Постанова

від 05.03.2018 по справі 910/13213/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2018 р. Справа№ 910/13213/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

представники сторін в судове засідання 05.03.2018 - не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 (повний текст рішення складено - 07.11.2017)

у справі № 910/13213/17 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс"

про стягнення 249 044,37 грн,

ВСТАНОВИВ:

Щасливська сільська рада Бориспільського району Київської області (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" (надалі - відповідач) про стягнення 249 044,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури №11/№11 від 17.04.2009 по сплаті пайових внесків, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 220 000,00 грн - зі сплати пайової участі. В зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 11 557,90 грн - пені, 3 293,14 грн - 3 % річних та 14 193,33 грн - інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 позов задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача 10 000,00 грн - припинено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" на користь Щасливської сільської ради 180 000,00 грн - суму основного боргу, 27 802,93 грн - пені, 3360,54 грн - 3 % річних, 17 256,80 грн - інфляційні втрати та 3576,30 грн - витрати по сплаті судового збору. В задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Стягнуто з Щасливської сільської ради в доход Державного бюджету України недоплачену суму судового збору в розмірі 290,62 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 повністю та направити на новий розгляд.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, за доводами апелянта, в судовому засіданні 26.10.2017 позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог. Разом з цим, позивач не надіслав на адресу відповідача подану заяву, а також не сплатив судовий збір, виходячи із збільшення позовних вимог. При цьому у вказаному судовому засіданні суд першої інстанції відмовив у прийнятті вказаної заяви, однак в рішенні зазначив, що така заява була прийнята судом першої інстанції. За доводами апелянта, вказане є порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Окрім цього, як зазначив відповідач у своїй апеляційній скарзі, за час від подання позову до прийняття рішення судом першої інстанції, відповідачем було сплачено боргу на суму 40 000 грн, однак розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції помилково задовольнив у повному обсязі, виходячи із суми основного боргу у розмірі 220 000,00 грн. А тому, просив апеляційну скаргу у даній справі задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, направивши справу на новий розгляд.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 було відновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 у справі № 910/13213/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 було закінчено проведення підготовчих дій, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 05.03.2018.

В судове засідання 05.03.2018 представники сторін не з'явились, про час та місце судового засідання завчасно повідомлені належним чином (ч. 4 ст. 120 ГПК України), про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення 21.02.2018 обом сторонам ухвали суду від 15.02.2018. Жодних заяв, клопотань від сторін не надходило, тоді як явка сторін обов'язковою не визнавалась.

Отже, з урахуванням обізнаності позивача та апелянта про розгляд його апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, обмеженого строку на апеляційний перегляд рішення суду та належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні 05.03.2018 за відсутності представників сторін та неподання стороною відзиву на апеляційну скаргу.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17 квітня 2009 року між Щасливською сільською радою Бориспільського району Київської області (сільська рада) та Товариством з обмеженою відповідальністю Пральний комплекс (забудовник) укладено договір про пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури №11/№11 (надалі - договір).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що забудовник зобов'язується на умовах та в порядку, передбаченому цим договором здійснити фінансування інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с.Щасливе в розмірі, визначеному п. 1.5. договору.

Відповідно до п.1.2. договору предметом договору є домовленість сторін про розмір пайової участі забудовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Щасливської сільської ради (в подальшому - пайова участь).

Згідно з п.1.3. договору пайова участь забудовника полягає у відрахуванні ним до бюджету сільської ради коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Проліски та Щасливе. Пайова участь може бути здійснена забудовником шляхом оплати або виконання робіт на замовлення сільської ради.

Відповідно до п.1.4. договору вихідним об'єктом визначення розміру пайової участі замовника є реконструкція цеху термічної обробки соломи під цех прання білизни за адресою: с.Щасливе, вул.Бориспільська 1а, Бориспільського району Київської області, в подальшому - об'єкт будівництва.

Згідно з п.1.5. договору розмір пайової участі становить 3 % загальної вартості об'єкту будівництва, не підлягає збільшенню незалежно від змін законодавства. Орієнтовна вартість об'єкта будівництва становить 15000000,00 грн.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.7.1. договору).

Як правомірно зазначено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07.09.2016 сторонами було підписано договір про внесення змін в договір про пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури №11/№11 від 17.04.2009.

У відповідності до умов даного договору про внесення змін сторонами погоджено додаткову угоду №1 до договору про пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Відповідно до п.1 додаткової угоди №1 від 07.09.2016 сторонами погоджено, що розмір пайового внеску складає 450 000,00 грн.

Згідно з п.2 додаткової угоди №1 від 07.09.2016 розмір пайового внеску, що підлягає сплаті станом на дату підписання даної додаткової угоди складає 410 000,00 грн, з врахуванням часткової оплати в розмірі 4 000,00 грн.

У відповідності до п.3 додаткової угоди №1 від 07.09.2016 відповідач повинен був здійснити оплату пайового внеску згідно наступного графіку:

- 68 333,33 грн до 30.09.2016;

- 68 333,33 грн до 31.10.2016;

- 68 333,33 грн до 30.11.2016;

- 68 333,33 грн до 31.12.2016;

- 68 333,33 грн до 31.01.2017;

- 68 333,35 грн до 28.02.2017.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначав, що відповідач розмір пайового внеску в повному обсязі не сплатив, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 220 000,00 грн.

При цьому місцевим господарським судом правомірно встановлено, що до звернення позивача з позовом до суду відповідачем сплачено 14.06.2017 року 10 000,00 грн та 22.06.2017 сплачено 20 000,00 грн. Вказана обставина не заперечувалась та не була спростована сторонами ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду.

Таким чином, оскільки позивачем не були враховані вказані суми оплати, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 30 000,00 суми основного боргу.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи 10.10.2017 (після порушення провадження у даній справі) відповідачем було сплачено на користь позивача 10 000,00.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність припинення провадження в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 10 000,00 грн.

Щодо іншої частини суми основного боргу, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки відповідачем доказів оплати пайового внеску згідно умов договору та додаткової угоди №1 не надано, наявність заборгованості не спростовано, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 180 000,00 грн.

Разом з цим, щодо заявлених позивачем похідних вимог: пені, річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до с. 269 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення відповідача з апеляційною скаргою у даній справі) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись із позовом у даній справі, позивач, окрім суми основного боргу просив стягнути з відповідача: 11 557,90 грн - пені, 3 293,14 грн - 3 % річних та 14 193,33 грн - інфляційних втрат за заявлені періоди.

Разом з цим, 26.10.2017 позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути: 27 802,93 грн - пені за період з 01.10.2016 по 01.03.2017, 3360,54 грн - 3 % річних за період з 01.10.2016 по 31.05.2017, 17 256,80 грн - інфляційних втрат за період з 01.10.2016 по 31.05.2017.

В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції було зазначено, що суд прийняв подану позивачем заяву в порядку ст. 22 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції).

Суд апеляційної інстанції в цій частині погоджується з доводами апелянта про помилковість такого прийняття. Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України в редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Згідно з положеннями п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (яке діяло на момент вчинення такої процесуальної дії) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази оплати судового збору, враховуючи збільшення ціни позову. Більше того, як вбачається з матеріалів справи, заява про збільшення позову була подана до суду на останньому судовому засіданні 26.10.2017. Доказів надіслання або ж завчасного вручення відповідачу вказаної заяви матеріали справи не містять. Таким чином, розглянувши подану позивачем заяву без доказів оплати судового збору та безпоседньо перед прийняттям рішення (26.10.2017) без направлення її іншій стороні, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та принцип рівності сторін.

В цій частині суд апеляційної інстанції також приймає доводи апелянта про те, що в судовому засіданні 26.10.2017 судом першої інстанції було не прийнято до розгляду подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, вказана обставина підтверджується протоколом судового засідання від 26.10.2017 (а.с. 66).

А тому при ухваленні рішення суд першої інстанції, крім порушення вищенаведених норм процесуального права, неправильно визначив розмір ціни позову (тоді як ціною позову є 249 044,37 грн) та помилково здійснив розподіл судових витрат, порушив принцип рівності сторін в частині прийняття заяви про збільшення позовних вимог. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Натомість, рішеннями ЄСПЛ у справах Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands від 27 жовтня 1993 (п. 33), та Ankerl v. Switzerland від 23 жовтня 1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вирішення судом першої інстанції спору з урахуванням прийняття заяви про збільшення вимог від 26.10.2017 (тоді як в протоколі судового засідання зазначено про неприйняття такої заяви) є порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного в цій частині вирішення справи. А тому рішення місцевого господарського суду на підставі ч. 2 ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню в частині помилково прийнятої та задоволеної заяви, а також судових витрат.

Отже, окрім сум основного боргу, в частковій обґрунтованість яких (на суму 180 000,00 грн) зазначив суд апеляційної інстанції, необхідно розглянути похідні позовні вимоги (в редакції, викладеній в позовній заяві) про стягнення 11 557,90 грн - пені, 3 293,14 грн - 3 % річних та 14 193,33 грн - інфляційних втрат за заявлені позивачем періоди.

Щодо заявленої до стягнення позивачем пені, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з п.5 додаткової угоди №1 до договору за порушення термінів сплати пайової участі, визначених п.3 додаткової угоди, забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1 % в день за кожний день затримки від несплаченої суми шляхом перерахування на відповідний розрахунковий рахунок сільської ради. Загальний розмір та строк нарахування не обмежується.

Позивач заявлено до стягнення пеню в розмірі 11 557,90 грн (в редакції позовної заяви).

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок пені з урахуванням здійснення відповідачем часткових оплат, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість в цій частині позовних вимог та необхідності стягнення з відповідача пені в розмірі 11 557,90 грн за заявлені періоди.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14).

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок позивача про стягнення 3 % річних у розмірі 3 293,14 грн та інфляційних втрат у розмірі 14 193,33 грн, з урахуванням часткової оплати відповідачем, та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та вирішив стягнути з відповідача 3 293 грн 14 коп - 3 % річних та 14 193 грн 33 коп - інфляційних втрат за заявлені в позові періоди.

Разом з цим, щодо доводів апелянта, що оскільки сума основного боргу була відповідачем частково погашена, розмір пені, річних та інфляційних втрат має бути зменшено, суд апеляційної інстанції зазначає, що часткова оплата відповідачем була здійснена 14.06.2017, 22.06.2017, 10.10.2017 та 09.11.2017 (після ухвалення рішення судом першої інстанції), тоді як нарахування пені, річних та інфляційних втрат позивачем було здійснено, за період, кінцевою датою яких є 01.06.2017. А тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими та такими, що відхиляються судом апеляційної інстанції, як і вимога апелянта про направлення справи на новий розгляд.

Таким чином, з урахуванням порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені, річних, інфляційних втрат та судових витрат на підставі ч. 2 ст. 277 ГПК України з прийняттям нового рішення про задоволення позову в редакції позовної заяви.

В частині припинення провадження на суму 10 000,00 грн, відмови в позові на 30 000,00 грн - основного боргу та стягнення основного боргу на суму 180 000,00 грн - рішення підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ч. 2 ст. 277, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 у справі № 910/13213/17 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 у справі № 910/13213/17 - в частині стягнення з відповідача 27 802,93 грн пені, 3 360,54 грн річних, 17 256,80 грн інфляційних втрат та витрат по сплаті судового збору, а також п. 5 резолютивної частини рішення - скасувати, з прийняттям нового рішення в цій частині.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" (04211, м.Київ, вул. Йорданська, будинок 6, код ЄДРПОУ 34344528) на користь Щасливської сільської ради (08325, Київська обл., Бориспільський район, село Щасливе, вул. Фестивальна, будинок 39, код ЄДРПОУ 04527520): 11 557 (одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім) грн 90 коп - пені, 3 293 (три тисячі двісті дев'яносто три) грн 14 коп - 3 % річних, 14 193 (чотирнадцять тисяч сто дев'яносто три) грн 33 коп - інфляційних втрат; 3 285 (три тисячі двісті вісімдесят п'ять) грн 67 коп - судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 у справі № 910/13213/17 - в частині припинення провадження у справі про стягнення суми основго боргу у розмірі 10 000,00 грн (п. 2 резолютивної частини), відмови в задоволенні позову про стягнення основного боргу у розмірі 30 000,00 грн (п. 4 резолютивної частини) та задоволення позову про стягнення основого боргу у розмірі 180 000,00 грн - залишити без змін.

4. Стягнути з Щасливської сільської ради (08325, Київська обл., Бориспільський район, село Щасливе, вул. Фестивальна, будинок 39, код ЄДРПОУ 04527520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" (04211, м.Київ, вул. Йорданська, будинок 6, код ЄДРПОУ 34344528) 495 (чотириста дев'яносто п'ять) грн - судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. В решті задоволення апеляційної скарги - відмовити.

6. Видачу наказів доручити місцевому господарському суду.

7. Матеріали справи № 910/13213/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.03.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич