Рішення

від 28.02.2018 по справі 826/3576/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2018 року № 826/3576/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Геберіт Трейдінг до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008481406

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю Геберіт Трейдінг (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.02.2017 року №0008481406, прийняте Головним управління ДФС у м. Києві; стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Геберіт Трейдінг витрати на правову допомогу в розмірі 4100,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 20.03.2017 р. відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 18.07.2017 р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідач прийшов до необґрунтованих та безпідставних висновків про порушення Позивачем вимог пп. д п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю в частині здійснення операцій зі списання коштів на загальну суму 3126,43 євро, що не передбачено умовами індивідуальної ліцензії від 05.07.2016 р. №101. Позивач зазначає, що списання валютних коштів в євро на загальну суму 3126,43 здійснено саме на потреби визначені у п. 4.1 ліцензії НБУ №101 від 05.07.2016, оскільки безпосередньо пов'язані зі списанням коштів на оплату послуг контрагентів. Також, Позивач вказав на ту обставину, що Контролюючий орган не мав повноважень на застосування до ТОВ Геберіт Трейдінг санкцій передбачених п.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю , оскільки такими повноваженнями наділено виключно Національний банк України, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду України від 07.02.2012 у справі №21-904а10.

Представник Відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 04.09.2017 р. Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини четвертої статті 122 КАС України (в редакції станом на вересень 2017 р.).

Враховуючи те, що 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі вона знаходить на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно справа розглянута з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017 року.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Геберіт Трейдінг зареєстроване Оболонською районною в м. Києві державною адміністрацією 14.11.2006 року, номер державної реєстрації 1074105000102098, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 15.11.2006 року №26965.

Співробітниками ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Геберіт Трейдінг з питань дотримання вимог валютного законодавства України та умов індивідуальної ліцензії від 05.07.2016 року згідно листа Національного банку України від 09.11.2016 року №25-0005/92567 (вх. ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.11.2016 року №23806/10).

За результатами перевірки Контролюючим органом складено Акт перевірки від 08.02.2017 №99/26-15-14-06-03/34695850 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки Котрнолюючим органом встановлено наступні порушення: пп. д п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю , а саме встановлено проведення підприємством ТОВ Геберіт Трейдінг операцій зі списання коштів на загальну суму 3126,43 євро (еквів. 90950,75 грн.), що не передбачено умовами індивідуальної ліцензії від 05.07.2016 року №101.

Не погодившись з висновками Акту перевірки, Позивач подано заперечення на Акт перевірки, за результатом розгляду заперечень Контролюючий орган Листом від 22.02.2017 р. №3855/10/26-15-14-06-03 повідомив Позивача, що залишає заперечення на Акт перевірки без задоволення.

На підставі Акту перевіри Контролюючим органом 27 лютого 2017 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0008481406, яким застосовано штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 90950,75 грн.

Позивач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог законодавства, звернувся до суду з даним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

Оскільки підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, для вирішення позовних вимог Суд вважає необхідним дослідити обґрунтованість таких висновків, які базуються на твердженні контролюючого органу про проведення ТОВ Геберіт Трейдінг операцій з валютними цінностями без ліцензії НБУ, а саме: списання валютних коштів в євро на потреби не визначені у ліцензією №101 від 05.07.2016 року на загальну суму 3126,43 євро.

З матеріалів справи вбачається, що Національним банком України 05 липня 2016 року ТОВ Геберіт Трейдінг видано індивідуальну ліцензію №101 на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України, строком дії до 30.06.2017.

Відповідно пункту 5 індивідуальної ліцензії №101 з рахунку списуються кошти: на рахунок в уповноваженому банку; кошти на конвертацію євро у білоруські рублі та білоруські рублі у євро; кошти на розрахунки за межами України (за винятком придбання нерухомого майна) з нерезидентами України та працівниками структурного підрозділу власника ліцензії у Республіці Білорусь (далі - структурний підрозділ) з утримання структурного підрозділу та з оплати послуг Публічного акціонерного товариства ПРІОРБАНК (надалі - ПАТ ПРІОРБАНК ) за обслуговування рахунків у сумі, що не перевищує протягом строку дії ліцензії еквівалент 114120 євро у білоруських рублях за курсом ПАТ ПРІОРБАНК на дату відповідного списання; кошти на розрахунки за межами України з нерезидентами України та працівниками структурного підрозділу з оплати маркетингових послуг, рекламних товарів та заходів, що не перевищує протягом строку дії ліцензії еквівалент 102000 євро у білоруських рублях за курсом ПАТ ПРІОРБАНК на дату відповідного списання; кошти на сплату передбачених законодавством Республіки Білорусь податків та інших обов'язкових платежів у сумі, що не перевищує протягом строку дії ліцензії еквівалент 31200 євро у білоруських рублях за курсом ПАТ ПРИОРБАНК на дату відповідного списання.

Так, в Акті перевірки Контролюючий орган прийшов до висновку про те, що в порушення п.5 Ліцензії від 05.07.2016 здійснено операцій зі списання з поточного (розрахункового) рахунку у євро №3024048367515, відкритого в ПАТ ПРИОРБАНК (Республіка Білорусь) коштів на загальну суму 3126,43 євро, як оплату за послуги надані нерезидентом, та послуги ПАТ ПРИОРБАНК та операцій із зарахування коштів на загальну суму 3126,43 євро, як повернення оплати за послуги надані нерезидентом та послуги ПАТ ПРИОРБАНК .

Відповідно до ч.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно пп. д ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком: відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету; відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.

Тобто, підставою для застосування до штрафних санкції за п.2 ч.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю є порушення резидентами та нерезидентами правил валютного регулювання і валютного контролю в частині здійснення операцій з валютними цінностями без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

При цьому, обов'язковою складовою правопорушення, відповідальність за яке передбачене п.2 ч.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю , є наявність в діях резидента/нерезидента вини.

В даному випадку Позивачем у встановленому законодавством порядку отримано індивідуальну ліцензію НБУ на списання коштів на розрахунки за межами України з нерезидентами України та працівниками структурного підрозділу власника ліцензії - ТОВ Геберіт Трейдінг у Республіці Білорусь.

Так, в частині 1 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю надано визначення поняттю нерезидента , так нерезидентом України є, серед іншого, юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України.

З матеріалів справи вбачається, що у серпні-вересні 2016 року TOB ГЕБЕРІТ ТРЕЙДШГ було оплачено рахунки TOB Шнайдер Груп у сумах 960 євро і 1020 евро, комісію ПАТ ПРИОРБАНК у сумі 10 євро і рахунок СБА ЗАСО Купала у сумі 1136,43 евро, разом 3126,43 евро.

У зв'язку з некоректно виставленими рахунками з боку зазначених контрагентів. Зокрема, TOB Шнайдер Груп , з яким був укладений Договір № АО-16-06-01/1 про бухгалтерське обслуговування від 01 червня 2016 року з відповідними додатками, в порушення умов додаткової угоди № 1 від 05.07.2016 р. до вказаного договору якою змінено валюту платежів з євро на білоруські рублі в еквіваленті відповідної суми в євро, виставило рахунок за надані послуги у євро, який Представництво TOB Геберіт Трейдінг (Україна) в Республіці Білорусь оплатило.

ПАТ ПРИОРБАНК без попереднього узгодження з Представництвом TOB Геберіт Трейдінг в Республіці Білорусь, утримало комісію відповідно до пункту 3.3. Договору № 48367 про обслуговування в системі електронних платежів від 28 квітня 2016 року, яким передбачено, що банк вповноважений здійснювати списання належної йому за договором плати за кожну надану банком послугу та її списання відповідним меморіальним ордером банку.

СБА ЗАСО Купала , останнім були виставлені рахунки в доларах США, які також були оплачені Представництвом TOB Геберіт Трейдінг в Республіці Білорусь.

Після виявлення факту помилково здійснених оплат, TOB Геберіт Трейдінг ініціювало повернення відповідних коштів, сплачених у доларах США. Оскільки TOB Геберіт Трейдінг не мало можливості повернути помилково здійснені оплати іншим чином, Товариство прийняло повернення на свій рахунок у Республіці Білорусь, що не заперечується Відповідачем

Судом встановлено, що списання коштів на оплату послуг контрагентів та оплати банківської комісії, здійснюється уповноваженим банком самостійно, тому Позивач об'єктивно не має змоги впливати на вказані обставини, що свідчить про відсутність вини ТОВ Геберіт Трейдінг по перерахуванню таких коштів.

З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновків про необґрунтованість висновків Контролюючого органу в частині порушення ТОВ Геберіт Трейдінг умов Ліцензії щодо здійснення операцій зі списання коштів на загальну суму 3126,43 євро.

В частині щодо наявності у контролюючого органу підстав для застосування штрафних санкції на підставі п.2 ч.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю , Суд зазначає наступне.

Відповідно до Указу Президента України від 27.06.1999 Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства з метою врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та відповідно до пункту 4 розділу XV Перехідні положення Конституції України постановлено, що договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті (далі - договори), підлягають реєстрації Національним банком України.

Відповідно до ч. 2 Указу встановлено, що у разі одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації договорів до резидентів застосовуються фінансові санкції - штрафи у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики і перерахованій у національну валюту України за офіційним обмінним курсом Національного банку України на день одержання кредиту, позики, з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначених договорів. Суми штрафів спрямовуються до Державного бюджету України.

Санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15 Про систему валютного регулювання і валютного контролю , застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України. Оскарження рішень про застосування фінансових санкцій здійснюється в судовому порядку (частина 3 Указу).

Санкції - штрафи, зазначені у частині першій цієї статті, сплачуються не пізніше п'яти днів з дня вручення резиденту, нерезиденту рішення про накладення штрафу. У разі несплати штрафу у зазначений строк сума штрафу списується з рахунків резидента, нерезидента відповідно до законодавства.

Відповідальність (фінансові санкції), яка застосовується до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, встановлена п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю .

Пунктом 3 Указу Президента України від 27 червня 1999 року №734/99 Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства визначено, що санкції, передбачені п. 2 ст. 16 Декрету, застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, контролюючими органами - до інших резидентів і нерезидентів України. Оскарження рішень про застосування фінансових санкцій здійснюється в судовому порядку.

Разом з тим, у листі ДФС від 10.11.2014 №9929/7/99-99-10-02-02-17 Щодо повноважень ДФС застосовувати окремі санкції зазначено, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 07.02.2012 року у справі №21-904а10, єдиним повноважним органом на застосування міри відповідальності (фінансові санкції) до резидентів та нерезидентів, винних за порушення валютного законодавства, є Національний банк України. Положення Указу не підлягають застосуванню, оскільки суперечать обмеженням, встановленим п.4 Перехідних положень Конституції України, та необґрунтовано створюють протиріччя у правовому регулюванні відносин.

Викладене також, відображено у рішеннях Вищого адміністративного суду України від 03.04.2013 №К/9991/53796/12, від 30.05.2013 №К-23650/10, від 24.09.2014 №К/9991/20411/11.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017 р.) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи вищевикладене, Судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішень, у зв'язку з чим Суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Позивача в частині визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.02.2017 року №0008481406.

В частині позовних вимог щодо стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Геберіт Трейдінг витрати на правову допомогу в розмірі 4100,00 грн., Суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України ( в редакція, яка діє з 15.12.2017 р.) до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч.ч. 1- 6 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно КАС України, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі.

За змістом вищезазначених норм вбачається, що на підтвердження витрат на правову допомогу суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку; документи підтверджуючі понесені витрати.

Слід також зазначити, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Суд зазначає, що витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тією особами або особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ О-еМ-Пе Текс Енд Лігал укладено договір про надання юридичних та консультаційних послуг від 01.06.2016 року.

Відповідно до акту надання послуг Позивачу надано послуги на загальну суму 35000 грн., а саме: інформаційно-консультаційні послуги з юридичних, податкових і загальногосподарських питань, пов'язаних із діяльністю підприємства. Період надання послуг з 01.03.2017 року по 31.03.2017 року. Відповідно до платіжних доручень від 10.04.2017 року №2428 на суму 4100 грн та №2427 на суму 30900 грн. Позивачем було оплачено юридичні послуги в березні 2017 року.

В той же час, Суд вважає, що витрати на правову допомогу не піддягають відшкодуванню, оскільки інформаційно-консультаційні послуги з юридичних, податкових і загальногосподарських питань, пов'язаних із діяльністю підприємства не є процесуальними заходами в розумінні закону.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів підготовки процесуальних документів в рамках даної адміністративної справи.

Крім того, Позивачем не надано суду розрахунку вартості надання правової допомоги, який відповідав би вимогам Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Оскільки, відповідна компенсація щодо надання юридичних послуг державного бюджету має бути підтверджена фактичним виконанням визначених законом переліку послуг відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", відсутністю відповідного розрахунку, акту приймання-передачі послуг Суд приходить до висновку, щодо необґрунтованості вимоги Позивача про компенсацію витрат на правову допомогу у сумі 4100 грн., а отже в даній частині не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 131 - 134, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Геберіт Трейдінг (адреса: 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 9; код ЄДРПОУ 34695850) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.02.2017 року №0008481406.

3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Геберіт Трейдінг (адреса: 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 9; код ЄДРПОУ 34695850) судові витрати в розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень 00 копійок).

4. В решті позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.Б. Федорчук