Постанова

від 01.03.2018 по справі 925/961/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2018 р. м.Київ Справа№ 925/961/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Чорної Л.В.

Яковлєва М.Л.

При секретарі судовго засідання Цибульському Р.М.

Представники згідно з протоколом судового засідання 01.03.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2017 (повний текст підписано 09.11.2017) у справі №925/961/17 (суддя Грачов В.М.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІБО - ТРАНС"

до Публічного акціонерного товариства "АЗОТ"

про стягнення 500 206 грн. 82 коп.

В С Т А Н О В И В :

03.08.2017 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІБО - ТРАНС" звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором № ВТ/Э-05 від 08.04.2011 на транспортно-експедиційне обслуговування та надання інших послуг у розмірі 446 941, 69 грн. -основної заборгованості, 9 008, 08 грн. - 3% річних, 44 257, 05 грн. - інфляційних нарахувань, що разом становить - 500 206 грн. 82 коп., та відшкодування судових витрат.

Позов мотивований тим, що на виконання договору № ВТ/Э-05 від 08.04.2011 на транспортно-експедиційне обслуговування та надання інших послуг, укладеного із відповідачем, позивачем надано послуг транспортно-експедиторського обслуговування вантажу, відповідачем ці послуги прийняті, проте оплата не здійснена, що стало підставою для звернення з позовом до суду.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.10.2017 (повний текст якого підписано - 09.11.2017) у справі № 925/961/17 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІБО - ТРАНС" - 446 941, 69 грн. - основної заборгованості, 9 008, 08 грн. - 3% річних, 44 257, 05 грн. - інфляційних нарахувань та 7 503, 10 грн. - судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач спірну заборгованість в сумі 446 941, 69 грн. за отримані транспортно-експедиторські послуги не оплатив, розмір заявлених до стягнення коштів відповідає фактичним обставинам справи, факт неотримання послуг чи наявність заборгованості перед позивачем відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 446 941, 69 грн. є обґрунтованою, доказаною, відповідачем належними доказами не спростовано, а тому підлягає задоволенню. У зв'язку з простроченням відповідачем строків оплати отриманих транспортно - експедиторських послуг, враховуючи те, що вимога позивача про стягнення 44 257, 05 грн. - інфляційних втрат та 9 008, 08 грн. - 3% річних за періоди: з 15.09.2016 по 06.07.2017 рік, 18.10.2016 по 06.07.2017 рік, 15.11.2016 по 06.07.2017 рік, 06.01.2017 по 06.07.2017 рік відповідає приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування проведені відповідно до акту за фактичні періоди прострочення, перевірений судом розрахунок, визнаний вірним, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку, що вищевказана вимога також підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач (ПАТ "АЗОТ") звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2017 скасувати частково, а саме в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити ТОВ "ВІБО - ТРАНС" у задоволенні позовних вимог до ПАТ "АЗОТ" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у повному обсязі. Одночасно скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2017 у справі №925/961/17, мотивуючи пропуск строку тим, що Публічне акціонерне товариство "АЗОТ" отримало оскаржуване рішення лише 13.11.2017 та потребувало часу на підготовку апеляційної скарги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку із порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору. Так, скаржник зазначив, що претензія № 2906/06-17 не містить вимог позивача щодо сплати 3 % річних та інфляційних втрат, а умовами договору не визначено обов'язок відповідача сплати 3 % річних та інфляційних втрат, як і не визначено строк та порядок здійснення такої сплати. Дане питання, на думку апелянта, не висвітлено і нормами чинного законодавства. Так, посилаючись на ст. 536 Цивільного кодексу України, скаржник зазначає, що для виконання зобов'язання, строк якого не визначений договором, Цивільний кодекс України передбачає необхідність пред'явлення боржнику відповідної вимоги. Необхідність пред'явлення вимоги, на думку відповідача, передбачена і ст. 625 Цивільного кодексу України. Отже, у зв'язку із відсутністю такої вимоги, ПАТ "АЗОТ" вважає, що строк початку виконання боржником зобов'язання щодо сплати 3 % річних та інфляційних втрат - не розпочався, а тому і відсутні підстав для їх стягнення. Серед іншого, скаржник зазначає про відсутність вини відповідача у неможливості здійснення остаточного розрахунку з позивачем за товар, оскільки 07.03.2017 відбулася повна зупинка виробництва відповідача і лише після відновлення Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі України дій антимонопольних заходів щодо імпорту в Україну азотних добрив походженням з Російської Федерації, 17.06.2017 відповідач отримав можливість розпочати виробництво продукції. Крім того, починаючи із травня 2017 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, були винесені постанови про арешт всього рухомого та нерухомого майна, а також всіх рахунків відповідача, що виключає можливість сплачувати із цих рахунків будь-які виплати своїм контрагентам. Вищевказані обставини, на думку скаржника, є суттєві та впливають на об'єктивну можливість відповідача здійснити остаточний розрахунок з позивачем.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 27.11.2017, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2017 розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р., для розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 поновлено Публічному акціонерному товариству "АЗОТ" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2017 у справі № 925/961/17, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 25.01.2018.

Враховуючи положення п.п. 17.4 п.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, п.п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М. на лікарняному, розпорядженням №09.1-08/196/18 від 25.01.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 925/961/17.

У відповідності до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 25.01.2018 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 прийнято справу №925/961/17 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2017 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Гончаров С.А., Яковлєв М.Л та призначено справу до розгляду в судовому засіданні 22.02.2018.

Враховуючи положення п.17.4 ч.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, п.п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А у відпустці, розпорядженням № 09.1-08/479/18 від 21.02.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №925/961/17.

У відповідності до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.02.2018 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Чорна Л.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 прийнято справу № 925/961/17 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2017 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Чорна Л.В., Яковлєв М.Л. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні 01.03.2018.

Скаржник своїх представників в судове засідання 01.03.2018 не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Позивач своїх представників в судове засідання 01.03.2018 також не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином (поштове повідомлення про вручення ухвали, витяг з сайту "Укрпошта"), однак, 15.01.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІБО - ТРАНС" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ВІБО - ТРАНС" зазначало про те, що твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, не обґрунтовані жодною нормою законодавства України, та свідчать про перекручування фактів з боку відповідача, оскільки позивачем надано відповідачу комплекс робіт та послуг згідно договору на загальну суму 446 941, 69 грн., які останні не оплатив. Крім того, сторонами підписаний акт взаємних розрахунків по договору № ВТ/Э-05 від 08.04.2011 за період з січня 2016 по серпень 2017, де відповідач підтвердив свою заборгованість. Також, позивач зазначив про те, що ним заявлені вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому посилання скаржника на ст. 530 Цивільного кодексу України - безпідставні. Посилаючись на п. 1.2., п. 1.3., п. 1.8. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , позивач зазначає, що виникнення зобов'язання відповідача сплатити інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми основного боргу пов'язано не з наявністю або відсутністю оформленої вимоги в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, а з наявністю заборгованості відповідача перед позивачем щодо сплати грошового зобов'язання за договором, існування якої підтверджено матеріалами справи. Щодо тверджень апелянта про те, що суд повинен був врахувати відсутність його вини у неможливості здійснити остаточний розрахунок з позивачем, позивач зазначає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження, викладених обставин. Крім того, не думку позивача, є не зрозумілим, як зупинення виробництва з 07.03.2017 вплинуло на обов'язок скаржника оплатити послуги, надані йому в 2016, останній строк оплати яких припадав на 05.01.2017. Також, посилаючись на п. 1.10 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , позивача зазначає, що приписи ст. 625 Цивільного кодексу України вказують на неможливість звільнення боржника від виконання зобов'язання від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а тому норми ст. 614 Цивільного кодексу України не підлягають застосування у даному випадку. Крім того, згідно ч. ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів для погашення заборгованості не є непереборною силою. Враховуючи все вищенаведене, позивач просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

У відповідності до п. 9 п.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Явка учасників справи обов"язковою судом апеляційної інстанції не визнавалась.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 08.04.2011 року між позивачем, як експедитором, та відповідачем, як замовником, було укладено договір № ВТ/Э-05 на транспортно-експедиційне обслуговування та надання інших послуг (далі - Договір, а.с. 14-18) за умовами якого замовник доручає, а експедитор приймає на себе обов'язок з організації від імені замовника транспортно-експедиторського обслуговування і митного декларування вантажів (аміачної селітри, карбоміду, аміаку, сульфату амонію, КАС та інші) і майна замовника, а також надання інших послуг за взаємною згодою в морському торговому порту Южний, морському торговому порту Миколаїв, калійному терміналі (Ніка-Тера), а також в інших морських і річкових портах України (п.п. 1.1. Договору).

Сторони погодили всі істотні умови даного договору, зокрема, у п.1 предмет договору, п.2 визначили обов'язки сторін, п. 3 порядок розрахунків, п.4 відповідальність сторін, п.5 вирішення спорів, п.6 інші умови.

Договір підписаний представниками обох сторін, скріплений їхніми печатками та набрав силу з моменту його підписання.

До договору укладені додаткові угоди №1 від 19.07.11 р. (а.с. 19), №2 від 19.12.11 р. (а.с. 20), №3 від 07.03.12 р. (а.с. 21-23), №4 від 01.10.12 р. (а.с. 24-25), №5 від 26.12.14 р. (а.с. 26), №6 від 31.12.14 р. (а.с. 27-28), №7 від 23.01.15 р. (а.с. 29-), №8 від 23.02.15 р. (а.с. 30), №9 від 29.04.15 р. (а.с. 31), №10 від 01.12.15 р. (а.с. 32), №11 від 12.01.16 р. (а.с. 33), якими вносилися зміни до договору у зв'язку з перейменуванням замовника, зміною його реквізитів, зміни і доповнення до митного декларування, зміни вартості та порядку оплати послуг, строку дії договору.

У п.2.3 Договору зазначено, що вартість послуг експедитора становить 1 грн. 40 коп. за 1 т. вантажу (без ПДВ) та згідно додаткової угоди №6 з 31.12.2014 року - 0.15 доларів США (з ПДВ) за 1 тону вантажу по курсу НБУ, встановленому на день оформлення коносамента.

Згідно п.п. 3.1. Договору, оплата послуг експедитора здійснюється замовником по факту виконання робіт на підставі рахунків експедитора у відповідності до діючих правил безготівкових розрахунків щомісячно до 15 числа, оплата здійснюється протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами акта виконаних робіт (послуг).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, в серпні 2016 року позивачем надано відповідачу комплекс робіт та послуг з транспортно-експедиторського обслуговування вантажу теплоходів Ahmet Can, Marycam Swan, Bogdan, Spania, Angela, Beltdiep, Atasoylar на загальну суму 126 396, 80 грн., що підтверджується актом № ОУ - 0001028 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2016 (а.с. 36) , підписаний і засвідчений печатками обох сторін. Для сплати зазначених послуг позивачем був виписаний рахунок-фактура № СФ-039/ЭКС від 31.08.2016 (а.с. 35), який разом із актом та іншими документами був направлений на адресу відповідача супровідним листом №1998/09-16 від 06.09.2016 за допомогою кур'єрських послуг та отриманий останнім 07.09.2016 року (а.с. 37-38). Проте, оплата за отримані послуги вчасно та в повному обсязі відповідачем здійснена не була.

У вересні 2016 року позивачем також було надано відповідачу комплекс робіт та послуг з транспортно-екпедиційного обслуговування вантажу теплоходів Ozgun, Gomera, Havva Karabekir, Bellis, Nihal, Beltdiep на загальну суму 98 153, 12 грн., що підтверджується актом № ОУ-0001292 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2017 (а.с. 41), підписаний і засвідчений печатками обох сторін. Для сплати зазначених послуг позивачем був виписаний рахунок-фактура № СФ-043/ЭКС від 31.09.2016 (а.с. 40), який разом із актом та іншими документами був направлений на адресу відповідача супровідним листом № 2505/10-16 від 07.10.2016 за допомогою кур'єрських послуг та отриманий останнім 08.10.2016 (а.с. 42-43). Проте, оплата за отримані послуги вчасно та в повному обсязі відповідачем здійснена не була.

У жовтні 2016 року позивачем було надано відповідачу комплекс робіт та послуг з транспортно-екпедиційного обслуговування вантажу теплоходів Ulusoy-9, Infinity K на загальну суму 119 089, 34 грн., що підтверджується актом № ОУ-0001702 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2017 (а.с. 46), підписаний і засвідчений печатками обох сторін. Для сплати зазначених послуг позивачем був виписаний рахунок-фактура № СФ-046/ЭКС від 31.10.2016 (а.с. 45), який разом із актом та іншими документами був направлений на адресу відповідача супровідним листом №3101/11-16 від 04.11.2016 за допомогою кур'єрських послуг та отриманий останнім 05.11.2016 (а.с. 47-48). Проте, оплата за отримані послуги вчасно та в повному обсязі відповідачем здійснена не була.

У грудні 2016 року позивачем було надано відповідачу комплекс робіт та послуг з транспортно-екпедиційного обслуговування вантажу теплоходів Fiona, Kan 1, Nazlikiz на загальну суму 103 302, 43 грн., що підтверджується актом № ОУ- 0002291 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23.12.2017 (а.с. 51), підписаний і засвідчений печатками обох сторін. Для сплати зазначених послуг позивачем був виписаний рахунок-фактура № СФ-050/ЭКС від 23.12.2016 (а.с. 50), який разом із актом та іншими документами був направлений на адресу відповідача супровідним листом № 4088/12-16 від 26.12.2016 за допомогою кур'єрських послуг та отриманий останнім 28.12.2016 (а.с. 52-53). Проте, оплата за отримані послуги вчасно та в повному обсязі відповідачем здійснена не була.

Отже, враховуючи вищенаведене, позивачем було виконано робіт та надано послуг, а відповідачем їх прийнято, проте не оплачено, на загальну суму 446 941 грн. 69 коп.

У зв'язку із не оплатою наданих послуг згідно договору № ВТ/Э-05 від 08.04.2011, позивачем на адресу відповідача за допомогою кур'єрських послуг була надіслана вимога № 2906/06-17 від 22.06.2017 щодо оплати наданих послуг (а.с. 57), яка отримана останнім 23.06.2017 (а.с. 56-57) , проте залишена без відповіді та задоволення.

Крім того, згідно акту звірки взаємних розрахунків по договору № ВТ/Э-05 від 08.04.2011 за період січень 2016 - серпень 2017 року (а.с. 92), заборгованість відповідача перед позивачем становить 446 941, 69 грн. Вказаний акт засвідчений підписами представників сторін та печатками юридичних осіб.

Враховуючи вищенаведені обставини, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 446 941, 69 грн., а також, у зв'язку із неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань, 44 257, 05 грн. - інфляційних втрат та 9 008, 08 грн. - 3% річних за періоди: з 15.09.2016 по 06.07.2017 рік, 18.10.2016 по 06.07.2017 рік, 15.11.2016 по 06.07.2017 рік, 06.01.2017 по 06.07.2017 рік.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. ( ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України ).

Отже, дослідивши матеріали справи № 925/961/17, зокрема зміст договору № ВТ/Э-05 від 08.04.2011, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань послуг, загальні положення про послуги визначені главою 63 Цивільного кодексу України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 Цивільного кодексу України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 Цивільного кодексу України, главами 19, 20 Господарського кодексу України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 Цивільного кодексу України, розділом V Господарського кодексу України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 Цивільного кодексу України, розділом V Господарського кодексу України.

Крім того, спірні правовідносини перебувають у сфері дії Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", який з урахуванням предмету спору, є спеціальним нормативним актом.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 905 Цивільного кодексу України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 929 Цивільного кодексу України, визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Таким чином, укладення між сторонами договору надання послуг було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку із здійснення їх оплати.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, як вже зазначалося вище, позивачем згідно договору № ВТ/Э-05 від 08.04.2011 було надано відповідачу послуги на загальну суму 446 941, 69 грн., що підтверджується актом № ОУ - 0001028 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2016 на загальну суму 126 396, 80 грн., актом № ОУ-0001292 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2017 на загальну суму 98 153, 12грн., актом № ОУ-0001702 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2017 на загальну суму 119 089, 34 грн., актом № ОУ- 0002291 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23.12.2017 на загальну суму 103 302, 43 грн., які підписані представниками сторін та засвідчені печатками обох сторін. У зв'язку з наведеними обставинами, позивачем було надіслано на адресу відповідача для сплати зазначених послуг рахунки-фактури № СФ-043/ЭКС від 31.09.2016, № СФ-046/ЭКС від 31.10.2016, № СФ-050/ЭКС від 23.12.2016. Проте, оплата за отримані послуги вчасно та в повному обсязі відповідачем здійснена не була.

Таким чином, з наведеного вбачається, що позивачем згідно договору було виконано роботи та надано послуг, а відповідачем їх прийнято, проте не оплачено на загальну суму 446 941 грн. 69 коп.

За умовами п.п. 3.1. Договору, оплата послуг експедитора здійснюється замовником по факту виконання робіт на підставі рахунків експедитора у відповідності до діючих правил безготівкових розрахунків щомісячно до 15 числа, оплата здійснюється протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами акта виконаних робіт (послуг).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач спірну заборгованість в сумі 446 941, 69 грн. за отримані транспортно-експедиторські послуги не оплатив, розмір заявлених до стягнення коштів відповідає фактичним обставинам справи, факт неотримання послуг чи наявність заборгованості перед позивачем відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором № ВТ/Э-05 від 08.04.2011 в сумі 446 941,69 грн. є обґрунтованою, доведеною належними, допустимими та достатніми доказами і відповідачем належними доказами не спростовано, а тому підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем строків оплати отриманих транспортно - експедиторських послуг, позивач також заявив в позові вимогу про стягнення з відповідача 44 257, 05 грн. - інфляційних втрат та 9 008, 08 грн. - 3% річних за періоди: з 15.09.2016 по 06.07.2017 рік, 18.10.2016 по 06.07.2017 рік, 15.11.2016 по 06.07.2017 рік, 06.01.2017 по 06.07.2017 рік в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунки заявлених сум 3 % річних та інфляційних втрат, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі розрахунки є вірними, нарахування проведені відповідно до акту за фактичні періоди прострочення, вимога позивача відповідає приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому підлягає задоволенню, а саме: 44 257, 05 грн. - інфляційних втрат та 9 008, 08 грн. - 3% річних за періоди: з 15.09.2016 по 06.07.2017 рік, 18.10.2016 по 06.07.2017 рік, 15.11.2016 по 06.07.2017 рік, 06.01.2017 по 06.07.2017 рік.

Щодо доводів скаржника в якості підстав скасування оскаржуваного рішення, про те, що претензія № 2906/06-17 не містить вимог позивача щодо сплати 3 % річних та інфляційних втрат, а умовами договору не визначено обов'язок відповідача сплати 3 % річних та інфляційні втрати, як і не визначено строк та порядок здійснення такої сплати, а тому враховую приписи ст. 536 Цивільного кодексу України, у зв'язку із відсутністю вимоги, ПАТ "АЗОТ" вважає, що строк початку виконання боржником зобов'язання щодо сплати 3 % річних та інфляційних втрат - не розпочався, а тому і відсутні підстави для їх стягнення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно п. 1.8. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Таким чином, вищенаведене, спростовує вказані доводи скаржника щодо обов'язковості звернення позивача в досудовому порядку до відповідача з вимогою про стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції відхиляє такі доводи як безпідставні та необґрунтовані.

Крім того суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 536 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач в заперечення нарахування сум 44 257, 05 грн. та 9 008, 08 грн., регулює нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, в той час, як позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 44 257, 05 грн. - інфляційних втрат та 9 008, 08 грн. - 3% річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів скаржника в якості підстав скасування оскаржуваного рішення про відсутність вини відповідача у неможливості здійснення остаточного розрахунку з позивачем за товар, оскільки 07.03.2017 відбулася повна зупинка виробництва відповідача і лише після відновлення Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі України дій антимонопольних заходів щодо імпорту в Україну азотних добрив походженням з Російської Федерації, 17.06.2017 відповідач отримав можливість розпочати виробництво продукції, а також про те, що починаючи із травня 2017 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, були винесені постанови про арешт всього рухомого та нерухомого майна, а також всіх рахунків відповідача, що виключає можливість сплачувати із цих рахунків будь-які виплати своїм контрагентам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Згідно ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п. 1.10. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє вищенаведені доводи апелянта, як безпідставні та не обґрунтовані.

Ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 1 статі 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2017 (повний текст якого підписано - 09.11.2017) у справі №925/961/17- у суду апеляційної інстанції відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнає, що першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст. ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2017 (повний текст підписано 09.11.2017) у справі у справі № 925/961/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2017 2017 (повний текст підписано 09.11.2017) у справі № 925/961/17 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "АЗОТ".

4. Матеріали справи № 925/961/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 03.03.2018.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Л.В. Чорна

М.Л. Яковлєв