Рішення

від 06.03.2018 по справі 910/22062/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.03.2018Справа № 910/22062/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Каолін-Інвест доТовариства з обмеженою відповідальністю БК Інвест Трейдинг простягнення 4612617 грн. 09 коп.

Суддя Отрош І.М.

секретар судового засідання Савінкова Ю.Б.

Представники учасників справи:

від позивача : Панкова О.О. - представник за довіреністю б/н від 15.01.2018;

від відповідача: Кравченко Р.М. - представник за довіреністю б/н від 02.02.2018.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.12.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Каолін-Інвест з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю БК Інвест Трейдинг про стягнення 4612617 грн. 09 коп., з яких 2954458 грн. 16 коп. основного боргу, 702268 грн. 05 коп. пені, 538261 грн. 71 коп. 20% річних, 417629 грн. 17 коп. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення положень законодавства України та умов укладеного між сторонами Договору № 17/05-16 ТД від 17.05.2016 не у повному обсязі оплатив поставний позивачем товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 2954458 грн. 16 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 702268 грн. 05 коп., 20% річних у розмірі 538261 грн. 71 коп. та інфляційні втрати у розмірі 417629 грн. 17 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 порушено провадження у справі № 910/22062/17, розгляд справи призначено на 16.01.2018.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункт 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судовому засіданні 16.01.2018 представник позивача (в порядку ст. 65 Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017 на виконання вимог ухвали суду від 11.12.2017) подав письмові пояснення, в яких зазначив, що сплачені відповідачем грошові кошти були зараховані позивачем в рахунок погашення найдавнішої заборгованості, оскільки позивач при здійсненні оплати не вказував чіткого призначення платежу (реквізитів конкретних накладних), а зазначав лише реквізити Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2018 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.02.2018; встановлено учасникам справи строки на подання заяв по суті справи.

07.02.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (докази направлення на адресу позивача долучені до відзиву), в якому відповідач зазначив, що подані позивачем копії документів не можуть бути належними та допустимими доказами у справі так як на них замість слів згідно з оригіналом наявний напис копія вірна .

Також, відповідач вказав на те, що між сторонами була досягнута згода щодо поступового погашення боргу відповідачем, що було обумовлено невиконанням контрагентами відповідача своїх зобов'язань перед відповідачем.

Крім того, відповідач зазначив, що розмір заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій є надмірно великим, у зв'язку з чим наявні всі підстави для їх зменшення.

При цьому, позивачем було викладено власний розрахунок інфляційних втрат, так як за твердженням відповідача, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, є необґрунтованим.

Також, на думку відповідача, вимога про стягнення з відповідача плати за користування чужими грошовими коштами суперечить статті 61 Конституції України так як є подвійним стягненням з відповідача пені.

У судовому засіданні 09.02.2018 позивач подав відповідь на відзив (вручена представнику відповідача у судовому засіданні 09.02.2018), в якій вказав на те, що між сторонами не було укладено жодного документу на підтвердження обставин досягнення між сторонами згоди щодо поступового погашення боргу відповідачем, як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву.

Крім того, позивач вказав на необгрунтованість тверджень відповідача щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача 20% річних за користування чужими грошовими коштами.

У підготовчому засіданні 09.02.2018 судом було оголошено перерву до 27.02.2018.

13.02.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач, зокрема, зазначив, що доказом досягнення домовленості між сторонами щодо поступового погашення боргу відповідачем за Договором № 17/05-16ТД від 17.05.2016 є те, що позивач тривалий час після виникнення заборгованості не звертався до суду з вимогами про стягнення з відповідача боргу.

Крім того, відповідач, вказав на необґрунтованість розрахунку позивача щодо інфляційних втрат та безпідставність стягнення 20% річних за користування грошовими коштами.

У підготовчому засіданні 27.02.2018 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.03.2018.

Представник позивача у судовому засіданні 06.03.2018 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.03.2018 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

Підстав для відкладення розгляду справи та оголошення перерви, відповідно до ст.ст. 202, 216 Господарського процесуального кодексу України, судом не встановлено.

Суд зазначає, що докази, подані позивачем після 15.12.2017 (з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України у новій редакції), судом приймаються, враховуючи що станом на дату подання позову (08.12.2017) обмежень щодо строку їх подачі Господарський процесуальний кодекс України не передбачав.

У судовому засіданні 06.03.2018 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем докази, заслухавши усні пояснення представників позивача та відповідача суд

ВСТАНОВИВ:

17.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Каолін-Інвест (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю БК Інвест Трейдинг (покупець) укладено Договір № 17/05-16ТД, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець - прийняти та оплатити для подальшої реалізації нафтопродукти та/або битум дорожній марки 70/100 (товар), найменування якого вказується в рахунках-фактурах та/або видаткових накладних та/або актах приймання-передачі.

Згідно з п. 2.1 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 ціна товару за 1 літр або за 1 метричну тону без врахування ПДВ, сума ПДВ 20%, а також загальна сума з урахуванням ПДВ вказуються в рахунках-фактурах та/або видаткових накладних та/або актах приймання-передачі.

Згідно з п. 2.5 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 дата платежу - це дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п. 5.4 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 покупець зобов'язується своєчасно оплачувати поставлений товар.

Згідно з п. 10.1 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами усіх прийнятих на себе зобов'язань за цим договором.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що за період з 25.05.2016 по 01.12.2016 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 19908445 грн. 40 коп ., що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб позивача та відповідача (у накладних міститься посилання на реквізити Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016) та копії яких долучено позивачем до матеріалів справи, зокрема видатковими накладними №Ки-16 від 25.05.206 на суму 397858 грн. 03 коп., №КИ-17 від 25.05.2016 на суму 376570 грн. 12 коп., №КИ-18 від 29.05.2016 на суму 388665 грн. 52 коп., № КИ-19 від 01.06.2016 на суму 192800 грн. 68 коп., №Ки-20 від 02.06.2016 на суму 200783 грн. 64 коп., №КИ-21 від 03.06.2016 на суму 191107 грн. 32 коп., №КИ-22 від 05.06.2016 на суму 376086 грн. 30 коп., №КИ-23 від 06.06.2016 на суму 189978 грн. 42 коп., №КИ-24 від 10.06.2016 на суму 200478 грн. 87 коп., №КИ-25 від 12.06.2016 на суму 405408 грн. 43 коп., №КИ-26 від 13.06.2016 на суму 192142 грн. 07 коп., №КИ-27 від 18.06.2016 на суму 225703 грн. 15 коп., №КИ-29 від 23.06.2016 на суму 223066 грн. 01 коп., №КИ-30 від 24.06.2016 на суму 225066 грн. 60 коп., №КИ-31 від 26.06.2016 на суму 457408 грн. 08 коп., №КИ-32 від 27.06.2016 на суму 215063 грн. 64 коп., №Ки-33 від 28.06.2016 на суму 228704 грн. 04 коп., №Ки-34 від 29.06.2016 на суму 221338 грн. 22 коп., №Ки-35 від 01.07.2016 на суму 224884 грн. 73 коп., №Ки-36 від 03.07.2016 на суму 215973 грн. 00 коп., №Ки-37 від 06.07.2016 на суму 217700 грн. 78 коп., №КИ-38 від 07.07.2016 на суму 237433 грн. 90 коп., 3КИ-39 від 08.07.2016 на суму 217155 грн. 17 коп., №КИ_40 від 11.07.2016 на суму 217882 грн. 66 коп., №КИ-41 від 12.07.2016 на суму 212062 грн. 75 коп., №КИ-42 від 13.07.2016 на суму 231068 грн. 38 коп., №КИ-45 від 03.08.2016 на суму 492980 грн. 83 коп., №КИ-46 від 05.08.2016 н суму 476008 грн. 09 коп., №КИ-47 від 06.08.2016 на суму 498188 грн. 38 коп.. №КИ-49 від 09.08.2016 на суму 490473 грн. 49 коп., №КИ-50 від 11.08.2016 на суму 243983 грн. 08 коп., №Ки-51 від 12.08.2016 на суму 496838 грн. 27 коп., №КИ-52 від 13.08.2016 на суму 255220 грн. 50 коп., №КИ-56 від 20.08.2016 на суму 519576 грн. 07 коп., №Ки-57 від 20.08.2016 на суму 494319 грн. 61 коп., №КИ-58 від 22.08.2016 на суму 521135 грн. 10 коп., №КИ-59 від 23.08.2016 на суму 525916 грн. 15 коп., №КИ-60 від 28.08.2016 на суму 528826 грн. 37 коп., №КИ-61 від 01.09.2016 на суму 537556 грн. 99 коп., №КИ-62 від 03.09.2016 на суму 489538 грн. 56 коп., №КИ-63 від 07.09.2016 на суму 506376 грн. 19 коп., №Ки-64 від 09.09.2016 на суму 508870 грн. 66 коп., №Ки-65 від 11.09.2016 на суму 529034 грн. 24 коп., №КИ-70 від 19.10.2016 на суму 219609 грн. 80 коп., №КИ-71 від 19.10.2016 на суму 212362 грн. 24 коп., №КИ-72 від 20.10.2016 на суму 203542 грн. 92 коп., №КИ-73 від 22.10.2016 на суму 218899 грн. 10 коп., №КИ-74 від 22.10.2016 на суму 224140 грн. 10 коп., №КИ-75 від 22.10.2016 на суму 219384 грн. 00 коп., №Ки-77 від 25.10.2016 на суму 227546 грн. 75 коп., №КИ-78 від 26.10.2016 на суму 210353 грн. 88 коп., №Ки-79 від 29.10.2016 на суму 198885 грн. 55 коп., №КИ-80 від 01.11.2016 на суму 210247 грн. 82 коп., №Ки-83 від 06.11.2016 на суму 238168 грн. 19 коп., №КИ-84 від 06.11.2016 на суму 231801 грн. 49 коп., №КИ-86 від 18.11.2016 на суму 220193 грн. 40 коп., №Ки-87 від 20.11.2016 на суму 226768 грн. 92 коп., №КИ-90 від 22.11.2016 на суму 201866 грн. 74 коп., № КИ-91 від 24.11.2016 на суму 216992 грн. 16 коп., №КИ_92 від 25.11.2016 на суму 203062 грн. 44 коп., №КИ-93 від 25.11.2016 на суму 218895 грн. 60 коп., №Ки-94 від 27.11.2016 на суму 204059 грн. 98 коп., № КИ-96 від 30.11.2016 на суму 208741 грн. 39 коп., №КИ-97 від 30.11.2016 на суму 178995 грн. 28 коп., №КИ-98 від 30.11.2016 на суму 207414 грн. 00 коп., №КИ-99 від 01.12.2016 на суму 199058 грн. 86 коп., №КИ-100 від 01.12.2016 на суму 210222 грн. 10 коп.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що відповідно до умов Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 19908445 грн. 40 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.3 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 покупець здійснює оплату протягом 10 днів з моменту отримання товару, якщо інше не передбачено відповідною додатковою угодою.

Таким чином, відповідач повинен був оплачувати поставлений позивачем товар протягом 10 днів з дати отримання товару (дати видаткової накладної) з огляду на відсутність доказів погодження між сторонами іншого строку оплати, в тому числі у зв'язку з відсутністю доказів укладення між сторонами відповідних додаткових угод.

При цьому, суд вважає необгрунтованими твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, між сторонами була досягнута згода щодо поступового погашення боргу відповідачем, що було обумовлено невиконанням контрагентами відповідача своїх зобов'язань перед відповідачем.

Відповідно до п. 12.4 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 усі додаткові угоди, доповнення, зміни, протоколи узгодження ціни до цього договору є невід'ємними частинами цього договору, завірені підписами та печатками обох сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Матеріали справи не містять доказів погодження між сторони, що відповідач буде поступово (по суті, встановлення графіку погашення заборгованості) погашати заборгованість за Договором № 17/05-16ТД від 17.05.2016, зокрема, укладених будь-яких додаткових угод, листування між сторонами, що свідчило б про погодження вказаних обставин.

При цьому, у судовому засіданні 09.02.2018 позивач подав відповідь на відзив, в якій вказав на те, що між сторонами не було укладено жодного документу на підтвердження обставин досягнення між сторонами згоди щодо поступового погашення боргу відповідачем.

13.02.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач, зокрема, зазначив, що доказом досягнення домовленості між сторонами щодо поступового погашення боргу відповідачем за Договором № 17/05-16ТД від 17.05.2016 є те, що позивач тривалий час після виникнення заборгованості не звертався до суду з вимогами про стягнення з відповідача боргу.

Суд вважає вказані твердження відповідача необгрунтованими, зокрема з тих підстав, що звернення з позовом до суду є правом позивача, яке він може реалізувати у будь-який час, та неподання позову до суду не є доказом погодження між сторонами поступового погашення боргу боржником.

Судом встановлено, що за період з 21.06.2016 по 18.10.2017 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у загальному розмірі 16953987 грн. 24 коп ., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи (призначення платежу - оплата за товар за Договором № 17/05-16ТД від 17.05.2016).

Судом встановлено, що сплачені відповідачем грошові кошти були зараховані позивачем в рахунок погашення найдавнішої заборгованості, оскільки позивач при здійсненні оплати не вказував чіткого призначення платежу (реквізитів конкретних накладних), а зазначав лише реквізити Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 (відповідно до письмових пояснень позивача, поданих у судовому засіданні 16.01.2018).

Відповідачем не заперечувався вказаний порядок зарахування сплачених ним грошових коштів.

Таким чином, враховуючи вартість поставленого позивачем товару за Договором № 17/05-16ТД від 17.05.2016 на загальну суму 19908445 грн. 40 коп., та розмір сплачених відповідачем грошових коштів у суми 16953987 грн. 24 коп., станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду у відповідача виникла заборгованість за Договором № 17/05-16ТД від 17.05.2016 у розмірі 2954458 грн. 16 коп.

Судом встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до суду, а саме 16.01.2018, відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 300000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 2878 від 16.01.2018, копія якого долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву (призначення платежу - оплат за товар за Договором № 17/05-16ТД від 17.05.2016).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу , знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи, що предмет спору (частина суми основного боргу у розмірі 300000 грн. 00 коп.) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду (відповідачем було частково погашено суму основного боргу - 300000 грн. 00 коп.), суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача частини суми основного боргу у розмірі 300000 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Доказів сплати відповідачем грошових коштів у розмірі 2654458 грн. 16 коп. (2954458 грн. 16 коп. - мінус 300000 грн. 00 коп.) станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

При цьому, суд вважає необгрунтованими твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, що подані позивачем копії документів не можуть бути належними та допустимими доказами у справі, так як на них замість слів згідно з оригіналом наявний напис копія вірна , оскільки подані позивачем документи у суду сумніву не викликають.

Крім того, по суті, відповідач не заперечував ті обставини, які вказані докази підтверджують.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю БК Інвест Трейдинг за Договором № 17/05-16ТД від 17.05.2016 у розмірі 2654458 грн. 16 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи докази та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Каолін-Інвест до Товариства з обмеженою відповідальністю БК Інвест Трейдинг про стягнення 2954458 грн. 16 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 2654458 грн. 16 коп.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 702268 грн. 05 коп., а саме: 59222 грн. 31 коп. пені за період з 17.11.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №Ки-83 від 06.11.2016 на суму 238168 грн. 19 коп.; 57886 грн. 87 коп. пені за період з 17.11.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №КИ-84 від 06.11.2016 на суму 231801 грн. 49 коп.; 52961 грн. 03 коп. пені за період з 29.11.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №КИ-86 від 18.11.2016 на суму 220193 грн. 40 коп.; 54194 грн. 67 коп. пені за період з 01.12.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №Ки-87 від 20.11.2016 на суму 226768 грн. 92 коп.; 47933 грн. 66 коп. пені за період з 03.12.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №КИ-90 від 22.11.2016 на суму 201866 грн. 74 коп.; 51192 грн. 32 коп. пені за період з 05.12.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною № КИ-91 від 24.11.2016 на суму 216992 грн. 16 коп.; 47705 грн. 77 коп. пені за період з 06.12.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №КИ-92 від 25.11.2016 на суму 203062 грн. 44 коп.; 51473 грн. 45 коп. пені за період з 06.12.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №КИ-93 від 25.11.2016 на суму 218895 грн. 60 коп.; 47671 грн. 76 коп. пені за період з 08.12.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №Ки-94 від 27.11.2016 на суму 204059 грн. 98 коп.; 48285 грн. 03 коп. пені за період з 11.12.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною № КИ-96 від 30.11.2016 на суму 208741 грн. 39 коп.; 41404 грн. 30 коп. пені за період з 11.12.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №КИ-97 від 30.11.2016 на суму 178995 грн. 28 коп.; 47977 грн. 99 коп. пені за період з 11.12.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №КИ-98 від 30.11.2016 на суму 207414 грн. 00 коп.; 45892 грн. 62 коп. пені за період з 12.12.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №КИ-99 від 01.12.2016 на суму 199058 грн. 86 коп.; 48466 грн. 27 коп. пені за період з 12.12.2016 по 31.10.2017 за прострочення оплати товару, поставленого за накладною №КИ-100 від 01.12.2016 на суму 210222 грн. 10 коп.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 8.3 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 в разі несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару покупець у повному обсязі відшкодовує продавцю збитки, понесені продавцем в зв'язку з такою несплатою, а також в якості самостійної форми відповідальності за порушення грошового зобов'язання (прострочка виконання) зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ відповідно до Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочки оплати, а також в якості плати за користування чужими грошовими коштами зобов'язується сплатити продавцю грошову суму у розмірі 20% річних від суми несвоєчасно виконаної оплати (її частини) за весь період такої несвоєчасної оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивач, в порушення норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України здійснює нарахування пені за період, що перевищує шестимісячний період нарахування від дня, коли зобов'язання мало бути виконане (щодо кожного простроченого платежу окремо).

При цьому, умови Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 не містять положень про нарахування пені за інший період ніж той, що встановлений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), а умова п. 8.3 договору про нарахування пені за кожний день прострочки оплати встановлює механізм нарахування пені.

При цьому, відповідно до п. 8.6 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 сторони дійшли згоди, що до вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар та пені, плати за користування чужими грошовими коштами, неустойки застосовується позовна давність у 5 років.

Таким чином, умовами п. 8.6 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 сторони збільшили строк позовної давності, однак не змінили період нарахування пені, встановлений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Таким чином, позивач має право нараховувати пеню протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання повинно було бути виконане (щодо кожного простроченого платежу окремо), враховуючи здійснені відповідачем оплати.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок пені (в межах заявленого позивачем періоду нарахування) та з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені, яка підлягає стягненню з відповідача, є 406143 грн. 35 коп ., а саме: 32773 грн. 04 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №Ки-83 від 06.11.2016 на суму 238168 грн. 19 коп., 31897 грн. 78 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №КИ-84 від 06.11.2016 на суму 231801 грн. 49 коп., 30136 грн. 25 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №КИ-86 від 18.11.2016 на суму 220193 грн. 40 коп., 31155 грн. 19 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №Ки-87 від 20.11.2016 на суму 226768 грн. 92 коп., 27701 грн. 61 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №КИ-90 від 22.11.2016 на суму 201866 грн. 74 коп., 29725 грн. 08 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № КИ-91 від 24.11.2016 на суму 216992 грн. 16 коп., 27816 грн. 89 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №КИ-92 від 25.11.2016 на суму 203062 грн. 44 коп., 29985 грн. 83 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №КИ-93 від 25.11.2016 на суму 218895 грн. 60 коп., 27920 грн. 86 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №Ки-94 від 27.11.2016 на суму 204059 грн. 98 коп., 28477 грн. 80 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № КИ-96 від 30.11.2016 на суму 208741 грн. 39 коп., 24419 грн. 65 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №КИ-97 від 30.11.2016 на суму 178995 грн. 28 коп., 28296 грн. 71 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №КИ-98 від 30.11.2016 на суму 207414 грн. 00 коп., 27156 грн. 85 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №КИ-99 від 01.12.2016 на суму 199058 грн. 86 коп., 28679 грн. 81 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №КИ-100 від 01.12.2016 на суму 210222 грн. 10 коп.

У відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив, що розмір заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій є надмірно великим, у зв'язку з чим наявні всі підстави для їх зменшення.

Суд зазначає, що згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами винятковості випадку та невідповідності розміру стягуваних штрафних санкцій розміру завданих збитків (якою в розумінні даної норми є сума основного боргу у розмірі 2954458 грн. 16 коп.).

Так, за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-473цс16.

Крім того, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Каолін-Інвест в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю БК Інвест Трейдинг пені (на суму 406143 грн. 35 коп.).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, умови п. 8.3 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 щодо нарахування пені (розміру) визначені на розсуд сторін та погоджені ними.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача за порушення строків оплати товару, поставленого позивачем за Договором № 17/05-16ТД від 17.05.2016.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Каолін-Інвест в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю БК Інвест Трейдинг пені у розмірі 702268 грн. 05 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 406143 грн. 35 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 20% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 538261 грн. 71 коп. за загальний період нарахування з 17.11.2016 по 31.10.2017 (щодо кожного простроченого платежу окремо).

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з п. 8.3 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 в разі несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару покупець в якості плати за користування чужими грошовими коштами зобов'язується сплатити продавцю грошову суму у розмірі 20% річних від суми несвоєчасно виконаної оплати (її частини) за весь період такої несвоєчасної оплати.

Таким чином, умовами п. 8.3 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 передбачено право позивача (продавця) у випадку прострочення відповідачем (покупцем) щодо сплати вартості товару на нарахування 20% річних як процентів за користування чужими грошовими коштами на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику, починаючи з дати одержання товару.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо правомірності вимог позивача у вказаній частині позовних вимог.

Що стосується тверджень відповідача, що вимога про стягнення з відповідача плати за користування чужими грошовими коштами суперечить статті 61 Конституції України так як є подвійним стягненням з відповідача пені, суд зазначає таке.

Так, вказані твердження позивач обґрунтовує правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 01.07.2014 у справі № 5010/1575/2012-20/83.

Суд зазначає, що у вказаний поставі Верховний Суд України, надаючи аналіз умовам укладеного між сторонами Договору поставки № 190912 від 19.09.2012, дійшов висновку, що умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зокрема, згідно з п. 6.4 Договору поставки № 190912 від 19.09.2012 у випадку прострочення оплати або неповної оплати товару в строки, зазначені у договорі, покупець зобов'язується на вимогу постачальника сплатити пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на період прострочення платежу від вартості неоплаченого або частково неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше 5% від суми простроченого грошового зобов'язання.

При цьому, за змістом п. 6.6 Договору поставки № 190912 від 19.09.2012 за невиконання грошових зобов'язань, крім визначених умовами договору, сторона, що прострочила, сплачує іншій стороні проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5 % від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

За таких обставин, Верховний Суд України дійшов висновку, що за своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені п. 6.6 договору за кожен день прострочення, охоплюються визначенням пені.

Водночас, як встановлено судом, згідно з п. 8.3 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 в разі несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару покупець у повному обсязі відшкодовує продавцю збитки, понесені продавцем в зв'язку з такою несплатою, а також в якості самостійної форми відповідальності за порушення грошового зобов'язання (про строчка виконання) зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ відповідно до Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочки оплати , а також в якості плати за користування чужими грошовими коштами зобов'язується сплатити продавцю грошову суму у розмірі 20% річних від суми несвоєчасно виконаної оплати (її частини) за весь період такої несвоєчасної оплати.

Тобто, 20% річних від суми несвоєчасно виконаної оплати за весь період такої несвоєчасної оплати (п. 8.3 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016) за своєю правовою природою є саме процентами (річними) за користування чужими грошовими коштами за весь період прострочення в розумінні ст.ст. 536, 692 Цивільного кодексу України, та не є пенею в розумінні ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

За таких обставин, одночасне стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами (ст.ст. 536, 692 Цивільного кодексу України) та пені (ст. 549 Цивільного кодексу України) відповідно до умов Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016 не є подвійним стягненням.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 20% річних за користування чужими грошовими коштами, суд дійшов висновку в його необґрунтованості в частині нарахування 20% річних за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковими накладними № КИ-96 від 30.11.2016 на суму 208741 грн. 39 коп., №КИ-97 від 30.11.2016 на суму 178995 грн. 28 коп., №КИ-98 від 30.11.2016 на суму 207414 грн. 00 коп., так як позивачем було неправильно визначено початок періоду нарахування 20% річних.

Суд зазначає, що враховуючи строки здійснення відповідачем оплати товару, встановлені у п. 2.3 Договору № 17/05-16ТД від 17.05.2016, та дати поставки товару за вказаними видатковими накладними, беручи до уваги норми ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № КИ-96 від 30.11.2016 у строк до 12.12.2016 включно, за видатковою накладною №КИ-97 від 30.11.2016 - у строк до 12.12.2016 включно та за видатковою накладною №КИ-98 від 30.11.2016 - у строк до 12.12.2016.

Таким чином, позивач має право на нарахування 20% річних за вказаними видатковими накладними, починаючи з 13.12.2016.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 20% річних за користування чужими грошовими коштами (в межах заявленого позивачем періоду нарахування за видатковими накладними № КИ-96 від 30.11.2016 на суму 208741 грн. 39 коп., №КИ-97 від 30.11.2016 на суму 178995 грн. 28 коп., №КИ-98 від 30.11.2016 на суму 207414 грн. 00 коп. та враховуючи встановлені судом строки виконання відповідачем обов'язку з оплати).

За розрахунком суду, розмір 20% річних за видатковою накладною № КИ-96 від 30.11.2016 становить 36944 грн. 37 коп., за видатковою накладною №КИ-97 від 30.11.2016 - становить 31679 грн. 71 коп. та за видатковою накладною №КИ-98 від 30.11.2016 - становить 36709 грн. 44 коп.

Розрахунок 20% річних за користування чужими грошовим коштами в частині прострочення оплати товару, поставленого позивачем за іншими видатковими накладними (відповідно до розрахунку позовних вимог, долученого позивачем до позовної заяви) визнається судом обґрунтованим.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Каолін-Інвест в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю БК Інвест Трейдинг 20% річних у розмірі 538261 грн. 71 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 537935 грн. 60 коп.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 417629 грн. 17 коп. за загальний період нарахування з листопада 2016 року по жовтень 2017 року (щодо кожного простроченого платежу окремо відповідно до розрахунку інфляційних втрат, долученого позивачем до позовної заяви).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на необґрунтованість розрахунку інфляційних втрат, наданого позивачем, та надав власний розрахунок інфляційних втрат.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивачем не було враховано рекомендації, викладені у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., де зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно потрібно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат (з урахуванням строків здійснення виконання відповідачем обов'язку з оплати та в межах заявлених позивачем позовних вимог), та дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача інфляційні втрати у загальному розмірі 372064 грн. 76 коп., а саме: 29874 грн. 18 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №Ки-83 від 06.11.2016; 29075 грн. 58 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №КИ-84 від 06.11.2016; 27619 грн. 54 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №КИ-86 від 18.11.2016; 28444 грн. 33 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №Ки-87 від 20.11.2016; 25320 грн. 77 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №КИ-90 від 22.11.2016; 27218 грн. 00 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № КИ-91 від 24.11.2016; 25470 грн. 75 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №КИ-92 від 25.11.2016; 27456 грн. 76 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №КИ-93 від 25.11.2016; 25595 грн. 88 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №Ки-94 від 27.11.2016; 26183 грн. 08 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № КИ-96 від 30.11.2016; 22451 грн. 93 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №КИ-97 від 30.11.2016; 26016 грн. 58 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №КИ-98 від 30.11.2016; 24968 грн. 57 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №КИ-99 від 01.12.2016; 26368 грн. 81 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №КИ-100 від 01.12.2016, що узгоджується з розрахунком інфляційних втрат, здійсненим відповідачем.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Каолін-Інвест в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю БК Інвест Трейдинг інфляційних втрат у розмірі 417629 грн. 17 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 372064 грн. 76 коп.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у справі виник у зв'язку з неправильними діями відповідача щодо неоплати товару, поставленого позивачем за Договором № 17/05-16ТД від 17.05.2016, та оплата у розмірі 300000 грн. 00 коп. була здійснені після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку покласти судовий збір на відповідача в частині позовних вимог, щодо яких суд дійшов висновку закрити провадження (частини суми основного боргу у розмірі 300000 грн. 00 коп.).

В іншій частині судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

До відзиву на позовну заяву відповідачем було долучено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи, на суму 60000 грн. 00 коп. (50000 грн. 00 коп. - професійна правнича допомога та 10000 грн. 00 коп. - інші витрати, пов'язані з вчиненням процесуальних дій).

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Згідно з ч. 3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідачем не надано жодного доказу на обгрунтування розміру судових витрат, які відповідач поніс та очікував понести до закінчення розгляду справи, на суму 60000 грн. 00 коп. (50000 грн. 00 коп. - професійна правнича допомога та 10000 грн. 00 коп. - інші витрати, пов'язані з вчиненням процесуальних дій), зокрема, договору, укладеного з адвокатом, доказів, що підтверджують обсяг наданих адвокатом послуг, їх вартості, детального опису наданих адвокатом послуг, здійснених ним витрат, тощо, доказів понесення будь-яких витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо недоведення понесення відповідачем витрат на правову допомогу адвоката, а отже відсутні підстави для розподілу таких судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ч.ч. 1, 9 ст. 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БК Інвест Трейдинг (04112, м. Київ, вул. Івана Гонти, буд. 3-А, офіс 110; ідентифікаційний код: 37727387) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Каолін-Інвест (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 3-А; ідентифікаційний код: 32852489) суму основного боргу у розмірі 2654458 (два мільйони шістсот п'ятдесят чотири тисячі чотириста п'ятдесят вісім) грн. 16 коп., пеню у розмірі 406143 (чотириста шість тисяч сто сорок три) грн. 35 коп., 20% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 537935 (п'ятсот тридцять сім тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 60 коп., інфляційні втрати у розмірі 372064 (триста сімдесят дві тисячі шістдесят чотири) грн. 76 коп. та судовий збір у розмірі 64059 (шістдесят чотири тисячі п'ятдесят дев'ять) грн. 03 коп.

3. Закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю БК Інвест Трейдинг суми основного боргу у розмірі 300000 грн. 00 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.03.2018

Суддя І.М. Отрош