Рішення

від 22.02.2018 по справі 910/62/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2018Справа № 910/62/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Антап Україна

до товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Львівський трубний завод

про стягнення 75 024,85 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Бойчун Н.Д. (адвокат за ордером серії КВ № 049511 від 15.01.2018)

від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Антап Україна (далі - ТОВ Антап Україна , позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Львівський трубний завод (далі - ТОВ ТД ЛТЗ , відповідач) про стягнення 75 024,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань з оплати товару, поставленого позивачем на виконання усних домовленостей сторін за видатковою накладною № 111 від 31.01.2017.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив суд стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 75 024,85 грн., з яких: 74 000,00 грн. - основний борг, 666,00 грн. - інфляційна складова боргу, 358,85 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.01.2018 відкрито провадження у справі № 910/62/18 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.02.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання на 22.02.2018 для розгляду справи по суті.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2018 відмовлено у задоволенні заяви, поданої представником позивача 13.02.2018, про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах заявлених позовних вимог та здійснених судових витрат з підстав, наведених у вказаній ухвалі суду.

У судовому засіданні 22.02.2018 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в жодне судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 22.02.2018 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Між ТОВ Антап Україна (постачальником) та ТОВ ТД ЛТЗ (покупцем) була досягнута усна домовленість, згідно з якою позивач зобов'язувався передати покупцю товар у асортименті та в обсягах, а також за цінами, що були погоджені сторонами, а покупець зобов'язувався прийняти вказаний товар та оплатити його вчасно та в повному обсязі.

На виконання вищевказаної домовленості позивач склав та надав відповідачу рахунок-фактуру № 149 від 23.01.2017, а також здійснив поставку товару за видатковою накладною № 111 від 31.01.2017 на загальну суму 168 104,64 грн.

Відповідач, у свою чергу, прийняв товар, поставлений позивачем за вищевказаною видатковою накладною № 111 від 31.01.2017, що підтверджується підписом представника відповідача на зазначеній накладній, а також довіреністю, виданою відповідачем уповноваженій особі на отримання матеріальних цінностей від позивача № 1 від 31.01.2017.

Таким чином, судом встановлено, що позивач свої зобов'язання з поставки товару перед відповідачем виконав належним чином.

Відповідач, в порушення умов досягнутої сторонами домовленості товар, поставлений позивачем, оплатив частково в розмірі 94 104,64 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача від 30.01.2017, 06.07.2017, 21.07.2017, 09.08.2017.

Таким чином, судом встановлено, що у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за товар, поставлений останнім, розмір якої становить 74 000,00 грн.

У зв'язку з цим, 25.10.2017 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 168.1 від 24.10.2017 про оплату поставленого товару, направлення якої підтверджується описом вкладення у лист та фіскальним чеком підприємства поштового зв'язку від 25.10.2017, однак відповіді не отримав, а тому звернувся до суду з позовом.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України (далі - ГК України) матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами (ч. 3 вищевказаної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 вищевказаної статті).

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо поставки товару та його часткової оплати засвідчують їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 вищевказаної статті).

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 74 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 358,85 грн. та інфляційну складову боргу в сумі 666,00 грн.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14 роз'яснено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору . Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що прострочення виконання зобов'язання з оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 111 від 31.01.2017, почалось з 01.02.2017.

Судом також встановлено, що відповідач поставлений позивачем товар оплатив не в повному обсязі та несвоєчасно, відтак, допустив порушення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений ним період з 01.11.2017 по 29.12.2017, суд встановив, що вказаний розрахунок виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, а зазначена позовна вимога є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у розмірі, визначеному позивачем - 358,85 грн.

Крім того, здійснивши власний розрахунок інфляційної складової боргу за визначений позивачем період з 01.11.2017 по 29.12.2017, суд встановив, що її розмір становить 1 412,66 грн., тобто є більшим ніж заявлено позивачем до стягнення, тому вказана позовна вимога, як обґрунтована та правомірна, підлягає задоволенню у розмірі, визначеному позивачем - 666,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті товару в розмірі 74 000,00 грн., а також 3% річних в розмірі 358,85 грн. та інфляційної складової боргу в сумі 666,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Львівський трубний завод (04215, м. Київ, проспект Георгія Гонгадзе, буд. 20, ідентифікаційний код 40082885) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Антап Україна (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 3 літера Б, офіс 174, ідентифікаційний код 31926313) основний борг в розмірі 74 000,00 грн. (сімдесят чотири тисячі грн. 00 коп.), 3% річних у розмірі 358,85 грн. (триста п'ятдесят вісім грн. 85 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 666,00 грн. (шістсот шістдесят шість грн. 00 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.).

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07.03.2018.

Суддя О.Г. Удалова