Рішення

від 03.03.2018 по справі 910/23666/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 03.03.2018Справа №  910/23666/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» (04080, м. Київ, вул. В. Хвойки, 18/14, оф. 225) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендрі Плюс» (03087, м. Київ, вул. Ушинського, 14 «А») про стягнення 8  092,01 грн. Суддя Демидов В.О. Представники: не викликалися            встановив : Товариство з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендрі Плюс» про стягнення 8  092,01 грн., з яких: сума основного боргу – 6214,96 грн., інфляційні втрати – 513,84 грн., 3% річних – 141,50 грн. та пеня – 1221,71 грн. Обґрунтовуючи позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №458/ПР від 01.02.2014. Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.01.2018 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив. Вказана ухвала отримана позивачем 15.01.2018, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України. Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи. 01.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» (далі – позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендрі Плюс» (далі – відповідач, покупець) було укладено договір поставки №458/ПР (далі – договір), відповідно до умов п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору. Найменування, асортимент, кількість, одиниця виміру, сума та ціна товару вказується сторонами у видаткових накладних та в специфікаціях до даного договору (п. 1.2 договору). Термін дії даного договору наступає з моменту його підписання та діє до 30.12.2015. Якщо жодна зі сторін письмово не заявить іншій стороні про припинення дії договору не менше як за 30 календарних днів до запланованої дати припинення його дії, договір вважається переукладеним на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах  (п. п. 1.3, 1.4 договору). Згідно з п. 3.1 договору ціни на товар, що поставляється, встановлюються у національній валюті України (гривнях) і вказуються у видаткових накладних або у специфікаціях. За умовами п. 3.3 договору покупець зобов'язується оплатити постачальнику повну вартість отриманого товару (конкретної партії товару) протягом 30 календарних днів з дати отримання цього товару. Датою отримання товару вважається дата виписки товарної накладної на цей товар. У випадку прострочення покупцем платежу за раніше отриманий їм від постачальника товар, оплата за даним договором, що надходить від покупця, незалежно від зазначеного в платіжних документах призначення платежу, вважається оплатою за раніше отриманий покупцем товар. Оплата за товар здійснюється покупцем шляхом банківського переводу на поточний рахунок постачальника у межах строку, зазначеного у п. 3.3 даного договору (п. 3.4 договору). Право власності на товар переходить від постачальника до покупця при передачі товару, що засвідчується видатковою накладною, підписаною повноважними представниками сторін (п. 4.2 договору). Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного або неповного перерахування коштів відповідно до п. 3.3 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,2% від простроченої уми за кожен день прострочки, ае не більше подвійної ставки НБУ. Додатком №1 до договору сторони погодили найменування товару, що поставляється, торгівельну марку, виробника одиницю виміру, кількість та ціну за одиницю. На виконання умов договору позивачем 24.02.2017 поставлено відповідачу товар на загальну суму 6215,04 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: №ТТ-0000559 від 24.02.2017 на суму 1499,76 грн., №ТТ-0000538 від 24.02.2017 на суму 4715,28 грн., які підписані сторонами та скріплені печатками товариств. Доказів сплати вказаної суми відповідачем матеріали справи не містять. Обгрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» посилалося на неналежне виконання відповідачем договору поставки №458/ПР від 01.02.2014, у зв'язку із чим просило стягнути з останнього 8  092,01 грн., з яких: сума основного боргу – 6214,96 грн., інфляційні втрати – 513,84 грн., 3% річних – 141,50 грн. та пеня – 1221,71 грн. Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав. Відповідно до ст. 73    Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частина 1 ст. 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України) Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Спір у справі виник у зв'язку з тим, що позивач вказує на неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати отриманого товару за договором поставки №458/ПР від 01.02.2014. Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, а відповідачем не спростовано факт поставки відповідачу обумовленої договором продукції на загальну суму 6215,04 грн., зокрема, видатковими накладними, підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками товариств, а саме: №ТТ-0000559 від 24.02.2017 на суму 1499,76 грн., №ТТ-0000538 від 24.02.2017 на суму 4715,28 грн. Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості матеріали справи не містять. Таким чином матеріалами справи підтверджено, що заборгованість відповідача за поставлений товар складає 6214,96 грн., яка підлягає стягненню з останнього на користь позивача. Крім того, у зв'язку із простроченням сплати заборгованості за договором поставки, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати – 513,84 грн., 3% річних – 141,50 грн. та пеню – 1221,71 грн. Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч.1  ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2  ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою  статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Судом перевірено розрахунки позивача щодо 3% річних та інфляційних втрат, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Крім того, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного або неповного перерахування коштів відповідно до п. 3.3 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,2% від простроченої уми за кожен день прострочки, ае не більше подвійної ставки НБУ. Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов п. 6.2 договору. Проте, як встановлено судом, позивачем було нараховано пеню за порушення відповідачем строків внесення плати за договором поставки №458/ПР від 01.02.2014 за період з 27.03.2017 по 28.12.2017. З огляду на вказане та з урахуванням вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає до стягнення пеня у сумі 791,65 грн. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням витрат по сплаті судового збору в цій частині на відповідача на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73, 74, 76 - 80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендрі Плюс» (03087, м. Київ, вул. Ушинського, 14 «А», код 34578647) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» (04080, м. Київ, вул. В. Хвойки, 18/14, оф. 225, код 34613940) суму основного боргу у розмірі 6214 (шість тисяч двісті чотирнадцять) грн. 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 513 (п'ятсот тринадцять) грн. 84 коп., 3% річних у розмірі 141 (сто сорок одну) грн. 50 коп., пеню у розмірі 791 (сімсот дев'яносто одну) грн. 65 коп. та 1 514 (одну тисячу п'ятсот чотирнадцять) грн. 97 коп. судового збору, видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. 3. В іншій частині позову відмовити. Повне рішення складене та підписане 12.03.2018. Суддя                                                                                                                                                                                        В.О. Демидов