Рішення

від 20.04.2010 по справі 2-1210/10

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

м. Павлоград, вул. Дніпровська, 135, 51400, (05632) 6-28-66

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2010 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

при секретарі Романцові М.В.,

ОСОБА_1,

за участю позивача ОСОБА_2,

за участю адвоката ОСОБА_3,

за участю представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш про визнання наказу про звільнення недійсним, зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, суд -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2010 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним та скасувати наказ №2768к від 28 грудня 2009 року голови правління Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш про його звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважної причини; зобов'язати відповідача анулювати запис у його трудовій книжці про звільнення з 28 грудня 2009 року, за п.4 ст. 40 КЗпПУ, за прогул без поважної причини та виконати запис у його трудовій книжці про звільнення з 28 грудня 2009 року, за п.1 ст.36 КЗпПУ, за згодою сторін; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2009 року по день винесення рішення; стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 5000 грн., витрати на правову допомогу у сумі 350 грн. та всі судові витрати по справі.

В обґрунтування позову позивач вказав на те, що з 14 березня 2008 року по 28 грудня 2009 року він знаходився у трудових правовідносинах з відповідачем, працював на посаді вантажника. Наказом №2768к від 28 грудня 2009 року він був звільнений з посади вантажника за прогул без поважної причини за п.4 ст.40 КЗпП України. Вважає, що наказ про звільнення є незаконним, оскільки прогулу він не вчиняв, крім того, не врахували його заяву про звільнення за власним бажанням. Також, просить анулювати запис у його трудовій книжці про звільнення з 28 грудня 2009 року, за п.4 ст.40 КЗпПУ, за прогул без поважної причини, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2009 року по день винесення рішення, стягнути моральну шкоду у розмірі 5000 грн., що полягає у душевних стражданнях, які він зазнав у зв'язку із внесенням до трудової книжки запису про звільнення за прогул і відмовою у зв'язку з цим у прийомі на іншу роботу. Просив стягнути витрати на правову допомогу у сумі 350 грн., які були понесені ним у зв'язку із написанням позовної зави до суду та представленням його інтересів в суді адвокатом та стягнути судові витрати по справі. У зв'язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду із вказаною позовною заявою.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю, заперечувала проти їх задоволення, пояснивши суду, що наказ про звільнення позивача є обґрунтованим, вимоги позивача про зобов'язання анулювати запис у його трудовій книжці про звільнення з 28 грудня 2009 року, за п.4 ст.40 КЗпПУ, за прогул без поважної причини та виконати запис у його трудовій книжці про звільнення з 28 грудня 2009 року, за п.1 ст.36 КЗпПУ, за згодою сторін; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2009 року по день винесення рішення; стягнення суми моральної шкоди у розмірі 5000 грн. та витрат на правову допомогу у сумі 350 грн. є незаконними. Тому просила відмовити позивачу в задоволенні позовної заяви.

Вислухавши сторони, свідків, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

Відповідно до п.2 ч.І ст.232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 КЗпП України.

Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно п.4 ч.І ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У судовому засіданні встановлено, що 14 березня 2008 року наказом №459к ОСОБА_2 був прийнятий в автотранспортний цех №08 Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш за спеціальністю тракторист з 17 березня 2008 року з випробувальним строком один місяць (арк.с.17).

Згідно наказу №284к від 17 лютого 2009 року ОСОБА_2 був переведений з автотранспортного цеху №08 зі спеціальності тракторист на спеціальність вантажник до механозборочного цеху №01 Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш (арк.с.18).

Наказом голови правління Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш №2768к від 28 грудня 2009 року ОСОБА_2, вантажник механозборочного цеху №01, був звільнений за п.4 ст.40 КЗпПУ, за прогул без поважної причини (арк.с.7).

Перевіряючи законність та обґрунтованість винесеного наказу, суд приходить до наступного.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, звільнення працівника на цій підставі допускається тільки в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул або був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини.

Встановлено, що 28 грудня 2009 року приблизно о 08-00 - 08-05 годині позивач прибув на роботу до механозборочного цеху №01 Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш .

Оскільки позивач працював на посаді вантажника і його посадові обов'язки, безпосередньо, посадовою інструкцією не закріплені, його робоче місце знаходиться на території всього заводу: це приміщення цеху, вулиця території заводу. До обов'язків вантажника входить: здійснення загрузки та вигрузки матеріалів заводу разом з водіями, їх перевезення, перенесення. Всі наряди доводяться до відома вантажника майстром (старшим майстром) цеху в усному порядку.

Приблизно о 09 години 00 хвилин на початку 10 години 00 хвилин, позивач пішов до відділу кадрів і власноручно оформив бланк заяви про звільнення за власним бажанням (арк.с.5).

Після, пішов до свого безпосереднього начальника механозборочного цеху №01 ОСОБА_5 з тим, що він підписав оформлену заяву, проте, оскільки у нього була нарада з 10 години 00 хвилин до 12 години 00 хвилин, його заступник, взяв заяву у ОСОБА_2, заніс її до начальника ОСОБА_5, підписав, на заяві було зазначено без отработки та повідомили про необхідність пройти обхідний лист на всьому підприємстві, що ним і було зроблено.

3 12 години 00 хвилин до 13 години 00 хвилин позивач знаходився на обідній перерві в приміщенні столової, яка знаходиться на території заводу.

О 14 годині 00 хвилин, ОСОБА_2, для того, щоб зробити копію заяви про звільнення за власним бажанням, взяв увольнительную записку на один час .

Повернувшись, ОСОБА_2 повідомили про необхідність прийти до начальника управління персоналом ОСОБА_6 та повідомити про відсутність на робочому місці з 08 години до 13 години 30 хвилин, на що ОСОБА_2 повідомив, що знаходився на роботі, оскільки ходив з обхідним листком по території заводу.

Приблизно з 15 години 00 хвилин до 16 години 00 хвилин ОСОБА_2 перебував в цеху та отримував з комірницею новорічні подарунки для працівників в адміністрації будівлі.

О 17-00 - 17-10 годині ОСОБА_2 на виході з території заводу у присутності двох свідків видали наказ про звільнення за прогул без поважної причини, а саме: відсутність на робочому місці з 08-00 години до 13-00 години 28 грудня 2009 року (арк.с.7).

Водночас, суд не може визнати прогулом без поважних причин - подання працівником заяви про звільнення за власним бажанням та проходження ним з обхідним листком по території заводу. Зазначену причину, суд визнає поважною, що, в свою чергу, виключає вину працівника. Безпосереднє перебування позивача на території заводу під час проходження обхідного листка суд розцінює як перебування позивача на роботі.

Зазначені обставини підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що він працює зварником у відповідача в цеху №1, в той день, 28 грудня 2009 року була скасована електричка і він зустрівся із братами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на зупинці маршрутного таксі, на роботу вони приїхали із невеликим запізненням і всі пішли по своїм робочим місцям. Протягом робочого дня, приблизно о 10-00 годині, він бачив ОСОБА_2, який був у робочому одязі і транспортував на крані вантаж - перевозив швелера через цех №1, де він працює. Оскільки протяги перешкоджають зварюванню, а він зварював безпосередньо на воротах, тому, звернув увагу на ворота і попросив їх закрити.

ОСОБА_8, допитана в судовому засідання у якості свідка зазначила, що вона працює старшим інспектором відділу кадрів та управління персоналом, знає ОСОБА_2, який працював і водієм, і вантажником і трактористом, одночасно, у них на заводі. 28 грудня 2009 року приблизно о 09-00 годині він прийшов до неї, попросив дати йому бланк заяви, написав заяву про звільнення за власним бажанням, потім пішов до начальника цеху №1 ОСОБА_5, який підписав зазначену заяву із зазначенням без отработки . З практики, знає, що обхідний листок можна пройти за час, коли всі присутні на робочих місцях, а можна не пройти і за день, коли - відсутні.

Свідок ОСОБА_9 допитаний в судовому засіданні показав, що працює старшим інженером планово-розпорядного бюро, знає, що ОСОБА_2 працював у нього в цеху. 28 грудня 2009 року, на роботі, ОСОБА_2 йому повідомив, що піде звільнятися за власним бажанням, і він запропонував йому сходити до начальника.

З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Даних про їх заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, їх показання об'єктивно підтверджуються зібраними у справі доказами.

Свідок ОСОБА_10, допитаний в судовому засіданні показав, що він є рідним братом позивача і працював разом з ним у відповідача на посаді зварника, зазначив, що 28 грудня 2009 року він разом з братом, приїхали на роботу, в той день запізнилися приблизно на 5 хвилин, потім пішли по своїм робочім місцям. Приблизно о 10-00 годині, будучи на своєму робочому місці в цеху №1, він бачив, як ОСОБА_2 перевозив краном швелера, проїжджаючи в цеху заводу. Протягом дня, він дізнався, що ОСОБА_2 написав заяву про звільнення за власним бажанням, приходив до нього з обхідним листком і бачив в ньому кілька підписів. Ввечері, приблизно о 17-00 годині вони зустрілися у роздягальні, він бачив, що обхідний лист не весь був підписаний, залишалось кілька підписів.

Проте, суд критично відноситься до таких свідчень, оскільки вказаний свідок має свою заінтересованість в результаті розгляду справи, і є рідним братом позивача ОСОБА_2

Документи, на підставі яких був виданий наказ про звільнення ОСОБА_2 і які були судом досліджені в судовому засіданні, а саме, службова записка начальника управління персоналом ОСОБА_6 (арк.с.28), доповідна записка начальника механозборочного цеху №01 ОСОБА_5 (арк.с.26), суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Так, зазначені обставини підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6, який показав, що він працює начальником управління персоналом і знає позивача як бувшого робітника заводу - вантажника. Повідомив, що саме він, попросив начальника механозборочного цеху №01 ОСОБА_5, написати службову записку, згідно якої, ОСОБА_2 не працював з ранку 08-00 години до 13-30 годин. Підтвердив, що особисто він прийняв рішення, яке узгодив із начальником, про звільнення ОСОБА_2 за прогул без поважних причин, зазначивши, що особисто до його обов'язків не входить прийняття рішення про звільнення працівника.

Що стосується доповідної записки старшого інспектора управління персоналом ОСОБА_8, зазначена в наказі і яка була підставою для звільнення позивача, то даний документ представником відповідача не був наданий в матеріали справи, як доказ звільнення позивача за прогул без поважних причин.

Отже, не може вважатися прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці. Якщо працівник не залишив місцезнаходження підприємства, він не може бути звільнений за п.4 ст.40 КЗпП України. На підтвердження зазначеного, позивачем в матеріали справи була надана довідка за підписами начальника управління персоналом ОСОБА_6 та старшого табельщика ОСОБА_11, згідно якої, ОСОБА_2, вантажник механозборочного цеху №01, 28 грудня 2009 року з 08-00 години до 17-00 години знаходився на території підприємства (арк.с.19).

Отже, поняття робоче місце , яке відповідно до п.З ст.29 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором визначити працівникові, не є тотожнім поняттю робота , що вжито у п.4 ст.40 КЗпП України для визначення поняття прогулу.

Закон не визначає прогулом відсутність працівника більше трьох годин підряд на робочому місці, оскільки позивач знаходився на території заводу і оформлював обхідний лист у зв'язку із звільненням за власним бажанням, то він був на роботі, але був відсутній на робочому місці, не виконував своїх трудових обов'язків. У зв'язку з цим, у такому випадку до працівника не можна застосовувати норми законодавства про працю в частині звільнення за вчинення працівником прогулу.

Посилання представника відповідача на те, що наказ №2768к від 28 грудня 2009 року про звільнення ОСОБА_2 за п.4 ст. 40 КЗпПУ, за прогул без поважної причини є законним, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, крім того, вони спростовуються доказами, наданими позивачем у матеріали справи. Таким чином, вказані посилання представника відповідача на вчинення ОСОБА_2 прогулу без поважної причини, а саме: відсутність на робочому місці з 08-00 години до 13-00 години 28 грудня 2009 року, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зазначених обставин представник відповідача не довела, чим не виконала вимоги ст.10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Також, відповідно до ст.10 ЦПК України, представник відповідача повинна була довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені нею обставини прогулу ОСОБА_2 без поважної причини, таких доказів вона не надала суду, як і не надала в матеріали справи, в якості доказу, роздруківки електронного журналу звіту часу та направлення перетинання прохідної заводу, яка як автоматизована система контролю та керування доступом Барьер існує на території підприємства.

Свідок ОСОБА_5, допитаний в судовому засіданні показав, що працює начальником механозборочного цеху №01 і знає ОСОБА_2, оскільки він працював у нього в цеху №1 вантажником. Зранку, ОСОБА_2 підійшов до нього і спитав дозволу на те, щоб сходити до відділу кадрів і написати заяву на звільнення за власним бажанням, на що він погодився і дав йому одну годину часу. Потім, бачив його після 13-00 години, коли він вигружав товар. ОСОБА_2 приніс йому заяву про звільнення за власним бажанням, про що він погодився, засвідчивши це своїм підписом із зазначенням без отработки .

Проте, суд відхиляє такі свідчення, оскільки вказаний свідок має свою заінтересованість в результаті розгляду справи, ним, за проханням ОСОБА_6 - начальника управління персоналом, була написана службова записка, згідно якої, ОСОБА_2 не працював з ранку 08-00 години до 13-30 годин, тому, його свідчення ставлять під сумнів достовірність і правдивість фактів, які були ним повідомлені в судовому засіданні.

Отже, доводи представника відповідача про те, що звільнення позивача є законним, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони суперечать п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , згідно якого, за передбаченими п.4 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За таких обставин, суд вважає, що наказ голови правління Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш №2768к від 28 грудня 2009 року про звільнення ОСОБА_2, вантажника механозборочного цеху №01, за п.4 ст. 40 КЗпПУ, за прогул без поважної причини - є незаконним.

За змістом п.10,18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі дано неправильну юридичну кваліфікацію, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність із чинним законодавством.

Оскільки, наказ №2768к від 28 грудня 2009 року про звільнення ОСОБА_2 за п.4 ст. 40 КЗпПУ, визнаний незаконним, відповідач зобов'язаний анулювати запис у трудовій книжці про звільнення ОСОБА_2, вантажника механозборочного цеху №01, з 28 грудня 2009 року, за п.4 ст. 40 КЗпПУ, за прогул без поважної причини та виконати запис у трудовій книжці про звільнення ОСОБА_2, вантажника механозборочного цеху №01, з 28 грудня 2009 року, за п.1 ст.36 КЗпПУ, за угодою сторін.

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач був звільнений без законної підстави 28 грудня 2009 року. Термін вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення судового рішення складає 78 днів, з яких: у грудні 2009 року - 4 дні; у січні 2010 року - 19 днів; у лютому 2010 року - 20 днів; у березні 2010 року - 22 дня; у квітні 2010 року - 13 днів.

Згідно довідки бухгалтерії відповідача (арк.с.40,41) середньоденна заробітна плата позивача складає: 46 грн. 39 коп., тому необхідно: 46,39 грн. х 78 (днів вимушеного прогулу) = 3618 грн. 42 коп. (середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу).

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 5000 грн., то вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України власник або уповноважений їм орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 ЦК України визначено поняття моральної шкоди, в чому вона полягає, порядок визначення та стягнення. Крім того, в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди є роз'яснення, що відповідно до загальних підстав цивільно- правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про . відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позначених моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди без вини, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з незаконним звільненням, позивачу була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що у зв'язку із записом у трудовій книжці за прогул без поважної причини, позивач не міг знайти інше місце роботи й мати заробіток та утримувати сім'ю і малолітнього сина, він був вимушений займати гроші у знайомих та друзів, внаслідок цього, позивач відчував психологічний дискомфорт, пригніченість, розпач, неповноцінність. Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, враховуючи характер порушення прав позивача та глибину його душевних страждань, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Згідно змісту положень ст. ст.79, 84, 88 ЦПК України, сторона, проти якої постановлено рішення, має відшкодувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, понесені нею і документально підтверджені витрати на правову допомогу.

Оскільки, з поданої позивачем квитанції №28 від 04.03.20109 року (арк.с.47) вбачається, що позивачем було сплачено 350 грн. за надання юридичної допомоги при веденні справи у суді, суд вважає необхідним, стягнути з відповідача зазначену суму в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Відповідно до вимог ч.З ст.88 ЦПК України, з відповідача в дохід держави повинно бути стягнено судовий збір по справі у розмірі 51 грн., оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні з позовом до суду, а також на підставі ст.81 ЦПК України, з відповідача повинні бути стягнуті витрати на інформаційно-технічне забезпечення по справі у розмірі 120 грн., оскільки позивач звільнений від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення по справі при зверненні до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 40, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 (зі змінами, внесеними згідно постанов № 4 від 01.04.1994 року, № 18 від 26.10.1995 року та № 15 від 25.05.1998 року) Про практику розгляду судами трудових спорів , Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 (зі змінами, внесеними згідно постанови № 5 від 25.05.2001 року) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , ст.23 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 15, 57-61, 79, 84, 81, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш про визнання наказу про звільнення недійсним, зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати наказ голови правління Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш №2768к від 28 грудня 2009 року про звільнення ОСОБА_2, вантажника механозборочного цеху №01, за п.4 ст. 40 КЗпПУ, за прогул без поважної причини - незаконним.

Зобов'язати Відкрите акціонерне товариство завод Павлоградхіммаш анулювати запис у трудовій книжці про звільнення ОСОБА_2, вантажника механозборочного цеху №01, з 28 грудня 2009 року, за п.4 ст. 40 КЗпПУ, за прогул без поважної причини та виконати запис у трудовій книжці про звільнення ОСОБА_2, вантажника механозборочного цеху №01, з 28 грудня 2009 року, за п.1 ст. 36 КЗпПУ, за угодою сторін.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш на користь ОСОБА_2 суму заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу у розмірі 3618 (три тисячі шістсот вісімнадцять) грн. 42 (сорок дві) коп.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 1000 (одна тисяча) грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у сумі 350 (триста п'ятдесят) грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш на користь державного бюджету м.Павлограда Дніпропетровської області на р/р 31412537700032 код ЄДРПОУ 24237540 банк ГУДКУ в Дніпропетровській області МФО 805012 судовий збір в сумі 51 (п'ятдесят одна) грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства завод Павлоградхіммаш на користь державного бюджету м. Павлограда Дніпропетровської області на р/р 31217259700032 код ЄДРПОУ 24237540 банк ГУДКУ в Дніпропетровській області МФО 805012 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120 (сто двадцять) грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя: Н.В. Токар