Рішення

від 15.03.2018 по справі 910/23664/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.03.2018Справа №  910/23664/17 Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом                          Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, ВУЛИЦЯ ВОРОШИЛОВА, будинок 33) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» (03083, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОПРАПОРНА, будинок 28, офіс 36) стягнення заборгованості у розмірі 51 179,12 грн. Представники: без повідомлення представників сторін ОБСТАВИНИ СПРАВИ Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 51 179,12 грн. Позовні вимоги вмотивовано тим, що 19.07.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» (Покупець) було укладено Договір №33, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти його і оплатити. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року по справі №910/10268/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» заборгованість в розмірі 149 760 грн. та судовий збір в сумі 2995,20 грн. На виконання вказаного рішення суду 16.06.2015 року видано Наказ. Як зазначає Позивач, до теперішнього часу рішення суду Відповідачем не виконано. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору та рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» 3% річних у розмірі 11 462 грн. 91 коп. та інфляційні у розмірі 39 716 грн. 21 коп. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.01.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» про стягнення заборгованості у розмірі 51 179,12 грн. залишено без руху. 19.01.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» надійшла заява про усунення недоліків. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.   Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.01.2018 року була направлена на адреси Сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 22.02.2018 року уповноваженій особі Позивача та поштового конверту у зв'язку з незнаходженням Відповідача. Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» є 03083, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОПРАПОРНА, будинок 28, офіс 36. Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/23664/17 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Відповідача, зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України. Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не   пізніше  наступного дня  після  їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для  доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ 19.07.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» (Покупець) було укладено Договір №33, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти його і оплатити. (а.с. 44 – 48) Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року по справі №910/10268/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» заборгованість в розмірі 149 760 грн. та судовий збір в сумі 2995,20 грн. (а.с. 49-60) На виконання вказаного рішення суду 16.06.2015 року Господарським судом міста Києва видано Наказ. (а.с.61) 20.07.2016 року старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51734981 з примусового виконання наказу №910/10268/15 виданого Господарським судом міста Києва 16.06.2015 року. (а.с. 62-63) Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що до теперішнього часу рішення суду Відповідачем не виконано. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору та рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» 3% річних у розмірі 11 462 грн. 91 коп. та інфляційні у розмірі 39 716 грн. 21 коп.   Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Внаслідок укладення Договору №33 від 19.07.2012 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2    статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. Відповідно до абзацу 2 пункту 1    статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України    з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі    статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до    статті 6 цього Кодексу    сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього    Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1    статті 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1    статті 628 Цивільного кодексу України    визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до    статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі    статтею 526 Цивільного кодексу України    зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог    Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою    статті 193 Господарського кодексу України    встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України). Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки  продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року по справі №910/10268/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» заборгованість в розмірі 149 760 грн. та судовий збір в сумі 2995,20 грн. (а.с. 49-60) На виконання вказаного рішення суду 16.06.2015 року Господарським судом міста Києва видано Наказ. (а.с.61) Відповідно до норм статей 598 – 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення. Частою 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.06.2015 року у справі №910/10268/15, яке набрало законної сили, було встановлено факт поставки товару за видатковою накладною №86 від 20.07.2012 р. на суму 149 760 грн., факт настання строку оплати за вказаною накладною та факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором №33 від 19.01.2012р. на загальну суму 149 760 грн. Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість зі сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором №33 від 19.01.2012 року становила 149 760 грн. 00 коп., що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов'язання, а тому вимоги Позивача є обґрунтованими. При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»). Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2096цс16. При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 01.06.2015 р. по 30.11.2017 р. у розмірі 11 462 грн. 91 коп. та інфляційні у розмірі 39 716 грн. 21 коп. Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року). Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором №33 від 19.07.2012 року за загальний період прострочки з 01.06.2015 р. по 30.11.2017 р. у розмірі 11 462 грн. 91 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача. Так, при здійсненні нарахування 3% річних Позивачем до складу основної суми заборгованості, стягнутої рішенням Господарського суду м. Києва від 03.06.2015 року у справі №910/10268/15, було включено судовий збір у розмірі 2995 грн. 20 коп., й на вказану суму було здійснено розрахунок 3% річних, що є неприпустимим відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки судовий збір не є заборгованістю Відповідача, а включається до складу судових витрат. Таким чином, з Відповідача на користь  Позивача підлягає стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 01.06.2015 р. по 30.11.2017 р. у розмірі 11 238 грн. 15 коп. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від  17.12.2013 року) Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 01.06.2015 р. по 30.11.2017 р. у розмірі 39 716 грн. 21 коп., що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог. Крім того, при здійсненні нарахування інфляційних Позивачем також до складу основної суми заборгованості, стягнутої рішенням Господарського суду м. Києва від 03.06.2015 року у справі №910/10268/15, було включено судовий збір у розмірі 2995 грн. 20 коп., й на вказану суму було здійснено нарахування, що є неприпустимим відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки судовий збір не є заборгованістю Відповідача, а включається до складу судових витрат. Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» підлягає стягненню 3% річних у розмірі 11 238 грн. 15 коп. та інфляційні у розмірі 39 716 грн. 21 коп. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 – 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» - задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» (03083, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОПРАПОРНА, будинок 28, офіс 36, Ідентифікаційний код юридичної особи 37165641) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Електронне світло» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, ВУЛИЦЯ ВОРОШИЛОВА, будинок 33, Ідентифікаційний код юридичної особи 37757191) 3% річних у розмірі 11 238 (одинадцять тисяч двісті тридцять вісім) грн. 15 (п'ятнадцять) коп., інфляційні у розмірі 39 716 (тридцять дев'ять тисяч сімсот шістнадцять) грн. 21 (двадцять одна) коп. та судовий збір у розмірі 1 592 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто дві) коп. 97 (дев'яносто сім) коп. 3. В іншій частині позову – відмовити. 4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. 5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15 березня 2018 року. Суддя                                                                                          О.В. Чинчин