Рішення

від 27.02.2018 по справі 910/20586/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.02.2018Справа № 910/20586/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехторг-Україна"

про стягнення 38 002,15 грн.

Представники сторін:

від позивача: Якобчук В.Т. (довіреність № 12 від 05.07.17)

від відповідача: Краснорутська Г.О. (довіреність № 26/02/2018від 26.02.18)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехторг-Україна" (відповідач) 74002,15 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №1490 від 01.01.2017, з яких: 63884,61 грн. - сума основного боргу, 3405,98 грн. - пеня, 808,62 грн. - 3 % річних, 5902,94 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу №1490 від 01.01.2017 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 порушено провадження у справі № 910/20586/17 та призначено її розгляд на 12.12.2017.

У судовому засіданні 12.12.2017 представник відповідача подав докази часткових оплат за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 відкладено розгляд справи № 910/20586/17 на 18.01.2018.

16.01.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

В судове засідання 18.01.2018 з'явились представники позивача і відповідача.

15.12.2017 набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

В пункті 9 частини 1 статті Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) вказано, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2018 судом постановлено розгляд справи № 910/20586/17 здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.02.2018.

01.02.2018 через відділ діловодства від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 38 884,61 грн. основного боргу, 3 405,98 грн. пені, 5 902,94 грн. інфляційних втрат, 808,62 грн. 3% річних.

Судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 08.02.2018 судом оголошено перерву до 27.02.2018.

20.02.2018 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 27 884,61 грн. основного боргу, 3 405,98 грн. пені, 5 902,94 грн. інфляційних втрат, 808,62 грн. 3% річних.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову.

У судовому засіданні 27.02.2018 представником відповідача заявлено усне клопотання про призначення у справі судової експертизи, оскільки, за твердженням відповідача, останній не підписував видаткові накладні № 5546, 5790, 5888, 6532, 6819.

Представник позивача зазначив, що у вирішенні клопотання про призначення експертизи покладається на розсуд суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно із п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Проте, з огляду на обставини справи, підстави позову, у суду відсутня необхідність у спеціальних знаннях для встановлення дійсних обставин справи та вирішення спору між сторонами. За таких обставин та оскільки в матеріалах справи відсутні суперечливі докази, підстави для призначення експертизи у даній справі відсутні, а тому суд залишає без задоволення усне клопотання відповідача про призначення експертизи.

У судовому засіданні 27.02.2018 представник позивача подав клопотання про витребування відомостей у відповідач, однак в подальшому просив залишити вказане клопотання без розгляду.

Судом залишено без розгляду клопотання позивача про витребування відомостей.

В підготовчому засіданні 27.02.2018 представники позивача і відповідача надали суду письмові заяви про надання згоди розпочати розгляд справи по суті в день закінчення підготовчого засідання.

Частиною 6 статті 183 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Заслухавши пояснення представників сторін, за результатами підготовчого засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи №910/20586/16 до судового розгляду по суті на той самий день, після закінчення підготовчого судового засідання, про що судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Представник позивача у судовому засіданні 27.02.2018 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні 27.02.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехторг-Україна" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу № 1490 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується продати, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах EXW (франко-склад продавця) або за додатковою згодою сторін - на умовах FCA згідно Інкотермс-2010.

Згідно з п. 1.3 договору, кількість, асортимент та ціна за одиницю товару, вказуються продавцем у видатковій накладній.

Відповідно до п. 2.1 договору, покупець повинен повністю оплатити товар протягом 22 банківських днів з дати його поставки, на підставі видаткової накладної.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент підписання видаткової накладної (п. 2.6 договору).

Цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017 та належного виконання зобов'язань за договором (п. 4.1 договору).

Позивач в обґрунтування заявленого позову зазначає, що на виконання умов договору поставив відповідачу товар, зокрема за видатковими накладними № 5513 від 16.03.2017 на суму 42 531,84 грн., № 5546 від 16.03.2017 на суму 1190,10 грн., № 5790 від 20.03.2017 на суму 930,24 грн., № 6532 від 28.03.2017 на суму 22 422,88 грн., № 5888 від 21.03.2017 на суму 616,32 грн., № 6819 від 30.03.2017 на суму 314,82 грн., № 10483 від 17.05.2017 на суму 479,28 грн., № 10485 від 17.05.2017 на суму 588,00 грн.

Оскільки, відповідач не здійснив оплату вартості за поставлений товар у повному обсязі, то позивачем заявлено про стягнення з відповідача ( з урахуванням заяви про зменшення) 27 884,61 грн. основного боргу за договором купівлі-продажу № 1490.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивач нарахував та заявив до стягнення 3 405,98 грн. пені, 5 902,94 грн. інфляційних втрат, 808,62 грн. 3% річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом строку дії договору поставляв відповідачу товар. Так, за видатковими накладними № 5513 від 16.03.2017 на суму 42 531,84 грн., № 5546 від 16.03.2017 на суму 1190,10 грн., № 5790 від 20.03.2017 на суму 930,24 грн., № 6532 від 28.03.2017 на суму 22 422,88 грн., № 5888 від 21.03.2017 на суму 616,32 грн., № 6819 від 30.03.2017 на суму 314,82 грн., № 10483 від 17.05.2017 на суму 479,28 грн., № 10485 від 17.05.2017 на суму 588,00 грн., позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар всього на суму 69 073,48 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 2.1 договору, покупець повинен повністю оплатити товар протягом 22 банківських днів з дати його поставки, на підставі видаткової накладної.

Згідно з п. 2.2 договору, продавець має право незалежно від дати та/або призначення платежу зарахувати будь-які грошові кошти, отримані від покупця, в погашення самого раннього боргу покупця перед продавцем.

Відповідач, враховуючи усі поставки за договором, лише частково оплатив товар, у зв'язку з чим заборгованість становить 27 884,61 грн.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, однак у судовому засіданні 27.02.2018 представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що останній не підписував видаткові накладні № 5546, 5790, 5888, 6532, 6819, а отже товар за вказаними накладними не приймався відповідачем.

Суд вважає вказані доводи відповідача необґрунтованими, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, товар за видатковою накладною № 5546 від 16.03.2017 отримано ОСОБА_3 на підставі довіреності № 90 від 16.03.2017. Копія зазначеної довіреності міститься в матеріалах справи, підписана керівником відповідача та містить печатку підприємства. На суму, вказану у накладній № 5546 від 16.03.2017 позивачем виписано відповідачу рахунок № 9078 від 15.03.2017. Як вбачається з платіжного доручення № 2957 від 15.03.2017 відповідач сплатив заборгованість з посиланням на рахунок № 9078 від 15.03.2017. Таким чином, твердження відповідача про неприйняття товару за вказаною накладною спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. При цьому, суд зазначає, що оплата заборгованості за вказаною накладною не є підставою для відмови в позові з урахуванням п. 2.2 договору.

Товар за видатковою накладною № 5790 від 20.03.2017 прийнято уповноваженою особою відповідача - ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності 112 від 20.03.2017. Належним чином засвідчена копія вказаної довіреності № 112 від 20.03.2017 міститься в матеріалах справи, отже, товар за накладною № 5790 від 20.03.2017 вважається прийнятим відповідачем.

Щодо накладних № 6532 від 28.03.2017 на суму 22 422,88 грн., № 5888 від 21.03.2017 на суму 616,32 грн., № 6819 від 30.03.2017 на суму 314,82 грн., то на зазначені накладні позивачем виписувались рахунки на оплату № 10926 від 29.03.2017, № 8458 від 09.03.2017, № 11026 від 29.03.2017, а відповідач здійснював оплати з посиланням на вказані рахунки, що підтверджується зокрема платіжними дорученнями № 2959 від 15.03.2017, № 6819 від 30.03.2017 на суму 314,82 грн., № 3076 від 29.03.2017, № 4420 від 30.11.2017.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем прийнято товар за спірними накладними, а тому у відповідача виник обов'язок з їх оплати.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 27 884,61 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, доказів в спростування обставин наявності заборгованості не наведено, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 27 884,61 грн.

При цьому, судом враховано, що представник відповідача був присутній у судових засіданнях 12.12.2017, 18.01.2018, 08.02.2018 та не заперечував проти позовних вимог та проти факту постачання товару.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 405,98 грн. пені, нарахованої за період з 16.06.2017 по 16.11.2017, 5 902,94 грн. втрат від інфляції за період з 16.06.2017 по 16.11.2017 та 808,62 грн. 3 % річних за період з 16.06.2017 по 16.11.2017.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 3.2 договору.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем невірно визначено момент прострочення виконання грошового зобов'язання. Однак, за перерахунком суду, розмір пені є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України,при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 3 405,98 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 808,62 грн. підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що останній є невірним. За розрахунком суду, здійсненим за період з 16.06.2017 по 16.11.2017 сума інфляційних втрат становить 2719,54 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехторг-Україна" (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 24/2, оф. 402, код 39530974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" (02081, м. Київ, вул. Сортувальна, буд. 2, код 32043747) 27 884,61 грн. основного боргу, 3405,98 грн. пені, 808,62 грн. 3% річних, 2 719,54 грн., інфляційних втрат та 1465,97 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.03.2018.

Суддя С.О. Турчин