Постанова

від 06.03.2018 по справі 910/17171/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2018 р. Справа№ 910/17171/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача Солодкий В.М. директор

від відповідача Козачук Н.Ю. довіреність № 06-5/116 від 06.03.18

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 (повне рішення складено 11.12.2017)

у справі №910/17171/17 (головуючий суддя Головіна К.І.)

за позовною заявою Дочірнього підприємства іноземного інвестора "Фірма "Інва-К"

до Комунального підприємства "Київпастранс" в особі філії Комунального підприємства "Київпастранс" "Автобусний парк № 8"

про стягнення 192 393, 32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство іноземного інвестора "Фірма "Інва-К" (далі - ДП "Фірма "Інва-К", позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" в особі філії Комунального підприємства "Київпастранс" "Автобусний парк № 8" (далі - КП "Київпастранс", відповідач) про стягнення 192 393, 32 грн., у тому числі: 164 530 грн. 44 коп. боргу за поставлений товар по договору №007 від 02.01.2006 р., інфляційну складову боргу у сумі 23 198 грн. 88 коп., 3 % річних у сумі 4 664 грн. 00 коп.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/17171/17 позов задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства "Київпастранс" в особі філії Комунального підприємства "Київпастранс" "Автобусний парк № 8" на користь Дочірнього підприємства іноземного інвестора "Фірма "Інва-К" основну заборгованість у сумі 164 530 грн. 44 коп., інфляційну складову боргу у сумі 23 198 грн. 88 коп., 3 % річних у сумі 4 664 грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 885 грн. 90 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Комунальне підприємство "Київпастранс" 22.12.2017 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позов подано на підставі договору №007 від 02.01.2006, однак згідно довідки бухгалтерії відповідача по даному договору заборгованість відсутня, а у рахунках-фактурах, які виставлялись позивачем, посилання на договір з іншим номером та датою, а саме №52.15-53/11 від 01.02.2006.

09.01.2018 матеріали справи №910/17171/17, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 залишено апеляційну скаргу без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надати докази доплати судового збору в сумі 1154,35 грн.

25.01.2018 від скаржника надійшла заява про долучення платіжного доручення від 23.01.2018 про доплату 1154,35 грн. судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 06.03.2018.

15.02.2018 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що поставка здійснювалась саме на виконання умов договору №007 від 02.01.2006 з філією відповідача "Автобусний парк №8", який мав внутрішній номер відповідача №52.15-53/11 від 01.02.2006, про присвоєння вказаного номеру іншому договору - №11, який був укладений з філією "Автобусний парк №1" позивач дізнався лише з довідок, доданих до скарги.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, вказала, що у бухгалтерській програмі "1С" відповідачем заборгованість по спірному договору не зареєстрована, оскільки в рахунках було посилання на інший договір.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що товар був поставлений на "Автобусний парк №8", відповідач не спростував факт поставки товару, зміна відповідачем внутрішньої нумерації договорів не звільняє його від обов'язку оплатити прийнятий товар.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

02.01.2006 р. між позивачем - ДП "Фірма "Інва-К", як продавцем, та відповідачем - КП "Київпастранс" в особі філії "Автобусний парк №8", як покупцем, був укладений договір поставки № 007 (далі - договір), згідно з умовами якого продавець продає покупцю продукцію в асортименті, який визначається додатком № 1 до договору (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Покупець оплачує продавцю отриману продукцію по цінах, які діють на момент отримання продукції. Ціни на продукцію визначаються в рахунку-фактурі, яку продавець надає покупцю. На кожну партію товару виписується рахунок-фактура. Розрахунки проводяться шляхом перерахування суми зазначеної в рахунку-фактурі. Сума поставки складається із сум видаткових накладних (п.п. 2.1 - 2.4 договору).

Договір діє з моменту підписання та до 31.12.2010 р., з подальшою його пролонгацією (п. 9.1 договору).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, виконання умов договору поставки позивач здійснив відповідачу поставку узгодженого товару загальною вартістю 164 530,44 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактурами № 280902 від 28.09.2016 р., №031003 від 03.10.2016 р., № 031004 від 03.10.2016 р., № 041001 від 04.10.2016 р., № 041002 від 04.10.2016 р., № 041003 від 04.10.2016 р., №041005 від 04.10.2016 р., № 041006 від 04.10.2016 р., № 041007 від 04.10.2016 р., № 051004 від 05.10.2017 р., № 061002 від 06.10.2016 р., №071002 від 07.10.2016 р., № 111006 від 11.10.2016 р., № 121001 від 12.10.2016 р., № 121002 від 12.10.2016 р., № 121003 від 12.10.2016 р., та видатковими накладними №280902 від 28.09.2016 р., № 031003 від 03.10.2016 р., № 031004 від 03.10.2016 р., № 041001 від 04.10.2016 р., № 041002 від 04.10.2016 р., №041003 від 04.10.2016 р., № 041005 від 04.10.2016 р., №041006 від 04.10.2016 р., № 041007 від 04.10.2016 р., № 051004 від 05.10.2017р., №061002 від 06.10.2016 р., № 071002 від 07.10.2016 р., №111006 від 11.10.2016 р., № 121001 від 12.10.2016 р., № 121002 від 12.10.2016 р., №121003 від 12.10.2016 р.

Зі змісту рахунків-фактур та видаткових накладних вбачається, що одержувачем товару є "Автобусний парк №8" КП "Київпастранс", однак при цьому у графі "замовлення" зазначено "договір поставки №52.15-53/11 від 01.02.2006".

Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого товару виконав неналежним чином, поставлений товар на вказану суму не оплатив.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції відповідач посилався на відсутність у нього заборгованості за договором № 007 від 02.01.2006 р., та те, що позивачем не надано належних доказів здійснення господарської операції (передачу товару) саме за цим договором, оскільки у наданих позивачем рахунках-фактурах зазначений інший номер договору - № 52.15-53/11.

Однак, вказані доводи були відхилені судом першої інстанції, оскільки на вимогу суду та на підтвердження своїх доводів відповідач не надав суду договір за № 52.15-53/11, укладений із ДП "Фірма "Інва-К".

При цьому, представники позивача пояснили суду, що зазначений у рахунках-фактурах номер договору (№ 52.15-53/11) є внутрішнім номером відповідача, який той використовує для власного обліку господарської діяльності, а тому відповідач просив позивача його вказувати у рахунках на оплату товару.

До апеляційної скарги відповідачем були додані довідки від 01.12.2017, згідно яких в базі "1С" номер 52.15-53/11 був присвоєний договору №11 від 01.02.2006, а договору №007 від 02.02.2006 був присвоєний номер 52-15-1114.

Проте, зі змісту договору №11 від 01.02.2006 вбачається, що він був укладений позивачем з "Автобусним парком №1", а товар поставлявся "Автобусному парку №8".

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.ч.1, 7 ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору №007 від 02.01.2006, який за правовою природою є господарським договором поставки.

Договір поставки укладений належним чином, сторонами не надано доказів припинення його дії, отже він є обов'язковим для сторін.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості за поставлений товар, а також застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до вимог ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції позивач виконав умови договору та поставив відповідачу товар на загальну суму 164 530,44 грн., що підтверджується видатковими накладними на суму 164 530,44 грн., які складались та підписувались сторонами, саме на поставку того товару та тієї кількості, які були обумовлені договором № 007 від 02.01.2006 р.

Щодо посилань відповідача на те, що поставка здійснювалась на виконання іншого договору, то вказані доводи обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки відповідачем не надано доказів існування інших договорів між позивачем та КП "Київпастранс" особі філії "Автобусний парк №8", яким отримувався товар.

При цьому, договір №11 від 01.02.2006, на який посилається відповідач у апеляційній скарзі, був укладений позивачем з іншою філією відповідача, а саме - з філією "Автобусний парк №1".

Статтею 1 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.12 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

У пункті 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.13 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Наявні у матеріалах справи видаткові накладні містять всі необхідні реквізити для даного виду документів, ними підтверджується здійснення господарської операції, відповідач не заперечує факт отримання товару по зазначеним видатковим накладним, а невірне зазначення у рахунках-фактурах номеру та дати договору не спростовує факту, що поставка по видаткових накладних здійснювалась саме на виконання умов договору №007 від 02.01.2006.

У відповідності до частин 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, в порушення умов Договору та зазначених положень ЦК України відповідач отриманий товар не оплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 164 530,44 грн.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №916/1263/15-г (3-269гс16)).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, актом звірки розрахунків станом на 11.11.2016, підписаним відповідачем без заперечень, підтверджується наявність заборгованості відповідача за вказаним договором.

Наявність заборгованості та її визнання також підтверджується листами КП "Київпастранс" № 77 від 13.02.2017 р. та № 06-1/632 від 14.06.2017 р., у яких відповідач визнав заборгованість на суму 164 530,44 грн. за договором поставки № 007 від 02.01.2006 р. та зобов'язався її оплатити протягом березня-травня 2017 р. шляхом реструктуризації.

Також місцевим господарським судом правомірно відхилено надану відповідачем довідку та оборотно-сальдову відомість про відсутність у нього заборгованості за договором № 007 від 02.01.2006 р., оскільки вказана довідка була складена в односторонньому порядку, вона не є первинним документом бухгалтерського обліку, а є внутрішнім документом КП "Київпастранс".

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що зібраними по справі доказами підтверджується факт здійснення сторонами господарських операцій за договором № 007 від 02.01.2006 р. та передачі відповідачу товару на суму 164 530,44 грн., вартість якого відповідач зобов'язаний сплатити продавцю, а тому позовні вимоги в частині основного боргу на суму 164 530,44 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

Позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в сумі 23 198,88 грн. та 3% річних у сумі 4 664,00 грн. Перевіривши розрахунок, колегія суддів прийшла до висновку, що він є арифметично та методологічно вірним, зроблений по кожній накладній окремо, а тому вказані позовні вимоги також є обґрунтованими і правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/17171/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/17171/17 - без змін

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17171/17.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.03.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Б.О. Ткаченко