Постанова

від 06.03.2018 по справі 808/1316/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2018 року

Київ

справа №808/1316/14

адміністративне провадження №К/9901/26940/18

№К/9901/26941/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційних скарг публічного акціонерного товариства Запоріжнерудпром

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року (судді Лукманова О.М., Божко Л.А., Прокопчук Т.С.)

та додаткову постанову цього ж суду від 30.06.2016 у справі №808/1316/14

за позовом Публічного акціонерного товариства Запоріжнерудпром

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство Запоріжнерудпром (далі Товариство) звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ДПІ) від 17.10.2013.

Позов мотивовано тим, що ДПІ безпідставно дійшла висновку про те, що Товариство порушило вимоги чинного законодавства під час визначення суми податку на прибуток та занизило розмір належної до сплати в бюджет суми податку, тому у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.10.2015 (суддя Матяш О.В.) позов задоволено : визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 17.10.2013 №0000792201 та №0000802201; присуджено на користь Товариства судові витрати у розмірі 484, 51грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2016 задоволено апеляційну скаргу ДПІ, скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Додатковою постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016 присуджено на користь ДПІ з Товариства судові витрати в розмірі 3 688, 34 грн.

Не погодившись з постановами апеляційного суду, Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.10.2015. При цьому скаржник зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права. З цих же підстав підлягає скасуванню додаткова постанова про розподіл судових витрат.

ДПІ подала заперечення на касаційну скаргу, зазначивши, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим.

21.02.2018 справу в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на прибуток підприємства за період з 01.01.2013 по 31.03.2013 ДПІ складено акт за №78/22-01/00292333 від 03.10.2013.

В акті викладено висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки виявлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування від усіх видів діяльності за I квартал 2013 року на суму 150906 грн. та заниження податку на прибуток за I квартал 2013 року на суму 11 164 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідач 17.10.2013 прийняв податкові повідомлення-рішення:

№0000792201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 11164 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5 582 грн.;

№0000802201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за I квартал 2013 року на 150906 грн.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач мотивує тим, що укладений між позивачем та ТОВ Одіс-2009 господарський договір носив фіктивний характер та реально не виконувався.

Задовольнивши адміністративний позов, суд першої інстанції послався на те, що надані Товариством первинні документи бухгалтерського обліку відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та підтверджують фактичне виконання укладеного між Товариством ТОВ Одіс-2009 договору.

Натомість скасувавши постанову суду першої інстанції та відмовивши в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що господарські операції Товариством та ТОВ Одіс-2009 було фактично здійснено та підтверджено належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій.

З матеріалів справи вбачається, що 01.08.2011 та 16.08.2012 між Товариством (замовник) та ТОВ Одіс-2009 (виконавець) укладено договір №010811/6 про надання послуг з навантаження та перевезення щебеню, відсіву гранітного, гірської маси на об'єктах замовника та №17/08/12 про надання по послуг з перевезення щебеню від місця навантаження до місця розвантаження.

Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов'язані з обчисленням податку на прибуток, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 138, 139 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Здійснивши системний аналіз доказів залучених до матеріалів справи, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи не спростовують висновків ДПІ про те, що вищезгадані господарські операції з ТОВ Одіс-2009 не мали реального характеру, не призвели до реальних змін майнового стану Товариства, а надані позивачем документи бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне виконання господарських договорів.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано також те, що відповідно до документів позивач здійснив оплату наданих ТОВ Одіс-2009 послуг шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, проте документи бухгалтерської звітності Товариства не підтверджують наявність грошових зобов'язань Товариства перед ТОВ Одіс-2009 на зазначену в актах взаємозаліків суму.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовано постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2016, не дають підстав вважати висновки суду апеляційної інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Наведене унеможливлює задоволення касаційної скарги і в частині скасування додаткової постанови суду про розподіл судових витрат, оскільки відмова в задоволенні позову є, у відповідності до приписів статті 94 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) підставою для їх стягнення на користь відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Запоріжнерудпром залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2016 та додаткову постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер