Рішення

від 01.03.2018 по справі 910/22929/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.03.2018Справа № 910/22929/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства обмеженою відповідальністю "ПРОД МАЙСТЕР"

до Товариства обмеженою відповідальністю "СЕРВІС-ФУД"

про стягнення 126 857,65 грн.

за участю представників:

від позивача: Даховнік-Кобилянська О.В. (довіреність № б/н від 02.01.2018)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство обмеженою відповідальністю "ПРОД МАЙСТЕР" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства обмеженою відповідальністю "СЕРВІС-ФУД" (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 126 857,65 грн., а також 1 902,86 грн. витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договору дистрибуції №1365/17 від 03.01.2017 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/22929/17 та призначено підготовче засідання у справі на 25.01.2018.

18.01.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла довідка про відсутність аналогічного спору.

19.01.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що сторонами в укладеному договорі не погоджено строку оплати, а тому станом на дату подання позову обов'язок відповідача щодо оплати поставленого товару не настав.

25.01.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, строк оплати погоджений сторонами в підписаному протоколі розбіжностей до договору, який є його невід'ємною частиною.

У судове засідання 25.01.2018 з'явились представники позивача і відповідача.

Судом у судовому засіданні 25.01.2018, керуючись статтями 183, 233 ГПК України, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 15.02.2018.

В судове засідання 15.02.2018 з'явився представник позивача, надав документи для долучення до матеріалів справи та зазначив, що позивачем вчинено всі дії в межах підготовчого провадження.

Представник відповідача в судове засідання 15.02.2018 не з'явився, заяв і клопотань не надав, про час та місце проведення підготовчого засідання відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 25.01.2018 та розпискою про оголошення перерви до 15.02.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті (п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України).

За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (п.3 ч.2 ст. 185 ГПК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/22929/17 до судового розгляду по суті на 01.03.2018.

Представник позивача у судовому засіданні 01.03.2018 підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач про розгляд справи був повідомлений розпискою від 25.01.2018 та ухвалою суду від 15.02.2018, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Станом на дату розгляду справи повідомлення про вручення відповідачу ухвали від 15.02.2018 до суду не повернулось. Як вбачається з витягу з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта", 21.02.2018 поштове повідомлення №0103046101654 не було вручене під час доставки, про що вказано: "невдала спроба вручення (не вручене під час доставки): інші причини".

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В судовому засіданні 01.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.01.2017 між Товариством обмеженою відповідальністю "ПРОД МАЙСТЕР" (далі -постачальник) та Товариством обмеженою відповідальністю "СЕРВІС-ФУД" (далі - дистриб'ютор) укладено договір дистрибуції № 1365/17 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність дистриб'ютора товар для його подальшого розповсюдження на території, на умовах та в порядку, визначених даним договором, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти товар у власність та сплатити його вартість, а також здійснювати всі необхідні дії для розповсюдження та просування товару.

Згідно з п. 1.2 договору, предметом договору є товар, зазначений у специфікації/прайс-листі/ та/або видатковій накладній.

Відповідно до п. 2.3 договору (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей від 03.01.2017) дистриб'ютор оплачує товар через 45 календарних днів з моменту отримання дистриб'ютором товару. Днем отримання дистриб'ютором товару є дата видаткової накладної , згідно якої поставлено товар.

У випадку несвоєчасної оплати дистриб'ютором коштів за поставлений товар, дистриб'ютор сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочки. Начислення пені проводиться впродовж всього терміну (періоду) прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості (п. 5.2 договору).

Згідно з п. 5.3 договору, при простроченні дистриб'ютором оплати товару більше ніж на 20 календарних днів з дня настання строку оплати, дистриб'ютор сплачує постачальнику штраф в розмірі 20% від суми простроченого платежу.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 (п. 6.1 договору).

На виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 452 476,72 грн., з яких відповідачем оплачено товар на суму 349 224,57 грн. та здійснено повернення товару на суму 2 330,53 грн., а тому за твердженням позивача, сума боргу становить 100 921,62 грн., а неоплаченим є товар, поставлений за наступними накладними: № ПМ-0005917 від 25.08.2017 на суму 20 303,51 грн., № ПМ-0006140 від 01.09.2017 на суму 16412,03 грн., № ПМ-0006204 від 05.09.2017 на суму 16878,22 грн., № ПМ-0006555 від 15.09.2017 на суму 17997,09 грн., № ПМ-0006805 від 25.09.2017 на суму 18859,72 грн., № ПМ-0007192 від 06.10.2017 на суму 12 802,20 грн.

У зв'язку із тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за поставлений позивачем товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача крім суми основного боргу у розмірі 100 921,62 грн., також 3 247,93 грн. пені, 20 184,45 грн. штрафу, 384,30 грн. 3% річних та 2 119,35 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним з елементами договорів поставки та надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними № ПМ-0005917 від 25.08.2017, № ПМ-0006140 від 01.09.2017, № ПМ-0006204 від 05.09.2017, № ПМ-0006555 від 15.09.2017, № ПМ-0006805 від 25.09.2017, № ПМ-0007192 від 06.10.2017, всього на суму 103 252,77 грн.

За вказаними накладними відповідачем здійснено повернення товару на суму 2 330,53 грн., що підтверджується накладною на повернення постачальнику № 30 від 26.10.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у договорі погоджено, що відповідач оплачує товар через 45 календарних днів з моменту отримання товару.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Перевіривши розрахунок суми основного боргу, суд встановив, що сума боргу становить 100 922,24 грн. (103 252,77 грн. (поставка по спірним накладним) - 2 330,53 грн. (сума повернення товару) = 100 922,24 грн.

Однак, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України,при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у заявленому позивачем розмірі 100 921,62 грн.

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 100 921,62 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 100 921,62 грн.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві, про те, що строк оплати вказаного товару не настав, оскільки строк оплати чітко погоджений сторонами у п. 2.3 договору в редакції Протоколу узгодження розбіжностей від 03.01.2017 та станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк оплати товару на суму 100 921,62 грн. є таким, що настав.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 247,93 грн. - пені, 2119,35 грн. - інфляційних втрат, 384,30 грн. - 3 % річних, 20 184,45 грн. - штрафу.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат та штрафу.

Нарахування пені здійснено позивачем за періоди з 10.10.2017 по 26.10.2017 по видатковим накладним № ПМ-0005917 від 25.08.2017, № ПМ-0006140 від 01.09.2017, № ПМ-0006204 від 05.09.2017 та за періоди з 27.10.2017 по 13.12.2017 по видатковим накладним № ПМ-0006555 від 15.09.2017, № ПМ-0006805 від 25.09.2017, № ПМ-0007192 від 06.10.2017.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 5.2 договору.

Здійснивши перерахунок пені, за періоди, визначені позивачем, судом встановлено, що сума пені становить 1559,98 грн., у зв'язку із чим позов у цій частині суд задовольняє частково.

Відповідальність у вигляді штрафу погоджена сторонами у п. 5.3 договору.

Враховуючи наявність прострочення з оплати товару більше ніж 20 календарних днів, суд дійшов висновку, що розрахунок штрафу у розмірі 20 184,45 грн. є обґрунтованим, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 384,30 грн. 3% річних.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що він є невірним. За перерахунком суду, розмір інфляційних втрат становить 1038,91 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства обмеженою відповідальністю "ПРОД МАЙСТЕР" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства обмеженою відповідальністю "СЕРВІС-ФУД" (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 9 кв. 85, код 39627036) на користь Товариства обмеженою відповідальністю "ПРОД МАЙСТЕР" (33024, м. Рівне, вул. Млинівська, буд. 23, код 37796780) 100 921,62 грн. основного боргу, 1559,98 грн. пені, 384,30 грн. 3% річних, 1038,91 грн. інфляційних втрат, 20184,45 грн. штрафу та 1861,33 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.03.2018.

Суддя С.О. Турчин