Рішення

від 06.03.2018 по справі 920/32/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.03.2018 Справа № 920/32/18

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп'яненко О.Ю., при секретарі судового засідання Середі І.Г., розглянувши матеріали у справі №920/32/18

за позовом Керівника Охтирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, м. Київ

до відповідачів:           1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Теплоенерго”, смт. Краснопілля, Сумська область

2. Краснопільської центральної районної лікарні, смт. Краснопілля, Сумська область

про визнання недійсним договору про надання послуг з централізованого опалення №5 від 06.02.2017

Представники сторін:          

Від позивача: не прибув;

Від 1-го відповідача: не прибув;

Від 2-го відповідача: не прибув;

Прокурор – Вортоломей М.Ф. (службове посвідчення № 035621 від 07.09.2015 року)

Суть спору: прокурор просить суд визнати недійсним договір про надання послуг з централізованого опалення №5 від 06.02.2017, укладений між відповідачами, загальна сума якого становить 2 363 529 грн. 00 коп. Крім того, просить суд стягнути з відповідача на користь прокуратури Сумської області 1 762 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Від прокурора надійшла заява про уточнення позову №92-1044вих-18 від 12.02.2018, в якій він повідомив суд про те, що після направлення позову до суду сторонами спірного договору було укладено додаткову угоду до нього щодо продовження терміну дії договору №5 від 06.02.2017 до 28.02.2018, а також збільшено загальну суму договору до 2 836 234 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду від 16.01.2018 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.02.2018 року.

Ухвалою господарського суду від 13.02.2018 року закрито підготовче засідання у даній справі, розгляд справи по суті призначено на 05.03.2018 року.

В судовому засіданні 05.03.2018 року оголошено перерву в розгляді справи до 12 год. 00 хв. 06.03.2018 року.

Прокурор в судовому засіданні підтримав заявлені позові вимоги та надав суду заяву про уточнення позову №92-1536вих-18 від 06.03.2018, в якій він повідомив суд про те, що після направлення позову до суду сторонами спірного договору було укладено додаткову угоду до нього щодо продовження терміну дії договору №5 від 06.02.2017 до 16.03.2018 року.

Представники позивача та відповідачів в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від відповідача 1 надійшла заява №31 від 29.01.2018, в які він позовні вимоги визнає в повному обсязі, відповідачем 2 також подано заяву №01-15/5/110 від 29.01.2018 про визнання позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив:

06.02.2017 між ТОВ “Теплоенерго” (Виконавець) та Краснопільською центральною районною лікарнею (Споживач) укладено договір № 5 на надання послуг з централізованого опалення (далі Договір). За умовами вказаного Договору Виконавець зобов'язується надати Споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з постачання пари та гарячої води (послуги централізованого постачання теплової енергії та опалення), а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених Договором. Загальна сума Договору становить 2 363 529,00 грн.

Відповідно до Додаткової угоди № 2 до Договору сума Договору становить 2 836 234,00 грн.

Відповідно до Додаткової угоди № 3 до Договору строк дії договору продовжено до 16.03.2018 року.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громад встановлює Закон України “Про публічні закупівлі”.

Положеннями ч. 1 ст.2 Закону України “Про публічні закупівлі” визначено, що він застосовується до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.

Згідно ч. 3 ст. 36 Закону України “Про публічні закупівлі” забороняється укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених Законом.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про публічні закупівлі”, визначено, що замовники - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Отже, Краснопільська центральна районна лікарня є замовником у розумінні цього Закону.

Відповідно до п. 32 ч. 1 ст.1 Закону України “Про публічні закупівлі” товаром є продукція, об'єкти будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому і газоподібному стані, а також послуги, пов'язані з постачанням таких товарів, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих товарів.

Частиною 1 ст. 36 Закону України “Про публічні закупівлі” визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з преамбулою до Закону України “Про житлово-комунальні послуги” цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Відповідно до змісту п. 1 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення є видом житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що у договорі на надання житлово-комунальних послуг обов'язково мають бути визначені права та обов'язки сторін; порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг.

Зміст прав і обов'язків сторін, які мають бути зазначені у договорі про надання житлово-комунальних послуг, викладено у ст. ст. 20-21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Підставою недійсності правочину згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Разом з тим, під час його укладення сторони не дотримались вимог Закону щодо повноти викладу вищезазначених умов договору.

Зокрема, зміст п. 22, 25 Договору (права та обов'язки сторін) не відповідають вимогам статей 20-21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Так, всупереч положенням п.п. 3, 4, 6, 7, 8, ч. 1 ст. 20 та ч. 1 ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” у п. 22 Договору не вказано право Споживача на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг; на усунення протягом строку, встановленого договором або законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних послуг; на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; отримувати від виконавця компенсацію у розмірі, визначеному договором, рішенням суду або законодавством за перевищення нормативних термінів на проведення аварійно-відновлювальних робіт; на перевірку кількості та якості житлово-комунальних послуг у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, в порушення вимог п.п. 7, 8, 9, 10 ч. 2 ст. 21 та ч. 1 ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” у п. 25 Договору не визначено такі обов'язки Виконавця: утримувати в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових мереж, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством; сплачувати споживачу компенсацію за перевищення встановлених термінів проведення аварійно-відновлювальних робіт у розмірі, визначеному договором або законодавством; вести облік вимог (претензій) споживачів у зв'язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їх споживчих властивостей та перевищенням термінів проведення аварійно-відновлювальних робіт; своєчасно за власний рахунок проводити роботи з усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини.

Крім того, всупереч вимогам п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” у Договорі не конкретизовано порядок вимірювання обсягів наданих послуг, зокрема, не зазначено чи буде вестись облік за приладами обліку, чи розрахунковим методом, не вказано місцезнаходження та реєстраційні номери приладів обліку, які мають використовуватися при визначенні обсягів наданих послуг теплопостачання. Зокрема, зміст п. 6 Договору повинен містити відомості про вид засобу обліку, тип засобу обліку, заводський номер, місце і дату встановлення, однак згадані відомості до вказаного пункту Договору не внесено. У п. 17 Договору мала міститися інформація про спосіб обліку обсягів споживання теплоенергії (за приладами обліку чи розрахунковим методом), однак, у Договорі вказані умови не визначено.

Зазначені порушення роблять неможливим належне визначення обсягу та якості послуг, що підлягають наданню та відповідності наданих послуг розміру оплати за них, що в свою чергу унеможливлює здійснення належного контролю за цільовим, ефективним використанням і збереженням бюджетних коштів, складанням бюджетної та фінансової звітності, оскільки, оплата за надані послуги здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету.

Стаття 207 ГК України передбачає, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” передбачено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Абзацом 3 підпункту 2.1 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” встановлено, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України “Про приватизацію державного майна”, частини другої статті 20 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, частини другої статті 15 Закону України “Про оренду землі”, статті 12 Закону України “Про іпотеку”, частини другої статті 29 Закону України “Про страхування”, статті 78 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, статті 71 Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” тощо.

Зважаючи на те, що Договір суперечить вимогам, що визначені Законом України “Про житлово-комунальні послуги”, який є спеціальним законом щодо регулювання відносин, пов'язаних з наданням житлово-комунальних послуг, він підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить вимогам Цивільного кодексу України та зазначеного Закону.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до норм ст. 236 ЦК України і ч. 3 ст. 207 ГК України зобов'язання за визнаним недійсним договором надання послуг припиняються на майбутнє. Тому спірний договір підлягає визнанню недійсним з припиненням його дії на майбутнє.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Прокурор вказує, що порушенням інтересів держави є те, що Краснопільською центральною районною лікарнею під час укладення договору порушено вимоги чинного законодавства, встановлені для вчинення правочинів у сфері надання житлово-комунальних послуг. Вказане порушення є загрозою неефективного та нецільового використання бюджетних коштів внаслідок неможливості здійснення належного визначення обсягу та якості послуг, що мають надватися відповідно до Договору.

В свою чергу, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України є органом уповноваженим на реалізацію державної політики у сфері державних закупівель, відповідно до п. 4 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, тому прокурором визначено Міністерство економічного розвитку і торгівлі України позивачем у даному позові.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частиною 5 статті 238 ГПК України встановлено, що в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, стягнути пропорційно з відповідачів на користь прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн., по 881,00 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 240, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Договір № 5 від 06.02.2017 на надання послуг з централізованого опалення, загальна сума якого становить 2 836 234,00 грн., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Теплоенерго” та Краснопільською центральною районною лікарнею – визнати недійсним.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Теплоенерго” (42400, Сумська область, Краснопільський район, смт. Краснопілля, вул. Сумська, 19; код 32024017) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м.Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33; код 03527891; р/р 35214005002983 в ДКСУ у м. Києві, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору у сумі 881,00 грн.

4. Стягнути з Краснопільської центральної районної лікарні (42400, Сумська область, Краснопільський район, смт. Краснопілля, вул. Лермонтова, 39; код 02007526) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м.Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33; код 03527891; р/р 35214005002983 в ДКСУ у м. Києві, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору у сумі 881,00 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.03.2018 року.

Суддя           О.Ю. Соп'яненко