Рішення

від 15.03.2018 по справі 204/8126/17

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/8126/17

Провадження № 2/204/440/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права на утримання, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про припинення права на утримання. В обґрунтування позовної заяви зазначив, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13.12.2011 року по справі № 2-3359/2011 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини, було стягнуто з ОСОБА_1 пенсіонера аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/8 частини зі всіх видів його заробітку (доходу, пенсії) щомісячно, починаючи з 08 лютого 2011 року і до зміни матеріального положення сторін, на її користь, допустивши по справі негайне виконання. В березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська із позовом про припинення права одного з подружжя на утримання, посилаючись на наступні обставини: 14.10.2012 року у позивача погіршився стан здоров'я, що виразилося в періоді нестабільної стенокардії та високих цифрах артеріального тиску, дифузний кардіосклероз. Поставлено діагноз - ішемічна хвороба серця. Стабільна стенокардія з нестабільним перебігом. 03.12.2012 року позивач був оглянутий комісією МСЕК, згідно довідки до Акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 031135 позивачу була встановлена третя група інвалідності (безстроково). Позивач є непрацезданим, оскільки досяг пенсійного віку та є інвалідом 3-ї групи. Рішенням Красновагрійдського районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.02.2014 року по справі № 204/18/34/2013-ц, було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Суди виходили з того, що згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 728133 від 02.04.2013 року - позивач є керівником дочірнього підприємства Бакштаг Товариства з обмеженою відповідальністю Галс-Бора , а також згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 728131 від 02.04.2013 року - позивач є співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю Галс-Бора . У зв'язку із погіршенням матеріального становища позивача, що позбавляє останнього можливість сплачувати аліменти на утримання своєї колишньої дружини, позивач змушений на підставі ст. 82 Сімейного кодексу України звернутися із даним позовом про припинення права на утримання. Станом на 13.05.2017 року позивач не є керівником Дочірнього підприємства Бакштаг Товариства з обмеженою відповідальністю Галс-Бора (код ЄДРПОУ 30961797). Згідно даного витягу з 09.02.2017 року дане підприємство перебуває у стані припинення та керівником (ліквідатором) призначено ОСОБА_5 Позивач не є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю Галс-Бора (код ЄДРПОУ 25007181). Позивач не отримує субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, є інвалідом 3 групи та пенсіонером і отримує пенсію. Відповідно матеріальне становище позивача змінилося і він не має змоги сплачувати аліменти на утримування колишньої дружини, оскільки грошових коштів йому самому не вистачає для проживання. В той же час матеріальне становите відповідача підтверджує відсутність необхідності нею взагалі отримувати аліменти. Так, за відповідачем зареєстровано на праві власності гараж площею 21,8 кв.м., що розташований за адресою: м. Дніпро, проспект Пушкіна, буд. 6/1, гараж 1, який остання передає в оплатне користування та отримує грошові кошти в якості оплати орендної плати. Відповідач має депозитні вклади в ПАТ КБ Приватбанк на значні суми та отримує значні відсотки. Відповідач отримує субсидію на оплату житлово-комунальних послуг. Також, відповідач їздить на відпочинок за межі території України, для чого необхідна значна кількість грошових коштів. Отже, з урахуванням вищевикладеного, враховуючи значне погіршення матеріального стану позивача з одного боку, та відсутність підстав для отримання відповідачем аліментів, вважає, що судом має бути припинено право відповідача на отримання аліментів згідно рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13.12.2011 року по справі № 2- 3359/2011 року. Враховуючи викладене, позивач звертається до суду з даним позовом і просить суд припинити право ОСОБА_3 на аліменти згідно рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2011 року по справі № 2-3359/2011 року від ОСОБА_1 у розмірі 1/8 частини зі всіх видів його заробітку (доходу, пенсії).

Відповідач надала на адресу суду заперечення на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підтверджені наданими позивачем доказами. Так, дійсно відповідач має гараж, який знаходиться у дворі її будинку, який на теперішній час є непридатним для використання, оскільки 10 років не ремонтувався. Будь-якого доходу від гаражу вона не отримує та такі посилання позивача не відповідають дійсності. У період шлюбу з позивачем з 28 квітня 1979 року по 13 грудня 2011 року відповідачем у 1997 році було отримано інвалідність 2 групи. З цього часу відповідач майже не працювала та знаходилась на утриманні позивача. У період шлюбу, у травні 2011 року, відповідач єдиний раз була за кордоном по туристичній путівці у Єгипті, яку їй придбав сам позивач. Після цього позивач жодного разу за кордоном не була. Двокімнатну квартиру, у якій на теперішній час проживає відповідач, отримав її батько у 1964 році, ще задовго до шлюбу з позивачем. Її пенсія з вересня 2017 року становить 1 453,50 грн. Дійсно, вона отримує субсидії, оскільки відноситься до малозабезпечених громадян України. Інших доходів вона не має. Банківські вклади відповідача у ПАТ КБ Приватбанк є мінімальними. У зв'язку з цим, доводи позивача про те, що у відповідача змінилось матеріальне становище і вона має можливість самостійно себе утримувати, не відповідають дійсності. Також зазначає, що позивач з грудня 2012 року дійсно має інвалідність 3 групи, однак вказана група інвалідності є робочою групою інвалідності. Позивач отримує розмір пенсії, який є значно вищим за розмір пенсії відповідача, а також позивач є працевлаштованим, однак приховує це. Крім того, у період виплати позивачем на її користь аліментів, позивач придбав двокімнатну квартиру, а також має домоволодіння у м. Підгородне Дніпропетровської області. Щороку позивач 2-3 рази відпочиває з новою дружиною на Західній Україні та можливо за кордоном. У зв'язку з викладеним вважає, що позивач має можливість надавати їй матеріальну допомогу та у задоволенні позову належить відмовити.

02 лютого 2018 року представник позивача надав суду відповідь на відзив відповідача, в якому зазначив, що посилання відповідача на те, що позивач придбав квартиру для себе та своєї нової дружини не відповідає дійсності та спростовується інформаційною довідкою від 23.01.2018 року з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої вбачається, що майно, зареєстроване за позивачем, було придбано до набрання законної сили рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13.12.2011 року по справі № 2-3359/2011 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_3 При цьому, внаслідок поділу спільного сумісного майна відповідач отримала від позивача 15000,00 доларів США за умовами договору про поділ майна подружжя, що також підтверджує відсутність потреби останньої в матеріальній допомозі. Позивач підтвердила, що у неї є заощадження (депозитні вклади) в банківських установах, за якими остання отримує відсотки. До заперечень на позов позивач надала звіт про відрахування аліментів, що надані Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпротехнагляд . Однак, наказом № 5-к від 20.11.2017 року позивач був звільнений з вказаного підприємства. Відповідачем жодними доказами не підтверджено тих обставин, що позивач 2-3 рази на рік відпочиває разом з дружиною на західній Україні, в Трускавці та отримує регулярну матеріальну допомогу з управління.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, просив суд його задовольнити. Суду пояснив, що з 23.11.2017 року по теперішній час він працює у ТОВ Комунальник на посаді директора. Щомісячно він на руки отримує заробітну плату у розмірі 4 039,00 грн., (після відрахування з нарахованої заробітної плати усіх обов'язкових податків та платежів). До цього, він працював з липня 2016 року по листопад 2017 року інспектором у ТОВ Дніпротехнагляд де отримував заробітну плату у розмірі 3 400,00 грн. З 2008 року отримує пенсію. У жовтні 2017 року відбувся перерахунок пенсій, внаслідок якого розмір отримуваної ним пенсії збільшився з 2 100,00 грн. до 4 071,00 грн. однак це сума без вирахування аліментів. Суду повідомив, що його матір проживає у Запорізькій області разом зі своєю донькою (його рідною сестрою), яка за нею доглядає, а він надає матері матеріальну допомогу.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 і просив задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. Позивач з 23.11.2017 року працює на новій роботі, на посаді директора ТОВ Комунальник .

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 у судовому засіданні просили в задоволенні позову відмовити, посилаючи на обставини, викладені в письмових запереченнях та письмових поясненнях. Відповідач додатково повідомила, що твердження позивача про те, що на його утриманні перебуває матір похилого віку є неправдивими. Його матір все життя проживає у Запорізькій області, за нею доглядає її донька (рідна сестра позивача), та у м. Дніпрі матір позивача ніколи не проживала та не перебувала на його утриманні.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано (а.с. 18). Вказане рішення набрало законної сили 01 листопада 2011 року.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2011 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, пенсіонера, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 - аліменти на утримання ОСОБА_3, у розмірі 1/8 частини зі всіх видів його заробітку (доходу, пенсії) щомісячно, починаючи з 08 лютого 2011 року і до зміни матеріального положення сторін, на її користь, допустивши по справі негайне виконання. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок компенсації витрат на правову допомогу 517,99 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 188,20 грн. ОСОБА_3 від оплати витрат по справі звільнено (а.с. 14-15).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2012 року, вищевказане рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2011 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок компенсації витрат на правову допомогу 517,99 грн. скасовано, та в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с.16-17).

Відповідно до ч. 2 ст. 75 СК України, право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 76 СК України після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 СК України право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що: одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

Тобто, для наявності підстав для задоволення позову про припинення права на утримання позивач повинен довести перед судом за допомогою належних та допустимих доказів дві обов'язкові обставини:

1)одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;

2)платник аліментів втратив можливість надавати таку допомогу.

В обґрунтування позову позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що у нього погіршилось матеріальне становище, він є пенсіонером за віком, а також інвалідом 3 групи, у зв'язку з чим він не має можливості сплачувати відповідачу аліменти на її утримання. Крім того, зазначає, що відповідач не має підстав для отримання нею аліментів, оскільки остання на теперішній не потребує матеріальної допомоги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується Пенсійним посвідченням серії ААА № 950839, виданим Пенсійним фондом України 11 вересня 2007 року (а.с. 19).

Крім того, з 26 листопада 2012 року позивачу ОСОБА_1 була встановлена третя група інвалідності, безстроково, що підтверджується Довідкою до Акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 031135, виданою 03 грудня 2012 року Міжрайонною кардіологічною МСЕК №2 (а.с.21).

Разом з тим, відповідач ОСОБА_3 також з 01 грудня 2000 року є інвалідом другої групи за загальним захворюванням, безстроково, що підтверджується Довідкою серії МСЕ-ДНА-01 № 185689 від 20 листопада 2000 року, виданою Обласною медико-соціальною експертною комісією № 3 (а.с. 127). Вказану інвалідність відповідач отримала у період шлюбу з позивачем.

Твердження позивача про те, що він є пенсіонером і це є однією з підстав для припинення стягнення аліментів, судом не беруться до уваги та відхиляються як безпідставні, оскільки при вирішенні Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська питання про стягнення аліментів на утримання дружини та при ухваленні рішення від 13 грудня 2011 року, позивач вже був пенсіонером за віком і даний факт був взятий судом при розгляді вищезазначених справ до уваги. Крім того, статус пенсіонера жодним чином не свідчить про те, що позивач, як платник аліментів, втратив можливість надавати матеріальну допомогу.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2013 року, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права одного з подружжя на утримання було відмовлено (а.с. 36-37).

Отже, при ухваленні Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська рішення від 18 листопада 2013 року у справі про припинення права одного з подружжя на утримання, суду було достовірно відомо та взято до уваги те, що ОСОБА_1 має третю групу інвалідності, у зв'язку з чим суд не бере до уваги посилання позивача в обгрунтування заявлених ним позовних вимог на наявність в нього інвалідності як на одну з підстав для припинення стягнення аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_3 здає в оренду належний їй на праві власності гараж, та отримує за це грошові кошти в якості орендної плати, стороною позивача належними та допустимими доказами не доведені. Судом встановлено та підтверджено відповідачем по справі, що відповідачу дійсно на праві приватної власності на підставі договору дарування від 07 липня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 298, належить гараж № 1, розташований за адресою: м. Дніпро, пр. Пушкіна, 6/1, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 83860857 від 30.03.2017 року (а.с. 25). Однак, жодних доказів на підтвердження того, що відповідач здає вищевказаний гараж в оренду та отримує за це грошові кошти стороною позивача суду не надано.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У позовній заяві позивач також посилається на те, що він не отримує субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, а відповідач таку субсидію отримує, що на його думку також є однією з підстав для припинення права ОСОБА_3 на аліменти.

Судом встановлено, що дійсно відповідач ОСОБА_3 отримує субсидію на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, що підтверджується довідками про отримання (неотримання) допомоги № 1266 та № 1267 від 23.04.2013 року (а.с. 12), довідкою № 18/04 від 05.01.2018 року, виданою Управлінням соціального захисту населення Чечелівської районної у місті Дніпрі ради (а.с. 96), а також повідомленням про надання субсидії № 087323, виданим Управлінням соціального захисту населення Чечелівської районної у місті Дніпрі ради (а.с. 146).

Позивач ОСОБА_3 субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг не отримує, оскільки останній за призначенням такої субсидії не звертався, що підтверджується листом Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради № 2307 від 07 квітня 2017 року (а.с. 26). Отже, з вищевказаного листа вбачається, що позивач за призначенням субсидії на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг не звертався, тобто навіть не намагався реалізувати таке своє право у разі його наявності, у зв'язку з чим посилання позивача на те, що неотримання ним субсидії на оплату житлово-комунальних послуг свідчить про погіршення матеріального становища позивача та є однією з підстав для припинення права відповідача на утримання, суд до уваги не бере та не вважає наявність вказаних обставин підтвердженням того, що матеріальне становище позивача погіршилося.

За таких обставин суд вважає, що отримання відповідачем субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, є обставиною, яка додатково свідчить про те, що відповідач є малозабезпеченою особою та потребує матеріальної допомоги.

Щодо посилань позивача на те, що відповідач їздить на відпочинок за межі території України, що потребує значної кількості грошових коштів та свідчить про те, що відповідач не потребує матеріальної допомоги, суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, а отже є недоведеними. В матеріалах справи міститься копія відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № С-2 (а.с. 13), з якої вбачається, що відповідач виїжджала за кордон до Анталії у травні 2011 року, однак вказана довідка датована 08 липня 2013 року, та не може свідчити про те, що на теперішній час відповідач не потребує матеріальної допомоги. Будь-які інші докази про поїздки відповідача для відпочинку за межі території України в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим суд вважає такі посилання сторони позивача недоведеними.

Судом встановлено, що дійсно 20 листопада 2017 року на підставі наказу № 5-К позивач ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП з посади інженера технічного нагляду Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпротехнагляд (а.с. 98).

Однак, після цього позивач був прийнятий на нову роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю Комунальник , в якому є керівником, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28 лютого 2018 року (а.с. 160-169), відповіддю № НОМЕР_1 від 24.01.2018 року на запит № 35155717 від 24.01.2018 року до Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи (а.с. 138), а також підтверджено самим позивачем у судовому засіданні. Судом встановлено, що позивач на вказаній посаді отримує дохід після відрахування з заробітної плати усіх обов'язкових платежів та податків, у розмірі 4 039,00 грн., що визнавалося самим позивачем.

Також слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 отримує пенсію за віком за Списком № 2. При цьому, розмір пенсії позивача з 2015 року значно збільшився. У 2015 році він отримував пенсію у розмірі 1 909,89 грн. на місяць з вирахуванням аліментів, загальний розмір якої у 2015 році становив 22 918,68 грн. з вирахуванням аліментів, що підтверджується Довідкою Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі від 15 січня 2018 року (а.с. 114). А з жовтня 2017 року розмір пенсії позивача було збільшено до 3 557,35 грн. на місяць з вирахуванням аліментів, всього за 2017 рік розмір пенсії позивача становив 26 764,34 грн. з вирахуванням аліментів, що підтверджується Довідкою Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі від 15 січня 2018 року (а.с. 112).

Вищенаведене свідчить про те, що матеріальний стан позивача тільки покращився, а отже він не втратив можливості надавати допомогу своїй колишній дружині - ОСОБА_3 Доказів того, що матеріальне становище позивача значно погіршилось та він неспроможний сплачувати відповідачу аліменти, стороною позивача суду не надано, належними та допустимими доказами не доведено.

Водночас, розмір пенсії відповідача ОСОБА_3 згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Ч4933-17 від 13 листопада 2017 року, станом на 01 вересня 2017 року становив 1 453,50 грн., а після проведеного перерахунку становить 1 572,57 грн. (а.с. 128), що є недостатнім забезпечення прожиткового мінімуму.

Суд вважає не доведеними твердження позивача про перебування на його утриманні непрацездатної матері, оскільки належних доказі на підтвердження цих обставин суду не надано, і сам позивач в судовому засіданні визнавав, що його матір проживає з його рідною сестрою у Запорізькій області, яка доглядає за нею.

Посилання позивача як на одну з підстав для припинення права на утримання на те, що станом на 13.05.2017 року він не є керівником Дочірнього підприємства Бакштаг ТОВ Галс-Бора та не є засновником ТОВ Галс-Бора , суд вважає необґрунтованими та до уваги не бере, з тих підстав що вказані обставини жодним чином не свідчать про втрату ним можливості надавати відповідачу матеріальну допомогу, оскільки судом встановлено, що відповідач на час звернення до суду має постійний дохід, отримує пенсію та заробітну плату, а отже має можливість сплачувати аліменти на користь колишньої дружини.

Посилання позивача на договір про поділ майна, набутого подружжям у період шлюбу, укладений між позивачем та відповідачем 25 серпня 2011 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (а.с. 95), як на одну з підстав, яка, на думку сторони позивача, свідчить про те, що відповідач перестала потребувати матеріальної допомоги, є безпідставними та необґрунтованими. Так, за умовами вищезазначеного договору в особисту власність ОСОБА_3 перейшли грошові кошти в сумі 15 000,00 доларів США, а у власність ОСОБА_1 - земельна ділянка площею 0,0670 га, розташована на території садового товариства Зоря Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, а також будівельні матеріали та обладнання, які були використані на будівництво садового (дачного) будинку, господарських будівель та споруд на земельній ділянці, що розташована на території садового товариства Зоря Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області. З вищевказаного договору вбачається, що вказані грошові кошти відповідач отримала ще у 2011 році до підписання даного договору, під час поділу з позивачем спільного майна подружжя. Жодних доказів того, що відповідач на теперішній час має у власності грошові кошти в сумі 15 000 доларів США, в матеріалах справи немає. Крім того слід враховувати, що з часу отримання вказаних грошових коштів у 2011 році минув значний проміжок часу, а тому у суду немає достатніх підстав вважати, що у володінні відповідача збереглися вказані грошові кошти.

Також, згідно виписок по особовим рахункам відповідача (а.с. 129-137) вбачається, що відповідач дійсно мала у банку депозитні рахунку в гривні та в доларах США, які відкривалися відповідачем у період з 2012 року по 2016 рік. При цьому, з вказаних виписок вбачається, що з лютого 2014 по доларовим рахункам, та з червня 2016 року по гривневим рахункам, жодних операцій за ними не здійснювалося, проценти не нараховувалися і відповідачем не отримувалися, та грошові кошти на них відсутні.

За таких обставин слід констатувати, що доводи позивача щодо наявності на депозитних рахунках відповідача значних грошових коштів, також не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, у зв'язку з чим, підстав вважати, що на час звернення позивача до суду з даним позовом відповідач перестала потребувати матеріальної допомоги, судом не встановлено.

При вирішенні даної справи суд також враховує стан здоров'я відповідача, яка згідно виписки з амбулаторної карти від 17 січня 2018 року, виданої Комунальним закладом Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7 перебуває під наглядом вказаного комунального закладу з 2000 року як інвалід 2 групи за загальним захворюванням та є непрацездатною (а.с. 147).

Враховуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведена належними та допустимими доказами обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, а саме: не доведений факт погіршення його матеріального стану та неможливості ним сплачувати аліменти на утримання відповідача, а також факт того, що відповідач перестала потребувати матеріальної допомоги позивача.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні, оскільки доказів в обгрунтування їх переконливості суду не надано.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України (у редакції ЗУ № 2147-VIII від 03.10.2017 року) судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі ст.ст. 75, 76, 79, 82 СК України, та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України (у редакції ЗУ № 2147-VIII від 03.10.2017 року), -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права на утримання - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.Л. Черкез