Рішення

від 15.03.2018 по справі 910/306/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2018Справа № 910/306/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Чаплигіної А.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблогруп Закарпаття"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРЕШ БАЗА"

про стягнення 679 495, 14 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблогруп Закарпаття" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРЕШ БАЗА" (далі -відповідач) про стягнення 679 018, 48 грн., з яких: 640 018, 48 грн. - основного боргу, 35 625, 66 грн. - пені та 3 851, 00 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № ФБ115 від 22.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблогруп Закарпаття" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш База" про стягнення заборгованості у розмірі 679 495, 14 грн. - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Яблогруп Закарпаття" строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

19.01.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблогруп Закарпаття" надійшли докази усунення недоліків, а саме надано підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання у справі №910/306/18 для розгляду справи по суті призначено на 08.02.2018.

Судове засідання призначене на 08.02.2018 не відбулося у зв'язку із проходженням суддею Щербаковим С.О. щорічної підготовки у Національній школі суддів України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 судове засідання призначено на 15.02.2018.

У судовому засіданні 15.02.2018 розгляд справи відкладався на 15.03.2018.

У даному судовому засіданні представники позивача подали заяву про уточнення позовних вимог, в якій повідомляють суд, що станом на 12.03.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРЕШ БАЗА" погашено частину суми основного боргу у розмірі 105 000, 00 грн., оплату здійснено 05.01.2018 на суму 55 000, 00 грн. та 22.02.2018 на суму 50 000, 00 грн., у зв'язку з чим просять суд стягнути з відповідача 535 018, 48 грн. - основного боргу, 66 140, 96 грн. - пені, 7 054, 00 грн. - 3 % річних та 34 198, 39 грн. - інфляційних втрат.

Розглянувши подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог, суд відзначає наступне.

Частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Господарським процесуальним кодексом, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що за своїм змістом заява направлена, як на зменшення розміру позовних вимог, оскільки у зв'язку із частковою сплатою відповідачем заборгованості зменшилася сума основного боргу, так і на зміну предмету позову, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат, яка не була заявлена першочергово в позовній заяві.

Проте, враховуючи, що відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі зменшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження та змінити предмет або підставу позову не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд не приймає до розгляду заяву позивачів про уточнення розміру позовних вимог.

Також, у даному судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 15.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРЕШ БАЗА" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблогруп Закарпаття" (далі - постачальник) укладено договір № ФБ115, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікаціях. Поставка товару постачальником здійснюється з метою його подальшої оптової/роздрібної реалізації через мережі магазинів та інших закладів торгівлі та харчування.

Відповідно до п. 5.1. договору, перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця, що супроводжується двостороннім підписанням товаро-транспортної накладної та видаткової накладної, які засвідчують факт одержання товарів покупцем.

Згідно п. 7.8. договору, оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника через 21 (двадцять один) дні(ів) з моменту приймання-передачі товару, підписання накладної про прийняття товару та отримання повного комплекту супровідної документації. Якщо супровідна документація, визначена у п.3.7. та 3.8. надається не вчасно, термін оплати подовжується на відповідну кількість днів невчасно поданої документації. При цьому сторони домовилися про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500, 00 грн.

Даний договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 року. Якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення дії договору не направить повідомлення про припинення його дії, договір вважається пролонгований на наступний календарний рік на таких самих умовах (п.п. 10.1 та 10.3 договору).

Оскільки суду не надано жодного доказу наявності повідомлення про припинення дії договору № ФБ115 від 22.08.2016, суд приходить до висновку, що договір автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у справі є чинним.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблогруп Закарпаття" було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 640 018, 48 грн., на підтвердження чого надає видаткові накладні № 15 від 28.09.2017 на суму 179 642, 88 грн., № 18 від 06.10.2017 на суму 98 311, 20 грн., № 14 від 27.09.2017 на суму 160 852, 80 грн., № 16 від 02.10.2017 на суму 196 291, 20 грн., товарно-транспортні накладні № Р15 від 28.09.2017, № Р18 від 05.10.2017, № Р14 від 27.09.2017, № Р16 від 02.10.2017, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (копії у матеріалах справи), а також акт звіряння взаємних розрахунків за період січень 2017 - листопад 2017 на суму 640 018, 48 грн., який також підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Проте, як зазначає позивач, відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРЕШ БАЗА" утворилась заборгованість у розмірі 640 018, 48 грн.

21.11.2017 позивачем на адресу відповідача направлено лист №26 від 17.11.2017, в якому позивач терміново просить відповідача виконати свої зобов'язання за договором щодо оплати існуючої заборгованості у розмірі 640 018, 48 грн., яка отримана відповідачем 30.11.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач на вищезазначений лист відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 640 018, 48 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 35 625, 66 грн. - пені за загальний період з 18.10.2017 по 03.01.2018 та 3 851, 00 грн. - 3 % річних за загальний період з 18.10.2017 по 03.01.2018.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № ФБ115 від 22.08.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар, що підтверджується видатковими накладними № 15 від 28.09.2017 на суму 179 642, 88 грн., № 18 від 06.10.2017 на суму 98 311, 20 грн., № 14 від 27.09.2017 на суму 160 852, 80 грн., № 16 від 02.10.2017 на суму 196 291, 20 грн., товарно-транспортними накладними № Р15 від 28.09.2017, № Р18 від 05.10.2017, № Р14 від 27.09.2017, № Р16 від 02.10.2017, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (копії у матеріалах справи).

Однак, відповідач оплати поставленого товару у повному обсязі не провів, внаслідок чого позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРЕШ БАЗА" заборгованість у розмірі 640 018, 48 грн.

Згідно п. 7.8. договору, оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківських рахунок постачальника через 21 (двадцять один) дні(ів) з моменту приймання-передачі товару, підписання накладної про прийняття товару та отримання повного комплекту супровідної документації. Якщо супровідна документація, визначена у п.3.7. та 3.8. надається не вчасно, термін оплати подовжується на відповідну кількість днів невчасно поданої документації. При цьому сторони домовилися про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500, 00 грн.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи строки передбачені п. 7.8. договору № ФБ115 від 22.08.2016, відповідач зобов'язаний здійснити оплату за товар через 21 день з моменту приймання-передачі товару, підписання накладної про прийняття товару, тобто за видатковою накладною № 14 від 27.09.2017 на суму 160 852, 80 грн. починаючи з 19.10.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, за видатковою накладною № 15 від 28.09.2017 на суму 179 642, 88 грн. починаючи з 20.10.2018 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, за видатковою накладною № 16 від 02.10.2017 на суму 196 291, 20 грн. починаючи з 24.10.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, за видатковою накладною № 18 від 06.10.2017 на суму 98 311, 20 грн. починаючи з 28.10.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Проте, суд зазначає, що позивачем допущено помилку при розрахунку суми основного боргу, оскільки за результатами складення 179 642, 88 грн. + 98 311, 20 грн. + 160 852, 80 грн. + 196 291, 20 грн. виходить 635 098, 08 грн.

Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, видаткова накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин.

Тож, суд зазначає, що видаткові накладні № 15 від 28.09.2017 на суму 179 642, 88 грн., № 18 від 06.10.2017 на суму 98 311, 20 грн., № 14 від 27.09.2017 на суму 160 852, 80 грн., № 16 від 02.10.2017 на суму 196 291, 20 грн., товарно-транспортні накладні № Р15 від 28.09.2017, № Р18 від 05.10.2017, № Р14 від 27.09.2017, № Р16 від 02.10.2017 відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та є первинними документами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Між тим, суд звертає увагу, що акт звірки на який посилається позивача, як підставу для стягнення заборгованості саме у розмірі 640 018, 48 грн. є суто бухгалтерським документом, за яким бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами: договором, накладними, рахунками тощо. Надані первинні документи, а саме видаткові накладні № 15 від 28.09.2017 на суму 179 642, 88 грн., № 18 від 06.10.2017 на суму 98 311, 20 грн., № 14 від 27.09.2017 на суму 160 852, 80 грн., № 16 від 02.10.2017 на суму 196 291, 20 грн. та товарно-транспортні накладні № Р15 від 28.09.2017, № Р18 від 05.10.2017, № Р14 від 27.09.2017, № Р16 від 02.10.2017 підтверджують факт проведення між сторонами господарських операцій за договором № ФБ115 від 22.08.2016 та виникнення заборгованості.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405 та постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРЕШ БАЗА" перераховано на користь позивача кошти у розмірі 55 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2213, тож за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума основного боргу у розмірі 580 098, 08 грн. за вирахуванням сплачених 55 000, 00 грн.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі відповідач здійснив оплату заборгованості у розмірі 50 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2580 від 22.02.2018.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/306/18 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 50 000, 00 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після порушення провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі непогашеною залишилась заборгованість за поставлений товар у розмірі 530 098, 08 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № ФБ115 від 22.08.2016 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню частково у розмірі 530 098, 08 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 35 625, 66 грн. - пені за загальний період з 18.10.2017 по 03.01.2018 та 3 851, 00 грн. - 3 % річних за загальний період з 18.10.2017 по 03.01.2018.

Так, статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Спеціальним законом з цього питання є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до якого розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України)

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов'язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Оскільки між сторонами угода щодо стягнення пені не укладена, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 35 625, 66 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 851, 00 грн. - 3 % річних за загальний період з 18.10.2017 по 03.01.2018 суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 3 % річних і встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № ФБ115 від 22.08.2016, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 3 851, 00 грн. - 3 % річних за загальний період з 18.10.2017 по 03.01.2018.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов'язані із правовою допомогою.

Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Оскільки інтереси позивача в судових засіданнях представляли ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які діяли на підставі довіреностей № 5 та № 6 від 01.02.2018 видані Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблогруп Закарпаття", однак суду не надано доказів представництва інтересів позивача в суді саме адвокатом, оплата послуг якого відноситься до судових витрат, як і не надано доказів на підтвердження понесених витрат пов'язаних з правничою допомогою адвоката, а саме детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн.

Крім того, при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 450, 01 грн., так як, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України Про судовий збір позивач зобов'язаний сплатити судовий збір в сумі 10 192, 42 грн., однак сплатив - 10 642, 43 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Провадження у справі № 910/306/18 закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України в частині стягнення 50 000, 00 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблогруп Закарпаття" задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРЕШ БАЗА" (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 72, ідентифікаційний код - 39692519) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблогруп Закарпаття" (88017, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 23, кв. 30, ідентифікаційний код - 38207729) 530 098 (п'ятсот тридцять тисяч дев'яносто вісім) грн. 08 коп. - заборгованості, 3 851 (три тисячі вісімсот п'ятдесят одну) грн. 00 коп. - 3 % річних та 8 009 (вісім тисяч дев'ять) грн. 23 коп. - судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 19.03.2018.

Суддя Щербаков С.О.