Рішення

від 12.03.2018 по справі 910/22375/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2018Справа № 910/22375/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. розглянув матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 35)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРОТ" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 13, кв. 103)

про стягнення 115 522,17 грн.

Представники учасників судового процесу: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.12.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРОТ" про стягнення 115 522,17 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, в порушення умов Договору оренди №24-Упр(Ор)-10 від 30.04.2010 року за період з листопада 2015р. по вересень 2017р. не сплачував орендних платежів, в зв'язку з чим станом на 15.11.2017 року у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в розмірі 109 717,27 грн.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 109 717,27 грн. - заборгованості по орендній платі за Договором від 30.04.2010 року №№24-Упр(Ор)-10, 4 970,58 грн. - пені, 834,58 грн. - 3% річних, 1 732,83 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 порушено провадження у справі № 910/22466/17 та призначено її розгляд справи на 06.02.2018 року.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017. "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017, чинної з 15.12.2017., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Врахувавши, що оскільки у справі № 910/22375/17 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в силу приписів ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, про що судом було прийнято відповідну ухвалу від 10.01.2018 року.

Крім того, ухвалою Господарського суд міста Києва від 10.01.2018 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази направлення відзиву та заперечень позивачу надати суду.

Відповідачем без поважних причин письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

При цьому судом встановлено, що від відповідача ухвали суду в даній справі повернуто з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами ( ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2010 року між Комунальним підприємством Київський метрополітен (далі по тексту - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГРОТ (далі по тексту - відповідач, орендар) укладено Договір оренди №24-Упр ( Ор )-10 (далі по тексту - Договір), за умовою якого (п. 1.1. Договору) орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 18.12.2008 р. №860/860 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП " ПІ Укрометротунельпроект ", тимчасовими огороджуючими конструкціями ( кіосками ) орендаря ), що знаходиться за адресою: станція метро "Шулявська" для торгівлі непродовольчими товарами.

Об'єктом оренди є частина вестибюлю, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП " ПІ Укрометротунельпроект ", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 13,8 кв.м., згідно з викопіюванням схем тимчасового розташування малих архітектурних форм, що складає невід'ємну частину цього договору ( п. 2.1. Договору ).

Згідно п. 2.4 Договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен ".

Відповідно до пункту 2.3. Договору опис технічного стану об'єкта оренди та дата його передачі орендарю, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною договору (додаток № 1).

За користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київської міської ради від 18.12.2008 р. №860/860 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 28.09.2006р. №34/91 та на дату підписання договору, місячний розмір якої, згідно з розрахунком орендної плати ( додаток № 2 ), що є невід'ємною частиною договору, становить 229,12 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на січень 2010 року складає 2291,17 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць ( пункти 3.1., 3.2. Договору).

Згідно з п. 3.5.Договору оплата по Договору проводиться Орендарем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання Сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві.

Орендодавець зобов'язаний протягом 30-ти календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди (п. 4.1. Договору).

Пунктом 4.2. Договору встановлено обов'язок Відповідача вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Згідно п. 9.1. вказаного договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і, відповідно до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 р. № 860/860 діє з 01.05.2010 р. до 29.04.2013 р. ( 2 роки 364 дні).

Після закінчення строку дії договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради. ( п. 9.3 договору ).

01.05.2010 року, на виконання умов Договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято об'єкт оренди, що підтверджується підписаним сторонами актом прийому-передачі майна в оренду від 01.05.2010 року.

Рішенням Господарського суд міста Києва від 01.12.2016 року у справі №910/31890/15, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 року

1) позов задоволено;

2) виселено товариство з обмеженою відповідальністю "ГРОТ" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 19; 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, код 19246324) з нерухомого майна (частини вестибюлю (переходу), визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) ТОВ "ГРОТ", згідно з викопіюванням з схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Шулявська", загальною площею 10,0 кв.м.;

3) Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "ГРОТ" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 19; 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, код 19246324) у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішення законної сили демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції ( кіоск ), що належить останньому та знаходяться за адресою: станція метро "Шулявська", загальною площею 10,0 кв.м.;

4) Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю " ГРОТ " (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 19; 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, код 19246324) на користь комунального підприємства "Київський метрополітен " ( 03056, м. Київ, проспект Перемоги, 35, код 03328913 ) 21977 ( двадцять одну тисячу дев'ятсот сімдесят сім ) грн. 79 коп. основного боргу, 2634 ( дві тисячі шістсот тридцять чотири ) грн. 83 коп. пені, 161 ( сто шістдесят одну ) грн. 63 коп. - 3% річних, 3654 ( три тисячі шістсот п'ятдесят чотири ) грн. 00 коп. судового збору.

На виконання вищевказаного рішення 21.04.2017 року Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

Згідно акту старшого державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві від 28.09.2017 об'єкт оренди було повернуто Позивачу в порядку виконання наказу господарського суду м. Києва від 21.04.2017 про примусове виконання рішення господарського суду м. Києва у справі №910/31890/15.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності сплати орендної плати відповідно до умов Договору за фактичний час користування об'єктом оренди, у відповідача перед позивачем за період з листопада 2015 року по вересень 2017 року виникла заборгованість з орендної плати, яка станом на 15.11.2017 року становить 109 717,27 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).

Відповідно до ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві у тимчасове платне користування об'єкт оренди на певний строк та за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача орендну плату за фактичний час користування об'єктом оренди, в розмірі 109 717,27 грн. (за період з листопада 2015 року по вересень 2017 року), в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість зі сплати вказаної суми.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 109 717,27 грн. (заборгованості по орендній платі за Договором від 30.04.2010 року №№24-Упр(Ор)-10) , нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення сплати орендних платежів, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 4 970,31 грн.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивач в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 4 970,31 грн. , нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 834,58 грн. (3% річних).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 834,58 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРОТ" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 13, кв. 103; код ЄДРПОУ 19246324) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 35; код ЄДРПОУ 03328913) 109 717 (сто дев'ять тисяч сімсот сімнадцять) грн. 27 коп. - заборгованості по орендній платі за Договором від 30.04.2010 року №№24-Упр(Ор)-10, 4 970 (чотири тисячі дев'ятсот сімдесят) грн. 58 коп. - пені, 834 (вісімсот тридцять чотири) грн. 58 коп. - 3% річних, 1 732 (одну тисячу сімсот тридцять дві) грн. 83 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.17. № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко