на підставі п.5.3 Договору 1540,32 грн. 30% штрафу, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що укладений між позивачем як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ситий шофер» як покупцем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, обов'язок покупця прийняти поставлений йому товар обумовлено як нормами статей 655, 689, 712 Цивільного кодексу України, так і умовами укладеного між сторонами Договору. Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми). Зокрема, обов'язок з оплати поставленого товару передбачений умовами розділу 4 Договору. Суд зазначає, відповідно до ч.1 ст.9 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 цього закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є, в даному випадку, видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень, а також засвідчена печатками сторін. Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість поставленого за Договором товару. Отже, підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар. Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність покупця товар за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не сплатив на користь позивача вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість з оплати останнього в розмірі 5134,43 грн. Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 6247 від 14.06.2017 року та/або його окремих положень суду не надано. Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини,  господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 5134,43 грн. основного боргу позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі. Таким чином матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату поставленого товару не здійснив належним чином, а отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов'язання. Окрім того, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості переданої за Договором друкованої продукції позивачем на підставі ст.. 625 ЦК України та п.5.2 Договору, згідно якого при порушенні покупцем п.4.2. даного Договору, покупець сплачує постачальнику, зокрема, 20 % річних від суми боргу за весь час прострочення, позивачем здійснено нарахування 20% річних в сумі 191,31 грн. за період з 06.10.2017 року по 12.12.2017 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку. Окрім того, на підставі 5.3 Договору, згідно якого при порушенні покупцем умов п.4.2 Договору на строк 10 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від простроченої суми заборгованості, позивачем здійснено нарахування штрафу в сумі 1540,32 грн. Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України. Так у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Зокрема, умовам п.5.3 Договору передбачене нарахування штрафу в розмірі 30% від простроченої суми. Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі – Постанова № 14) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. У відповідності до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14). Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). При цьому умовами п.5.2 Договору визначено інший, ніж передбачено ст. 625 ЦК України, розмір процентів річних – 20% від суми боргу за весь час прострочення. В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 191,31 грн. 20% річних та 1540,32 грн. 30% штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого за Договором товару відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та штрафу підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 191,31 грн. процентів річних та 1540,32 грн. штрафу. Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача. Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню. У відповідності до вимог ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 124      ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору; попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Так, згідно приписів ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, позивач визначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс у зв'язку з розглядом справи, яка складає 1600,00 грн. судового збору та витрат з оплати банківських послуг за сплату судового збору в розмірі 16,00 грн. Отже, вказані витрати з оплати банківських послуг за сплату судового збору підпадають під визначення інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, та підлягають розподілу між сторонами у підтвердженому належними доказами розмірі (квитанція № 18/К3 від 14.12.2017 року), а саме 12,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За визначенням ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача. Таким чином, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачена позивачем за подання позову сума судового збору та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ПОСТАНОВИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситий шофер" (04128, м.Київ, вул. 20-та Садова, 20/1, код ЄДРПОУ 41200901) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім ПОЛЯКО» (18030, м, Черкаси, вул. Чехова, 41, код ЄДРПОУ 32268131) 5134 (п'ять тисяч сто тридцять чотири) грн. 43 коп. основного боргу, 191 (сто дев'яносто одну) грн. 31 коп. процентів річних, 1540 (одну тисячу п'ятсот сорок) грн. 32 коп. штрафу, 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. судового збору та 12 (дванадцять) грн. 00 коп. витрат, пов'язаних з розглядом справи. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя                                                                                                             М.М.Якименко Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 12.03.2017 року.