Постанова

від 12.03.2018 по справі 908/2671/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року

м. Київ

справа № 908/2671/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи заяву Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі №908/2671/13

за скаргою Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006"

на бездіяльність Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області

за позовом Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006"

до Державного підприємства "Науково-експериментальна база "Еліта" Запорізької сільськогосподарської дослідної станції Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України"

про стягнення 167 416,00 грн.,

за участю органу примусового виконання - Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ:

22.07.2016 до Господарського суду Запорізької області надійшла скарга стягувача на бездіяльність Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області у виконавчому провадженні № 49773121, в якій, з врахуванням заяви №256/16-юр від 03.08.2016, стягувач просив: 1) визнати незаконною бездіяльність Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області у виконавчому провадженні № 49773121, що полягала в невиконанні цим відділом вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і в не передачі виконавчого документа у вказаному виконавчому провадженні до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його виконання за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; 2) зобов'язати Комунарський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Приватному підприємству "Бізон-Тех 2006" коштів, стягуваних за рішенням господарського суду Запорізької області від 27.05.2014р. у справі № 908/2671/13, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Скарга обґрунтована тим, що 13.01.2016 Відділом ДВС було відкрито виконавче провадження № 49773121 за наказом від 25.11.2015, виданим на виконання рішення господарського суду Запорізької області від 27.05.2014 у справі №908/2671/13, про стягнення з боржника на користь стягувача коштів в сумі 174289,44 грн. З дати відкриття провадження минуло більше 6 місяців, втім рішення до цього часу не виконано, наказ продовжує знаходитись на примусовому виконанні у Відділі ДВС. При цьому, враховуючи, що боржник є державним підприємством, не пізніше 13.07.2016 наказ господарського суду разом із необхідними документами повинен був керівником Відділу переданий до органів Держказначейства для його виконання в порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Проте, таких дій у встановлений законодавством строк Відділом ДВС вчинено не було, що позбавляє стягувача можливості одержати присуджені кошти і відповідно поновити порушені права.

11.08.2016 Господарський суд Запорізької області скаргу Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" на бездіяльність Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області по справі № 908/2671/13 залишив без задоволення

Ухвала суду першої інстанції мотивована передчасністю звернення з цією скаргою, оскільки шестимісячний строк передачі виконавчого документу починає відраховуватись з дня винесення постанови про відкриття зведеного провадження щодо боржника (23.02.2016р.) та спливає через шість місяців (23.08.2016).

04.10.2016 Донецький апеляційний господарський суд залишив апеляційну скаргу стягувача без задоволення, ухвалу місцевого господарського суду від 11.08.2016 без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження") ; державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа. При цьому апеляційний суд зазначив, що особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами п.1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (п.2). Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача (п.3). Отже, обов'язок органу ДВС здійснювати дії, передбачені ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", у вигляді подання керівником відповідного органу державної виконавчої служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, для забезпечення виконання рішення суду про стягнення коштів із державного підприємства за рахунок коштів державного бюджету пов'язується із встановленням підстав, визначених положеннями п.п. 2 - 4, 9 частини першої ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачу (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій).

З вищезазначених підстав суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що матеріали скарги на час звернення ПП "Бізон-Тех 2006" до суду зі скаргою на бездіяльність ДВС, не містять беззаперечних доказів наявності підстав для повернення виконавчого документу стягувачеві за п.п.2 - 4, 9 частини першої ст.47 Закону України "Про виконавче провадження", а також для виконання Відділом ДВС приписів ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та п.7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845.

21.12.2016 Вищий господарський суд України залишив касаційну скаргу стягувача без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.2016 без змін.

Постанова касаційної інстанції обґрунтована тим, що на момент звернення скаржника із скаргою до суду шестимісячний строк для виконання рішення в справі № 908/2671/13 не сплив, а також, що у органу ДВС відсутні підстави для виконання вимог ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", оскільки передбачений цією нормою обов'язок органу ДВС пов'язується із встановленням підстав, визначених у п.п. 2- 4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачеві, наявність яких на час звернення стягувача з цією скаргою до суду не доведена.

14.12.2017 Приватне підприємство "Бізон-Тех 2006" надіслало на адресу Верховного Суду України заяву про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі №908/2671/13.

У заяві стягувач просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду від 11.08.2016, постанову апеляційного господарського суду від 04.10.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 21.12.2016, прийняти нове рішення, яким в повному обсязі задовольнити скаргу Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" на бездіяльність Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

В обґрунтування заяви додана копія постанови Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі № 905/640/16, в якій, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

28.12.2017 заява про перегляд була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

28.12.2017 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

11.01.2018 суд постановив ухвалу про допуск справи до провадження, відкрив провадження за заявою стягувача, витребував матеріали даної справи.

Відповідно до положень частини 2 статті 111 22 ГПК України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017) після надходження витребуваних матеріалів справи та завершення інших підготовчих дій суддя-доповідач виносить ухвалу про призначення справи до розгляду Верховним Судом України.

12.02.2018 Верховний Суд постановив ухвалу про прийняття справи №908/2671/13 до провадження та здійснення її перегляду без повідомлення та виклику учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

У справі, яка розглядається, заявлені вимоги стягувача (позивача по справі) про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця, у невиконанні вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" щодо передачі виконавчого документа до органу Держказначейства для його виконання за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; і зобов'язання державного виконавця подати до вказаного органу документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, стягуваних за рішенням суду.

Бездіяльність виконавця полягала в тому, що всупереч вимогам ч. 2, 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" по завершенні шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження відділ не подав наказ та інші матеріали провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його виконання за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Заявник вважає, що оскільки боржником за наказом є державне підприємство - ДП "Науково-експериментальна база "Еліта" Запорізької сільськогосподарської дослідної станції Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України", то передбачені наведеним Законом гарантії та особливості виконання рішень суду розповсюджуються на виконання наказу. Так, заявник посилаючись на ч.2,3 ст.4 Закону №4901, що передбачає якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Для цього, не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті (шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Оскільки постанову про відкриття виконавчого провадження було винесено 13.01.2016, то як вважає стягувач, не пізніше 13.07.2016, тобто, через шість місяців з дня винесення постанови про відкриття, наказ та інші матеріали виконавчого провадження мали бути подані до казначейства. Всупереч ч.2,3 ст.4 Закону №4901, наказ та інші матеріали виконавчого провадження до казначейства не були подані, що позбавляє стягувача можливості одержати присуджені кошти і відповідно поновити порушені права.

Відмовляючи у задоволенні скарги стягувача, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із передчасності звернення з цією скаргою, оскільки шестимісячний строк передачі виконавчого документу починає відраховуватись з дня винесення постанови про відкриття зведеного провадження щодо боржника (23.02.2016 року) та спливає через шість місяців (23.08.2016 року), тоді як скаргу на бездіяльність державного виконавця подано 22.07.2016 року.

Також суди виходили з того, що у органу ДВС відсутні підстави для виконання вимог ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", оскільки передбачений цією нормою обов'язок органу ДВС пов'язується із встановленням підстав, визначених у п.п. 2- 4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачеві, наявність яких на час звернення стягувача з цією скаргою до суду не доведена.

Разом з тим, у наданій для порівняння копії постанови Вищого господарського суду України у справі №905/640/16 за скаргою Приватного акціонерного товариства "АПК - Інвест" на бездіяльність державних виконавців Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (надалі - Слов'янський міськрайонний ВДВС ГТУЮ у Донецькій області) Солода Дениса Анатолійовича та Волинець Анни Олександрівни стосовно виконання наказу суду від 30.06.2016 року №905/640/16 про стягнення коштів з Державного підприємства "Донецька залізниця" суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків.

На обґрунтування скарги ПрАТ "АПК - Інвест" зазначило, що органом державної виконавчої служби не вчиняються всі належні заходи, направлені на примусове виконання наказу Господарського суду Донецької області №905/640/16 від 30.06.2016 року, а також не виконуються вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" щодо подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, у зв'язку із спливом шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження .

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі №905/640/16, касаційну скаргу задоволено, скасовано ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.07.2017 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року у справі № 905/640/16 в частині відмови у задоволенні вимог про зобов`язання керівника Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області негайно виконати вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та здійснити комплекс дій, направлених на стягнення із боржника коштів за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень. У цій частині скаргу на бездіяльність керівника Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції задоволено. Зобов`язано керівника Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області негайно виконати вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та здійснити комплекс дій, направлених на стягнення із боржника коштів за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень. У решті ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.07.2017 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року у справі №905/640/16 залишено без змін.

Так, Вищий господарський суд України у постанові зазначив, що висновки судів попередніх судових інстанцій про те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" обов'язок органу державної виконавчої служби здійснювати дії у вигляді подання керівником відповідного органу державної виконавчої служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, для забезпечення виконання рішення суду про стягнення коштів із державного підприємства за рахунок коштів державного бюджету пов'язується із встановленням підстав, визначених положеннями п.п. 2 - 4, 9 частини першої ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачу, що також підтверджується п. 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, ґрунтуються на неправильному застосуванні ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

На думку суду касаційної інстанції, зміст норми, закріпленої у ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", у системному зв'язку із змістом норми, закріпленої у ч. 3 цієї статті, дозволяє дійти висновку про те, що встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" та сплив шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Таке тлумачення випливає із змісту норми, що прямо закріплена у ч.2 ст.4 Закону, а також змісту ч. 3, яка зокрема, передбачає, що керівник відповідного органу державної виконавчої служби зобов'язаний вчинити необхідні дії у будь-якому разі не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, тобто, не шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, в даній постанові було зазначено з посиланням на заперечення органу ДВС, що виконання рішення у справі № 905/640/16 (ВП 52279557) здійснюється державним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження №51347254.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.09.2016 року державним виконавцем Слов'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області №905/640/16 від 30.06.2016 року.

Отже, 21.03.2017 року закінчився шестимісячний строк, в межах якого державний виконавець повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання рішення, на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження" , іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону .

Тобто, Вищий господарський суд України обрахував шестимісячний строк саме з дати винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного наказу при наявності зведеного виконавчого провадження.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч.ч.2 та 3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Відповідно до п.1 ст.111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент подачі заяви про перегляд:

"Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з таких підстав:

- неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах."

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до ч.1 ст.111-23 Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017:

"Справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, визначеними розділом XII 1 цього Кодексу, з особливостями, встановленими цим розділом."

Згідно зі ст.111-7 наведеного Кодексу у зазначеній редакції:

"Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції."

Таким чином, в силу вищенаведених норм саме перевірка і переоцінка доказів та встановлення по новому фактичних обставин справи не відноситься до повноважень Верховного Суду при перегляді судових рішень з підстав неоднакового застосування норм матеріального справа.

Судами встановлено, що 13.01.2016 на підставі заяви стягувача, ПП "Бізон-Тех 2006", головним державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №49773121 з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області від 25.11.2015р. № 908/2671/13 про стягнення з Державного підприємства "Науково-експериментальна база "Еліта" Запорізької сільськогосподарської дослідної станції Інституту олійних культур Національної Академії аграрних наук України" м. Запоріжжя на користь Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" м. Запоріжжя 98480,00 грн. основного боргу, 29544,00грн. штрафу, 39392,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 3348,32 грн. витрат зі сплати судового збору, 3525,12 грн. витрат зі сплати судово-технічної експертизи документів, разом 174289,44 грн.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" в редакції станом на 13.01.2016 та 13.07.2016:

"1. Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

2. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження , його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

3. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті , керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача."

Згідно з п.п.2-4, 9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" у вказаній редакції:

"1. Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;

4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення."

Таким чином, ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у вказаній редакції передбачала, що виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі якщо дане рішення не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Ніяких інших умов для застосування, в т.ч. визначених ч.3 ст.4 вказаного Закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана ч.2 ст.4 Закону не вимагає та не передбачає.

Тобто, дана стаття ч.2 ст.4 зазначеного Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, ч.3 ст.4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п.п.2-4, 9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого ч.2 цієї статті, тобто, до , а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

Підстави, передбачені п.п.2-4, 9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження", свідчать про неможливість виконання судового рішення, в зв'язку з чим положення ч.3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" вимагають не чекати спливу вищевказаного шестимісячного строку , оскільки це не має сенсу, рішення все одно не буде виконане, а протягом десяти днів з дня встановлення факту наявності однієї з таких підстав одразу передавати виконавчий документ на виконання до органів державної виконавчої служби, тобто, дана норма направлена на прискорення зміни процедури виконання та отримання реального результату стягувачем, а не на їх сповільнення.

Зазначене свідчить, що підстави, передбачені ч.2 та ч.3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме:

- ч.2 ст.4 зазначеного Закону передбачає нічим необумовлений перехід до цієї процедури лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку;

- ч.3. ст.4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п.п.2-4, 9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше ,тобто, до , а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, переходить до вказаної процедури.

Згідно з ч.2 ст.30 Закону України "Про виконавче провадження" у вказаній редакції (далі Закон):

"Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа."

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону:

"У разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій."

Згідно з ч.1, абз.1 ч.2 ст.25 Закону:

"1. Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

2. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження."

Відповідно до п.3.8.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5:

"Виконання зведеного виконавчого провадження розпочинається постановою про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження виноситься постанова, копія якої зберігається у зведеному виконавчому провадженні. Виконавчі провадження щодо одного боржника об'єднуються у зведене виконавче провадження або приєднуються до зведеного виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку, наданого боржнику для самостійного виконання."

Таким чином, вищевказані норми розрізняють такі окремі постанови державного виконавця, як:

- постанова про відкриття виконавчого провадження;

- постанова про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження;

- постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.

Вищевказана ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у вказаній редакції передбачала, що виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі якщо дане рішення не виконано протягом шести місяців з дня винесення саме постанови про відкриття виконавчого провадження.

Сенсом такого зазначення про обрахування шести місяців з дня винесення саме постанови про відкриття виконавчого провадження є захист конкретного, окремого стягувача, чий виконавчий документ мав бути виконаний протягом шести місяців і який не мав залежати від моменту приєднання до зведеного виконавчого провадження останнього виконавчого документа, оскільки, кількість та дати таких приєднань після відкриття виконавчого провадження по конкретному виконавчому документу є повністю не прогнозованими і можуть продовжувати та розтягувати строк здійснення зведеного виконавчого провадження на роки.

В свою чергу, положення наведеної ч.2 ст.30 Закону України "Про виконавче провадження" у вказаній редакції, що строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа, фактично орієнтовані на останнього стягувача і забезпечення можливості державного виконавця виконати весь необхідний комплекс дій для виконання, в т.ч. і цього останнього виконавчого документа у зведеному виконавчому провадженні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що 13.07.2016 року закінчився шестимісячний строк, в межах якого державний виконавець повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання судового рішення по даній справі та виданого на його виконання наказу на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а з 14.07.2016 року примусове виконання цього рішення повинно було здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що прямо визначено у ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства.

Згідно з п.1 ч.1 ст.111-24 ГПК (в редакції, яка діяла до 15.12.2017):

"За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:

1) про повне або часткове задоволення заяви."

Відповідно до ч.1, п.п."а" п.2 ч.2 ст.111-25 зазначеного Кодексу у наведеній редакції:

"Суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 111 16 цього Кодексу.

За наявності підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, суд має право:

2) у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору:

а) скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення."

У зв'язку з викладеним, Верховний Суд доходить висновку про необхідність повного задоволення заяви стягувача, скасування постанови Вищого господарського суду України від 21.12.2016, постанови Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.2016 та ухвали господарського суду Запорізької області від 11.08.2016 з прийняттям нового рішення про повне задоволення скарги Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" на бездіяльність Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1378 грн. та за подання касаційної скарги в сумі 1378 грн. підлягають стягненню на користь Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" з Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, оскільки скарга була подана внаслідок неправильних дій останнього.

Відповідно до ч.1 ст.327 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ):

"Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції."

Керуючись статтями 49, 111-14, 111-16, 111-23, 111-24, 111-25 ГПК України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), частиною 13 статті 8, підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ), Верховний Суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Заяву Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" про перегляд судових рішень у справі №908/2671/13 задовольнити повністю.

2. Ухвалу господарського суду Запорізької області від 11.08.2016, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 21.12.2016 у справі №908/2671/13 скасувати повністю.

3. Ухвалити нове рішення, яким скаргу Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" на бездіяльність Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області у виконавчому провадженні № 49773121 задовольнити повністю.

4. Визнати незаконною бездіяльність Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області у виконавчому провадженні № 49773121, що полягала в невиконанні цим відділом вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і в не передачі виконавчого документа у вказаному виконавчому провадженні до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його виконання за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

5. Зобов'язати Комунарський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Приватному підприємству "Бізон-Тех 2006" коштів, стягуваних за рішенням господарського суду Запорізької області від 27.05.2014 у справі № 908/2671/13, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

6. Стягнути з Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на користь Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1378 грн. та за подання касаційної скарги в сумі 1378 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський