Рішення

від 27.02.2018 по справі 910/23256/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 27.02.2018Справа №  910/23256/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Культури» (м. Київ, вул. Січових Стрільців, 20) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валтар» (м. Київ, вул. Пирогова, 2/37) про стягнення 420  271,84 грн. Суддя Демидов В.О. Представники сторін: не викликались встановив : Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Культури» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валтар» про стягнення заборгованості на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України у розмірі 420  271,84 грн., з яких: 183  132,58 грн. – сума безпідставно перерахованих коштів, 20  431,00 грн. – 3% річних та 216  708,26 грн. – інфляційні втрати. Обґрунтовуючи позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Культури» посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №8-01-14 від 08.01.2014 в частині своєчасного виконання робіт та поставки товару. Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.12.2017 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив. Вказана ухвала отримана позивачем 29.12.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. 25.01.2018 року через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії заяви свідка. 06.02.2018 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про зміну підстави позову, а саме просив стягнути з відповідача 420  271,84 грн., з яких: 183  132,58 грн. – сума основного боргу, 20  431,00 грн. – 3% річних та 216  708,26 грн. – інфляційних втрат, посилаючись на вимоги ст. 849 ЦК України. Відповідно до ч. 3  ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі. Також відповідно до ч. 5  ст. 46 Господарського процесуального кодексу України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Враховуючи наведене, а також беручи до уваги, що предмет позову позивачем не змінено, суд визнає подану заяву про зміну підстав позову такою, що відповідає вимогам  ст. 46 ГПК України, у зв'язку з чим приймає її до розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України. Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи. 08.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Парк Культури» (далі – позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Валтар» (далі – відповідач, продавець) було укладено договір №8-01-14 (далі – договір), відповідно до умов п.1.1 якого продавець зобов'язується відповідно до замовлення покупця передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вітраж металевий без склопакетів (далі - виріб), згідно специфікації і креслень, які є невід'ємною додатками до цього договору. Вартість виробу, вказаного в Специфікації до цього договору, складає 198  807,29 грн. (п. 2.1 договору). Відповідно до вимог п. 2.2 договору покупець оплачує виріб в наступному порядку: 140  000,00 грн. протягом 5-ти банківських днів з часу укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця; 30  000,00 грн. протягом 3 банківських днів з часу початку зборки-комплектації конструкції, про що продавець письмово повідомляє покупця, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця; 38  807,29 грн. протягом 3 банківських днів з часу підписання акту приймання-передачі виробу покупцю шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця. Згідно з умовами п.3.1 договору продавець зобов'язується здійснити поставку виробу до 01.04.2014, при умові виконання замовником п. 2.2 цього договору. Продавець передає, а покупець приймає товар за якістю, кількістю, комплектністю та іншими характеристиками за місцезнаходженням покупця, а саме: м Київ, вул. Артема, буд. 20, і відображає факт передачі виробу в акті прийому-передачі (п. 4.1 договору). Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну поставку виробу продавець сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,02% за кожен день порушення вказаних зобов'язань від суми договору, указаної в п. 2.1 договору. Договір вступає в силу з часу його підписання і внесення авансу продавцю і діє до виконання сторонами всіх своїх зобов'язань за цим договором (п. 9.1 договору). На виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача передоплату за зовнішню вітражну систему згідно з договором №8-01-14 від 08.01.2014: 92000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №209 від 23.01.2014, 37700,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №238 від 05.02.2014, 29954,18 грн., що підтверджується платіжним дорученням №269 від 03.04.2014; а також здійснив оплату за монтажні роботи по вітражу згідно з договором №8-01-14 від 08.01.2014 на суму 10  000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №571 від 24.12.2014. Також позивачем додано платіжне доручення №484 від 04.11.2014 про здійснення ним оплати за вклейку склопакетів згідно рахунку №41 від 03.11.2014 на суму 13  478,40 грн., проте самого рахунку до матеріалів справи не додано. Вказані платежі також підтверджуються виписками по рахунку позивача у АТ «ОТП Банк». Матеріали справи містять лист звернення позивача від 25.10.2017 №03-25-10 щодо надання документів для взаємної звірки, зокрема, і за вказаним вище договором №8-01-14 від 08.01.2014; вказаний лист був направлений на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення до листа з оголошеною цінністю від 25.10.2017. Також матеріали справи містять адвокатський запит №02-11-17 від 06.11.2017 про надання інформації щодо наявності у відповідача належним чином укладеної та оформленої первинної документації за договором №8-01-14 від 08.01.2014, який був надісланий на адресу відповідача 07.11.2017. Крім того, матеріали справи містять вимогу позивача №10-08-17 від 08.12.2017 щодо повернення грошових коштів у розмірі 183  132,58 грн., сплачених за договором №8-01-14 від 08.01.2014, у зв'язку із невиконанням будівельних робіт та непоставленням будівельних матеріалів – виробів. Відповідей на вказані листи матеріали справи не містять. Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що під час фінального огляду та підведення підсумків будівництва об'єкту, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Артема (Січових Стрільців), буд. 20, та, як наслідок, проведення внутрішнього фінансового та юридичного аудиту ТОВ «Парк Культури», з метою приведення внутрішньої первинної та бухгалтерської документації у відповідність з нормами чинного податкового законодавства України, було встановлено факт неповного виконання підрядником (відповідачем) своїх зобов'язань за договором, а також відсутність належно оформленої первинної фінансово-бухгалтерської документації, яка могла б підтвердити факт отримання та затвердження наданих послуг від ТОВ «Валтар», у зв'язку із чим позивач просив стягнути з останнього 420  271,84 грн., з яких: 183  132,58 грн. – сума основного боргу, 20  431,00 грн. – 3% річних та 216  708,26 грн. – інфляційних втрат, посилаючись на вимоги ст. 849 ЦК України. Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав. Відповідно до ст. 73    Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частина 1 ст. 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України) Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Спір у справі виник у зв'язку з тим, що позивач вказує на неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання з виконання робіт за договором №8-01-14 від 08.01.2014. Судом встановлено, що укладений договір є змішаним договором, оскільки містить в собі елементи як договору поставки, так і договору підряду. Згідно з ч. 2  ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до ч. 1  ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до  ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1  ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1  ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень  статті 530 цього Кодексу. При цьому частиною 2  ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Також згідно з ч. 1  ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Відповідно до ч. 1  ст. 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення, строки виконання роботи або її окремих етапів (ст.ст.  843,  846 ЦК України). За вимогами ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору. Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача передоплату за зовнішню вітражну систему згідно з договором №8-01-14 від 08.01.2014: 92000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №209 від 23.01.2014, 37700,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №238 від 05.02.2014, 29954,18 грн., що підтверджується платіжним дорученням №269 від 03.04.2014; а також здійснив оплату за монтажні роботи по вітражу згідно з договором №8-01-14 від 08.01.2014 на суму 10  000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №571 від 24.12.2014. Вказані платежі також підтверджуються виписками по рахунку позивача у АТ «ОТП Банк». Також позивачем додано платіжне доручення №484 від 04.11.2014 про здійснення ним оплати за вклейку склопакетів згідно рахунку №41 від 03.11.2014 на суму 13  478,40 грн., проте самого рахунку до матеріалів справи не додано, як і не надано доказів того, що вказаний рахунок було виставлено відповідачем в рамках договору №8-01-14 від 08.01.2014. Згідно з ч. 1  ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Відповідно до частини 1  статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з умовами п.3.1 договору продавець зобов'язується здійснити поставку виробу до 01.04.2014, при умові виконання замовником п. 2.2 цього договору. Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст.  530, ч. 1 ст.  846 Цивільного кодексу України та п.3.1 договору, відповідач зобов'язаний був виконати роботи за договором у строк до 01.04.2014. Відповідно до  статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із статтями  525,  526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання робіт та поставки виробу за договором №8-01-14 від 08.01.2014. Відповідно до п. 4.1 договору продавець передає, а покупець приймає товар за якістю, кількістю, комплектністю та іншими характеристиками за місцезнаходженням покупця, а саме: м Київ, вул. Артема, буд. 20, і відображає факт передачі виробу в акті прийому-передачі. Натомість, в матеріалах справи відсутні такі акти прийому-передачі, а відтак, докази виконання відповідачем робіт у визначений п.3.1 договору строк відсутні, а позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача повернути суму грошових коштів, сплачених на виконання умов такого договору. При цьому, станом на момент подання даного позову до суду сплив строк виконання відповідачем робіт. З урахуванням того, що судом встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з виконання робіт за договором, суд приходить до висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Валтар»  зобов'язане повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Парк Культури» отримані грошові кошти у якості передоплати за зовнішню вітражну систему згідно з договором №8-01-14 від 08.01.2014, а саме 92000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №209 від 23.01.2014, 37700,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №238 від 05.02.2014, та 29954,18 грн., що підтверджується платіжним дорученням №269 від 03.04.2014; а також оплати за монтажні роботи по вітражу згідно з договором №8-01-14 від 08.01.2014 на суму 10  000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №571 від 24.12.2014. Щодо наданого позивачем платіжного доручення №484 від 04.11.2014 про здійснення ним оплати за вклейку склопакетів згідно рахунку №41 від 03.11.2014 на суму 13  478,40 грн., суд дійшов висновку про відмову у стягненні вказаної грошової суми, оскільки самого рахунку до матеріалів справи не додано, як і не надано доказів того, що вказаний рахунок було виставлено відповідачем саме в рамках договору №8-01-14 від 08.01.2014, що є предметом цього позову. За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за договором №8-01-14 від 08.01.2014 у розмірі 183  132,58 грн. підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі повернення передоплати у загальному розмірі 169  654,18 грн., що підтверджено матеріалами справи. Крім того позивач просить стягнути з відповідача 20  431,00 грн. – 3% річних та 216  708,26 грн. – інфляційних втрат. Відповідно до частини 2  статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання. Відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Таким чином, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України. З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення 20  431,00 грн. – 3% річних та 216  708,26 грн. – інфляційних втрат, нарахованих на попередню оплату є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням витрат по сплаті судового збору в цій частині на відповідача на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73, 74, 76 - 80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Валтар» (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 2/37, код 38871816) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Культури» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 20, код 38049896) суму основного боргу у розмірі 169  654 (сто шістдесят дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн. 18 коп. та судовий збір у розмірі 2544 (дві тисячі п'ятсот сорок чотири) грн. 81 коп., видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. 3. В іншій частині позову відмовити. Повне рішення складене та підписане 05.03.2018. Суддя                                                                                                                                                                                        В.О. Демидов