Постанова

від 01.03.2018 по справі 297/1001/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/1001/15-ц

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2018 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого судді: Бисага Т.Ю.

суддів: Собослой Г.Г.,Кожух О.А.,

секретарі: Чучка Н.В.,

за участі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2017 року ухвалене суддею Гал Л.Л. у справі за позовом ОСОБА_5 до Приватного підприємства Свяс , третя особа: ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ПП Свяс , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_6, про стягнення боргу.

Позов мотивований тим, що 26.03.2009 року між ОСОБА_5 та ПП Свяс був укладений договір позики, згідно з умовами якого позивачка передала відповідачу у власність грошові кошти у сумі 264 350 гривень, які останній зобов'язався повернути не пізніше 26.05.2009 року. У червні 2009 року ОСОБА_5 пред'явила позов до ПП Свяс про стягнення боргу за договором позики. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.09.2012 року в цивільній справі № 707/5086/2012 в задоволенні вказаного позову було відмовлено. Крім цього, ухвалою Берегівського районного суду від 15.06.2009 року затверджено мирову угоду, укладену між ПП Свяс та представником ОСОБА_5, згідно якої з метою погашення боргу ПП Свяс передає у власність належне йому майно, а саме нежилу будівлю, розташовану за адресою АДРЕСА_1, що складається з трьох приміщень загальною площею 455,6 кв. м., 343,8 кв. м., 17,5 кв. м., та земельні ділянки на яких розташована вищезазначена будівля площею 0,5 га та 0,25 га. Відповідно до договору купівлі-продажу від 17.07.2009 року ОСОБА_5 продає вищевказане майно ОСОБА_7

Пізніше, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 24.04.2015 року скасовано рішення суду першої інстанції від 18.09.2012 року та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ПП Свяс на користь ОСОБА_5 борг за договором позики з урахуванням штрафних санкцій, інфляційних нарахувань та трьох процентів річних у розмірі 374 178, 75 гривень.

Однак у зв'язку з тим, що штрафні санкції, інфляційні нарахування та три проценти річних за договором позики вищевказаним судовим рішенням були стягнуті за період з 27.05.2009 року по 19.09.2012 року, позивачка пред'явила даний позов про стягнення таких за період з 20.09.2012 року по 29.04.2015 року, пеню за порушення грошового зобов'язання 1 256 984,25 гривень, у розмірах проценти за користування позикою 70 854,88 гривень, три проценти річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання 20 655,72 гривень, інфляційні нарахування 175 158,31 гривень.

Ухвалою Берегівського районного суду від 29.04.2015 року задоволено заяву про забезпечення позову від 29.04.2015 року, згідно якої накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно ПП Свяс , місцезнаходження якого АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 26-27).

Також ухвалою Берегівського районного суду від 29.05.2015 року залучено до участі в справі в якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (том 1 а.с. 46).

Рішенням Берегівського районного суду від 30.09.2015 року позов ОСОБА_5 до ПП Свяс частково задоволено та стягнуто з ПП Свяс в користь ОСОБА_5 пеню за порушення грошового забезпечення у розмірі 482 438,75 гривні, проценти за користування позикою у розмірі 70 854,88 гривні, три проценти річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання у розмірі 20 655,72 гривні, інфляційні нарахування у розмірі 175 158,31 гривні, судового збору у розмірі 3 654 гривні (том 1 а.с. 139-145).

Однак, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 12.10.2016 року скасовано рішення Берегівського районного суду від 30.09.2015 року та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції (том 2 а.с. 96-98).

В судовому засіданні позивачкою ОСОБА_5 через канцелярію суду подано заяву про збільшення позовних вимог, а саме позивачка просить стягнути на її користь з ПП Свяс пеню за порушення грошового зобов'язання за період з 29 квітня 2014 року по 18 травня 2017 року у розмірі 1 473 751,25 гривень (том 2 а.с. 165).

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2017 року у задоволенні збільшеного позову ОСОБА_5 до приватного підприємства Свяс , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_6, про стягнення боргу відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Судом вірно встановлено, що 26 березня 2009 року між ОСОБА_5 та ПП Свяс укладено договір позики, відповідно до умов якого позивачка передала у власність підприємства грошові кошти в розмірі 264 350 гривень, які відповідач зобов'язався повернути не пізніше 26 травня 2009 року. У зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позики рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2015 року стягнуто з ПП Свяс на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 26.03.2009 року у розмірі 374 178 гривень 75 копійок.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості , такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Ухвалою Берегівського районного суду від 15.06.2009 року затверджено мирову угоду, укладену між ПП Свяс та представником ОСОБА_5, згідно якої з метою погашення боргу ПП Свяс передає у власність належне йому майно, а саме нежилу будівлю, розташовану за адресою АДРЕСА_1, що складається з трьох приміщень загальною площею 455,6 кв. м. під літерою А , 343,8 кв. м. під літерою Л , 17,5 кв. м. під літерою Р , та земельні ділянки на яких розташована вищезазначена будівля площею 0,50 га та 0,25 га.

Згідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

17 липня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договори купівлі-продажу вказаних приміщень та земельних ділянок, за яким позивачка отримала грошові кошти в рахунок погашення позики.

Пізніше ухвала про затвердження мирової угоди, на виконання умов якої вказане нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_5 та в подальшому нею відчужено ОСОБА_7, скасована, рішенням апеляційного суду від 24 квітня 2015 року, витребувано від ОСОБА_7 на користь ПП Свяс нежитлові приміщення та земельні ділянки та скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_7

Суд першої інстанції, перевіривши доводи представників відповідача, третьої особи та її представників щодо повернення позивачкою майна або коштів підприємству після скасування ухвали про затвердження мирової угоди, встановив, що починаючи з 15 червня 2009 року позивачка користується майном підприємства, отриманого в рахунок погашення заборгованості за договором позики, а з липня 2009 року - коштами від його продажу, якими продовжує користуватися.

Так як, рішенням апеляційного суду від 24 квітня 2015 року скасовано мирову угоду, затверджену ухвалою Берегівського районного суду від 15.06.2009 року та, яка фактично була виконана, ця обставина викликає правові наслідки, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, як існують на момент відшкодування.

Отже, оскільки майно відчужене третій особі, між сторонами спірних відносин, ОСОБА_5 та ПП Свяс , не могла бути застосована реституція. Тому станом на день розгляду справи, відсутні будь-які підстави стверджувати, що ПП Свяс не одержавши своє майно, є таким, що прострочило виконання зобов'язання за договором позики. За наведених обставин вимоги позивачки не ґрунтуються на законі та суперечать справедливості та добросовісності як загальним засадам цивільного законодавства, передбаченого ст. 3 ЦК України.

Крім того, за змістом ч. 2 ст. 613 ЦК України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Так судом встановлено, що за період часу з 20.04.2012 року по 18.05.2017 року позивачка ОСОБА_5 користувалась майном, а потім коштами одержаних від продажу майна відповідача - ПП Свяс , у зв'язку з цим у позивачки відсутнє порушене право, яке б підлягало захисту в судовому порядку.

Судом першої інстанції при новому розгляді справи було належним чином досліджено та надано оцінку всім матеріалам справи з врахуванням вказівок наданих вищою судовою інстанцією.

Так, матеріалами справи доведено, що ПП Свяс у рахунок погашення заборгованості, в т.ч. за договором позики від 26.03.2009 року , на загальну суму 395550,00 грн. (338810,00 грн. - основного боргу), за затвердженою судом мировою угодою 15.06.2009 року було передано ОСОБА_5 у власність нежитлові приміщення загальною площею 816,9 кв.м та земельні ділянки площею 0,50 га і 0,25 га у АДРЕСА_1

Судом в оскаржуваному рішенні вірно констатовано, що скасування ухвали про затвердження мирової угоди сторін у даній справі, яка була фактично виконана сторонами, за загальними правилами визнання недійсними угод (ст. 216 ЦК України) має наслідком повернення сторін до первісного стану, коли кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. У даному ж випадку, оскільки майно відчужене третій особі, між сторонами спірних відносин -ОСОБА_5 та ПП Свяс - не могла бути застосована реституція.

Тому, станом на день розгляду справи, відсутні будь-які підстави стверджувати, що ПП Свяс не одержавши своє майно, є таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором позики.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

За таких обставин, відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України,колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2017 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 5 березня 2018 року.

Головуючий

Судді