Рішення

від 29.01.2018 по справі 804/7793/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 року Справа № 804/7793/17 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українська компанія кави

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Українська компанія кави звернулось до Дніпропетровського адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.11.2017 року №0020361401 та № 0020351401.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Українська компанія кави , за результатами якої винесено акт №16784/04-36-14-01/39429904 від 18.10.2017 року, на підставі висновків акту було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 10.11.2017 року №0020361401, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 316 311,00 грн., з яких 255 449,00 грн. - основний платіж, 63 862,25 грн. - штрафні санкції та № 0020351401, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 134 838,75 грн, з яких 107 871,00 грн. - основний платіж, 26 967,75 грн.- штрафні санкції. Позивач вказав, що податкові повідомлення - рішення є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству та прийняті на підставі хибних висновків, до яких дійшов відповідач в ході проведення перевірки. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

28.11.2017 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 13.12.2017 року.

13.12.2017 року, у зв'язку із неявкою сторін було відкладено розгляд справи та призначено наступне судове засідання на 22.12.2017 року.

22.12.2017 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було прийнято рішення продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, у зв'язку із набранням чинності Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" та призначено наступне судове засідання на 23.01.2018 року.

23.01.2018 року у судовому засіданні надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю надання додаткових доказів, у зв'язку з чим було відкладено розгляд справи та призначено судове засідання на 29.01.2018 року.

29.01.2018 року позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду у судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду у судове засідання також не з'явився, надав до суду письмові заперечення у яких зазначено, що відповідачем була проведена перевірка позивача в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства. За наслідками встановлених порушень відповідачем складено акт перевірки та винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення. Відповідач вважає податкові повідомлення - рішення правомірними, та такими, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим, підстави для їх скасування відсутні.

У відповідності до ч. 9 ст. 205 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю Українська компанія кави зареєстроване 07.10.2014 року департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено реєстраційний запис №1 224 102 00000 70453 та перебуває на обліку в Лівобережній ОДПІ м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

В період з 20.09.2017 року по 10.10.2017 року посадовими особами Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Українська компанія кави з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.10.2014 року по 30.06.2017 року, за результатами якої складено акт №16784/04-36-14-01/39429904 від 18.10.2017 року Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ Українська компанія кави податкового законодавства за період з 08.10.2014 р. по 30.06.2017 р., єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 08.10.2014р. по 30.06.2017р. .

Згідно висновків акту №16784/04-36-14-01/39429904 від 18.10.2017 року перевіркою було встановлено такі порушення :

1) п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 , п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого: занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 255 449 грн.. у тому числі по періодам: за 2015 рік завищено в сумі 24 445,00 грн., за 2016 рік занижено в сумі 360 188,00 грн., за 1 півріччя 2017 року завищено в сумі 80 294 грн.;

2) п. 185.1 ст.185, п. 187.8 ст.187, п. 190.2 ст.190, п.208.2, п.208.3 ст.208, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 107 871,00 грн., в тому числі по періодам: за червень 2015 року в сумі 32 092,00 грн., за вересень 2016 року в сумі 74 357,00 грн., за березень 2017 року в сумі 1 422,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки №16784/04-36-14-01/39429904 від 18.10.2017 року були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0020361401 від 10.11.2017 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 319 311,25 грн., з яких 255 449,00 грн. - основний платіж, 63 862,25 грн. - штрафні санкції та № 0020351401 від 10.11.2017 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 134 838,75 грн., з яких 107 871,00 грн. - основний платіж, 26 967,75 грн. - штрафні санкції.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

У відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 ст. 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок, відповідно до вимог цього Кодексу, а також, перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 ст.75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ Каліпсо-Медіа та ПП "Орім". Між позивачем та вказаними контрагентами укладені наступні договори: договір поставки №52 від 06.10.2016 року та договір про надання маркетингових послуг №46004/566 від 01.01.2015 року.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем було надано: договори, товарно-транспортні накладні, податкові та видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, платіжні доручення, звіти щодо наданих послуг.

Щодо посилань відповідача про невідповідність первинних документів суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з вказаною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); - ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Дослідивши надані позивачем первинні документів, що були підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, встановлено, що вони в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Так встановлено, що між ТОВ Українська компанія кави (постачальник) та ТОВ Каліпсо Медіа (покупець) було укладено договір поставки №52 від 06.10.2016 року відповідно до якого постачальник зобов'язується передати продовольчу продукцію у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність та оплачувати його на умовах вказаного договору. На підтвердження здійснення господарської операції з вищевказаним контрагентом, позивачем було надано: - договір поставки №52 від 06.10.2016р.; - видаткову накладну №1394 від 10 жовтня 2016р.; - ТТН№Р 1394 від 10.10.2016р.; - видаткову накладну №1393 від 10 жовтня 2016р.; - ТТН №Р1393 від 10.10.2016р.; - видаткову накладну №1396 від 11 жовтня 2016р.; - ТТН №Р 1396 від 11.10.2016р.; - видаткову накладну №1398 від 11 жовтня 2016р.; - ТТН №Р1398 від 11.10.2016р.; - видаткову накладну №1412 від 13 жовтня 2016р.; - ТТН №Р1412 від 13.10.2016р.; - видаткову накладну №1413 від 13 жовтня 2016р.; - ТТН №Р1413 від 13.10.2016р.; - видаткову накладну №1414 від 13 жовтня 2016р.; - ТТН №Р1414 від 13.10.2016р.; - видаткову накладну №1443 від 20 жовтня 2016р.; - ТТН №Р 1443 від 20.10.2016р.; - видаткову накладну №1446 від 20 жовтня 2016р.; - ТТН №Р 1446 від 20.10.2016р.; - штатний розклад на жовтень 2016р.; - документи на складське приміщення; - платіжні доручення №200 від 11.10.2016 року, №201 від 11.10.2016 року, №207 від 12.10.2016 року, №208 від 12.10.2016 року, №222 від 17.10.2016 року, №223 від 17.10.2016 року, №224 від 17.10.2016 року, №239 від 20.10.2016 року, №240 від 20.10.2016 року; - декларацію з податку на прибуток за 2016р.; - декларація з ПДВ за жовтень 2016р.

Також між позивачем та ПП Орім було укладено договір про надання маркетингових послуг №46004/566 від 01.01.2015 року. На підтвердження виконання вказаного договору позивачем було надано: - договір про надання маркетингових послуг №46004/566 від 01.01.2015 року; - звіт про проведене маркетингове дослідження; - додаток до договору №46004/566 від 01.02.2015 року; - акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №025395 від 28.02.2015 року; - звіти за лютий 2015 року; - додаток до договору №46004/566 від 01.03.2015 року; - акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №037389 від 31.03.2015 року; - звіти за лютий 2015 року; - платіжне доручення №88 від 06.03.2015 року; - платіжне доручення №125 від 03.04.2015 року; - платіжне доручення №5 від 12.05.2015 року.

Слід зазначити, що окремі недоліки первинних документів, про які йдеться в акті перевірки та на які посилається відповідач, не є достатньою підставою для визнання господарських операцій такими, що реально не відбулися.

Щодо посилань відповідача про неналежне оформлення товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку податкового кредиту платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

До того ж жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару (надання послуг) від продавця до покупця.

Суд зазначає, що окремі недоліки в заповненні товарно-транспортної накладної не можуть слугувати підставою для визнання угод недійсними, а вказують лише на порушення суб'єктом господарювання, який здійснював перевезення, правил перевезення автомобільним транспортом в частині заповнення товарно-транспортних накладних, які не пов'язані з додержанням вимог податкового законодавства.

Щодо посилань відповідача про надання позивачем додаткового блага директору підприємства ОСОБА_2 у вигляді сплати за роумінг.

Порядок справляння, утримання та сплата податку на доходи фізичних осіб визначено розділом 4 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Базою оподаткування, відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Під загальним оподатковуваним доходом згідно цього ж пункту розуміється будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до абзацу а підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Аналіз наведених положень чинного податкового законодавства свідчить, що надання роботодавцем своїм працівникам послуг мобільного зв'язку (компенсація їх вартості), не є додатковим благом та вартість таких послуг не є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за умови, що надання таких послуг (компенсація їх вартості) зумовлено виконанням працівником трудової функції.

Таким чином, вартість послуг мобільного зв'язку включається до складу валових витрат за наявності відповідних документів, які дозволять підтвердити зв'язок цих витрат з господарською діяльністю суб'єкта підприємництва.

При цьому, у чинному законодавстві України відсутній перелік документів, які б підтверджували зв'язок витрат на послуги мобільного зв'язку із господарською діяльністю платника податків.

Проте, у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 26 лютого 2010 року №2412 вказано, що документами, які могли б підтвердити зв'язок витрат на мобільний зв'язок із господарською діяльністю суб'єкта господарювання є розрахункові документи про оплату послуг мобільного зв'язку на підставі рахунків оператора, наказ керівника про придбання мобільних телефонів та використання їх у господарській діяльності підприємства, угода з оператором мобільного зв'язку про надання послуг із зазначенням переліку номерів обслуговуваємих телефонів, правила користування мобільним зв'язком, затвердження керівником, і тому подібне.

Як вбачається з акту перевірки позивачем під час перевірки на підтвердження витрат на послуги мобільного зв'язку, перевіряючим було надано загальні рахунки на оплату стільникового зв'язку та договір телемунікаційних послуг №7409144 від 25.03.2016 року укладеним між АО Київстар та позивачем.

Твердження відповідача про те, що ненадання позивачем документів, які б підтверджували факт відрядження директора підприємства, що унеможливлює підтвердження зв'язку витрат на послуги мобільного зв'язку з веденням господарської діяльності позивача не знайшло свого підтвердження, оскільки надання таких документів не передбачено жодним нормативним документом.

Таким чином, позивачем надано належні та достатні докази правомірності врахування витрат на послуги мобільного зв'язку у складі інших витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також докази зв'язку таких витрат із господарською діяльністю товариства, у зв'язку з чим доводи податкового органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб є безпідставними та такими, що не підтверджуються документально.

Щодо висновків відповідача про наявність у зазначених контрагентів ознак фіктивності, зроблених на підставі кримінального провадження №320170000000000 від 31.01.2017 року, ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 15.06.2017 року по справі №1-к/761/12330/2017 та кримінального провадження №2201200000000061, суд зазначає наступне .

В акті перевірки зазначено про наявність кримінального провадження №320170000000000 від 31.01.2017р. відкритого за ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України, в якому наявні протоколи допиту свідків батька директора ТОВ Каліпсо Медіа ОСОБА_3 та інших громадян, які засвідчують, що ОСОБА_3 ніколи не мала відношення до підприємства ТОВ Каліпсо Медіа . Також, згідно протоколу обшуку за місцем проживання головного бухгалтера та директора ОСОБА_3, проведеного за ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 15.06.2017р. по справі №1- к\761 \12330\2017, встановлено, що документи, які мали б підтверджувати фінансово-господарську діяльність підприємства, відсутні.

Щодо ПП Орім , було зазначено, що в провадженні Головного управління СБ України у м.Києві та Київській області знаходилось кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22012000000000061 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.2 ст.200 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що протягом 2014-2015 років невстановлені особи, діючи умисно, з метою прикриття незаконної діяльності із мінімізації податкового кредиту та заволодіння грошовими коштами в особливо великих розмірах, без мети фактичного здійснення фінансово-господарської діяльності, організували створення ПП Орім та інших суб'єктів господарювання, які використовуються для мінімізації ПДВ та податку на прибуток реальних платників податків, нібито здійснюючи операції по виконанню різноманітних послуг, робіт або поставки товарно-матеріальних цінностей.

Дослідивши вищевказані обставини, судом встановлено, що в межах кримінального провадження №320170000000000 від 31.01.2017 року, ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 15.06.2017 року по справі №1-к/761/12330/2017 та кримінального провадження №2201200000000061, не досліджувалось та не надавалась оцінка господарським операціям позивача та вищевказаних контрагентів, не встановлювалась недійсність документів, що були складені за наслідком здійснення господарських операцій, а отже відсутнє будь-яке підтвердження наявності фіктивних документів, складених за участю як позивача, так й інших контрагентів.

Крім того, жодних вироків відносно визнання посадових осіб ТОВ Каліпсо Медіа та ПП Орім винними в ухиленні від сплати податків або інших податкових правопорушеннях суду не надано.

Суд звертає увагу на те, що саме по собі створення суб'єкта підприємницької діяльності без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цим підприємством не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, а відтак не може розцінюватися як імперативна ознака нікчемності укладених ним правочинів.

При цьому, негативні наслідки для реальних контрагентів фіктивних підприємств мають місце лише у разі умисної спільної участі у вчиненні злочину, зокрема, шляхом сприяння незаконному завищенню валових витрат або податкового кредиту із ПДВ.

Разом з тим, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. До того ж, встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності контрагентів, оскільки приписи чинного законодавства не ставлять у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

Така позиція підтримана Верховним Судом України у рішенні від 11.04.2017 р. по справі №826/18925/14.

Зокрема, у вказаному рішенні ВС України визначив, що оскільки вирок суду не містить відомостей про відсутність господарських операцій між позивачем і контрагентом, то таке рішення суду не може бути визнано належним доказом на підтвердження порушення товариством вимог податкового законодавства, які зумовили визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням. Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю Українська компанія кави при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 6812,25 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №1808 від 20.11.2017 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 6812,25 грн. підлягає поверненню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Українська компанія кави (49009, м.Дніпро, вул.Океанська, буд.2, код ЄДРПОУ 39429904) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, б.17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0020361401 від 10.11.2017 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 319 311,00 грн. та №0020351401 від 10.11.2017 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 134 838,75 грн.

Присудити здійснені Товариством з обмеженою відповідальністю Українська компанія кави судові витрати з оплати судового збору у розмірі 6812,25 грн. (шість тисяч вісімсот дванадцять гривень двадцять п'ять копійок), що документально підтверджується платіжним дорученням №1808 від 20.11.2017 року за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв