Рішення

від 13.03.2018 по справі 923/129/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                     13 березня 2018 року, м. Херсон, справа № 923/129/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., при секретарі судового засідання Бєловій О.С., розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк"

до Приватного підприємства "САВАТА"

про стягнення 75609,78 грн,

без участі представників сторін,

в с т а н о в и в:

22.02.2018 Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» звернулося до суду з вимогами, спрямованими до Приватного підприємства «Савата», про стягнення 75609,78 грн, з яких: 73379,85 грн основної заборгованості та 2229,93 грн пені; які ґрунтуються на несвоєчасному виконанні відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 5 від 08.06.2012 щодо повернення суми кредиту. Зокрема, позивач вказує, що надав відповідачу кредит в розмірі 210000 грн на строк до 07.06.2017 на умовах його повернення щомісячними сумами в розмірі 6770 грн та сплати процентів за його користування, проте відповідач вказану суму кредиту не повернув.

Відповідачем відзив на позов не наданий та власної позиції відносно заявлених вимог не висловлено.

Ухвалою суду від 26.02.2018 порушене провадження у справі та її розгляд за правилами спрощеного провадження призначений на 13.03.2018 (без визнання явки сторін обов'язковою) із встановленням відповідачу строку на подання відзиву на позов – до 12.03.2018.

Проте, відповідачем відзив на позов не наданий та в судове засідання він не з'явився, подавши лише заяву про наявність заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження та відкладення розгляду справи, в якій послався на велике значення результатів розгляду справи для господарської діяльності підприємства, обсяг та характер доказів, необхідність залучення експертів. Це клопотання судом відхилене, оскільки статтею 250 Господарського процесуального кодексу України, дійсно, надане право відповідачу на подання заяви про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження, але зі змісту частини 7 цієї ж статті слідує, що частини друга – шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідного до Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження. В даному випадку, справа є малозначною згідно до положень частини 5 статті 12 ГПК України, оскільки сума стягнення не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 176200 грн, а тому згідно до частини 1 статті 247 та частини 7 статті 250 ГПК України вона підлягає розгляду виключно в порядку спрощеного провадження.

Водночас, суд зазначає, що за частиною 3 статті 247 ГПК України суд при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження враховує ціну позову, значення справи для сторін, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів, в тому числі необхідність призначення експертизи, кількість сторін а думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Зокрема, суд вважає, що названі правові положення слід тлумачити з урахуванням позицій обох сторін. Так, при вирішенні питання про відсутність підстав для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, суд враховує: ціну позову, яка є незначною; значення справи не тільки для відповідача, але й для позивача, оскільки заборгованість не сплачена тривалий час; нескладність самої справи при вивчені доказів та характеру спірних правовідносин; незначну кількість доказів, наданих позивачем, а також не спростування цієї обставини відповідачем; відсутність значного суспільного інтересу при розгляді справи; думку обох сторін, зокрема, позивача, яка полягає у якнайшвидшому вирішенні спору з метою погашення кредиту; відсутність потреби у проведенні судових експертиз з огляду на наявні у справі докази.

Поряд з цим, судом не задоволене клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки відповідно до частини 4 статті 252 ГПК України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи лише з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання. В даному випадку, відповідач посилається на інші обставини для відкладення, які не відповідають вказаним правовим положенням.

Крім викладеного судом встановлено, що 08.06.2012 між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та Приватним підприємством «Савата» укладено кредитний договір № 5, за умовами якого позивач зобов'язався надати кредитні кошти в розмірі 151000 грн на строк до 07.06.2017, зі сплатою процентів за його користування у розмірі 14,99 % річних (а.с. 22-26).

На виконання умов договору, як слідує з меморіального ордеру № 15050002 від 11.06.2012, позивач виконав взяті на себе зобов'язання та надав позичальнику кредит в сумі 151000 грн (а. с. 27).

В подальшому 26.12.2014 між сторонами укладено договір № 1 про внесення змін і доповнень до кредитного договору № 5 від 08.06.2012, за умовами якого сторони підтвердили залишок заборгованості за договором у розмірі 74172,53 грн, домовилися збільшити суму кредитування до 210000 грн, яка повинна бути погашена до 07.06.2017, а саме шляхом повернення щомісячними сумами в розмірі 6770 грн протягом періоду з 31.12.2014 – 07.06.2017, а також змінили процентну ставку за користування кредитом.

На виконання умов договору, як слідує з меморіального ордеру № 44197968 від 31.12.2014, позивач виконав взяті на себе зобов'язання та надав позичальнику кредит в сумі 135827,47 грн (а. с. 28).

Водночас, за обліковими даними позивача, а саме довідки про рух коштів по рахунку відповідача за період з 08.06.2012 по 24.01.2018 (а.с. 29-31) та розрахунку суми позову (а.с. 32 – 33) умови договору виконувалися неналежно, погашення суми кредиту за його користування здійснювалося несвоєчасно та не в повній сумі, у зв'язку з чим станом на 18.01.2018 виникла заборгованість у розмірі 73379,85 грн.

Через несвоєчасне виконання зобов'язання щодо сплати кредиту позивачем за розрахунком (а.с. 34) нарахована пеня у розмірі 2229,93 грн за період з 11.12.2017 по 17.01.2018.

Встановлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарських зобов'язань, в силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений кредитний договір. Зокрема, згідно з приписами статті 1054 Цивільного кодексу України банк (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі змісту наведених норм слідує висновок, що особа, яка отримала кредит, зобов'язана повернути його кредитодавцеві, а безпосередньо між сторонами такого правочину виникають правовідносини кредитування.

Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов'язань, за яким суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). При цьому не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7).

Таким чином, невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання по сплаті суми отриманого кредиту, є порушенням взятих ним на себе зобов'язань та вказаних правових положень.

Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення суми пені, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Безпосередньо правові наслідки порушення грошових зобов'язань передбачені приписами статей 230-237 ГК України та статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов'язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

За приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При цьому за частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, в пункті 7.1. договору сторони встановили: «За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (повернення кредиту або його частини, оплата процентів, комісій) позичальник на вимогу банку сплачує йому пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочки, за весь час прострочки».

З викладеного договірного положення не вбачається від якої суми необхідно обраховувати подвійну облікову ставку НБУ, яка є складовою частиною розрахунку пені, а тому судом констатується про відсутність договірної умови щодо нарахування пені.

Аналогічне сприйняття вказаних правових приписів наведене в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за яким:

-          якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом;

-          нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

За таких обставин, суд зазначає, що між сторонами не узгоджене договірне нарахування пені, а іншим законодавчим актом її розмір не встановлений, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, несплати нарахованої позивачем суми в добровільному порядку, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі заборгованості по кредиту, а в частині стягнення пені – задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки спір виник з вини відповідача, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, судовий збір у розмірі 1710,03 грн (97,05 % задоволених вимог) покладається на відповідача .

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,

                                        в и р і ш и в :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Савата» (74900 Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Промислова, буд. 7, ідентифікаційний код 37520063) на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (79026, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 78; ідентифікаційний код 09807862) – 73379,85 грн основної заборгованості та 1710,03 грн компенсації по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 13.03.2018          

                               Суддя                     М.К. Закурін