Рішення

від 21.03.2018 по справі 910/679/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.03.2018Справа №  910/679/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи за позовом   Державного підприємства "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю  "СВ -Телеком"   про  стягнення 30  627, 37 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Державне підприємство “Державний проектний інститут “ДІПРОВЕРФ” (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “СВ-Телеком” (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 39     659, 85 грн., з яких: 28  315, 00 грн. - основного боргу, 1  930, 39 грн. - інфляційних втрат, 381, 98 грн. – 3 % річних, 1 751, 48 грн. – пені та 7 281, 00 грн. – штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором зберігання № 06-11-2016 від 01.11.2016 в частині оплати наданих послуг. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч.    1 ст.    250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності). Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч.   6 ст.  242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Так, з метою повідомлення відповідача   про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.01.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04107, м. Київ, вул. Дмитрівська, 37-А. Ухвали Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 23.01.2018, з відміткою «не знаходиться». Згідно з ч.  6 ст.  242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд відзначає, що 02.02.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ -Телеком" надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи. 21.02.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ" надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач  зменшив суму позовних вимог на суму нарахованої пені в розмірі 1  751, 48 грн. та штрафу у сумі 7  281, 00 грн. та просить суд стягнути з відповідача  28  315, 00 грн. - основного боргу, 1  930, 39 грн. - інфляційних втрат, 381, 98 грн. – 3 % річних, всього 30  627, 37 грн., а також вирішити питання про повернення позивачу надмірно сплаченої суми судового збору. Розглянувши подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне. Частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв'язку з чим приймає її до розгляду. За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з нової ціни позову, а саме 30  627, 37 грн., з якої 28  315, 00 грн. - основного боргу, 1  930, 39 грн. - інфляційних втрат, 381, 98 грн. – 3 % річних. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва - ВСТАНОВИВ: 01.11.2016 між Державним  підприємством  "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ" (далі - зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю  "СВ -Телеком"  (далі – поклажодавець) укладено договір зберігання № 06-11-2016, умовами якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених даним договором, зберігач зобов'язується зберігати передане поклажодавцем майно, зазначене у додатку № 1 до договору (далі  - майно), і повернути його поклажодавцеві у схоронності. Майно є власністю поклажодавця (п. 1.2. договору). Зберігання майна здійснюється за визначену плату згідно п. 5.1. даного договору (п. 1.3. договору). Відповідно до п. 2.1. договору, зберігач зобов'язаний, зокрема зберігати майно протягом строку, визначеного у договорі, після закінчення кожного місяця (до 7 числа місяця, наступного за звітним) надавати поклажодавцю акт про надані послуги за звітний період. Згідно п. 3.1. договору, поклажодавець зобов'язаний, зокрема відшкодувати зберігачеві витрати, пов'язані зі зберіганням майна; після закінчення кожного місяця отримувати (до 15 числа місяця, наступного за звітним) і повертати (до 20 числа місяця, наступного за звітним) підписаний акт про надані послуги (п. 2.1.2. договору), оформлений зберігачем; після закінчення строку зберігання забрати у зберігача майно протягом 5-ти (п'яти) днів. Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що зберігач зобов'язаний зберігати майно з моменту підписання акту приймання-передачі майна, а саме з 01.11.2016 до 31.12.2017. За умовами п. 4.3. договору, поклажодавець зобов'язується передати, а зберігач зобов'язується прийняти майно на зберігання не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дати укладення договору та підписати акт приймання-передачі майна. Сторони домовились, що щомісячна плата за зберігання майна складає 4  045, 00 грн., у т.ч. ПДВ – 674, 16 грн. (п. 5.1. договору). Відповідно до п. 5.2. договору, щомісячна, до 25-го числа поточного місяця надання послуг, поклажодавець здійснює оплату за зберігання майна на розрахункових рахунок зберігача. Оплата здійснюється на підстав рахунку-фактури, як попередня оплата, протягом 3-х банківських днів з дня отримання. На виконання умов договору зберігання №  06-11-2016 від 01.11.2016 поклажодавець передав, а зберігач прийняв таке майно для відповідального зберігання, а саме: кабель, у кількості – 10 бухт., стрем'янка, у кількості – 3 шт., ручний електричний інструмент, у кількості – 5 шт., короб монтажний, у кількості – 50 шт.,  лоток, у кількості – 10 шт., стелажі, у кількості – 5 шт., вимірювальні прилади, у кількості – 12 шт., що підтверджується актом прийому-передачі майна від 01.11.2016. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору, були надані послуги зі зберігання переданого відповідачем майна на загальну суму 48  540, 00 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами надання послуг  № 115 від 31.01.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 258 від 28.02.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 416 від 31.03.2017 на суму 4  045, 00 грн., № № 526 від 30.04.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 698 від 31.05.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 854 від 30.06.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 917 від 31.07.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 1009 від 31.08.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 1131 від 30.09.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 1190 від 31.10.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 1255 від 30.11.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 1338 від 31.12.2017 на суму 4  045, 00 грн., , які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств (копія у матеріалах справи), а також актом звіряння взаємних розрахунків за період з вересня 2016 по грудень 2017, який підписаний представниками та скріплений печатками товариств. Відповідач в порушення умов договору за надані послуги розрахувався частково у розмірі 20  225, 00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача № 26008011430001 з 01.02.2017 по 31.12.2017, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 28  315, 00 грн. Доказів зворотного відповідач суду не надав. Позивач звертався до відповідача з претензією № 103 від 10.11.2017, в якій просив відповідача протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання даної претензії погасити заборгованість перед позивачем, шляхом перерахування грошових коштів на розрахункових рахунок позивача № 26008011430001 у ПАТ «КБ «Акордбанк», яка отримані тех. директором Товариства з обмеженою відповідальністю  "СВ -Телеком"  16.11.2017, що підтверджується підписом останнього на претензії. Відповідач на вище зазначену претензію відповіді не надав, заборгованість не погасив. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг зі зберігання майна, зокрема, погашення заборгованості у розмірі 28  315, 00 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1  930, 39 грн. - інфляційних втрат за загальний період з 25.01.2017 по 21.01.2018 та  381, 98 грн. – 3 % річних за загальний період з 25.01.2017 по 21.01.2018. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору зберігання №  06-11-2016 від 01.11.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором зберігання. Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Згідно ст. 937 Цивільного кодексу України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин  повинні  виконувати  господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України). Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).   Договір, відповідно до  ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом встановлено, що на виконання умов договору зберігання №  06-11-2016 від 01.11.2016 поклажодавець передав, а зберігач прийняв таке майно для відповідального зберігання, а саме: кабель, у кількості – 10 бухт., стрем'янка, у кількості – 3 шт., ручний електричний інструмент, у кількості – 5 шт., короб монтажний, у кількості – 50 шт.,  лоток, у кількості – 10 шт., стелажі, у кількості – 5 шт., вимірювальні прилади, у кількості – 12 шт., що підтверджується актом прийому-передачі майна від 01.11.2016. Судом також встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги зі зберігання переданого відповідачем майна, що підтверджується актами надання послуг  № 115 від 31.01.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 258 від 28.02.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 416 від 31.03.2017 на суму 4  045, 00 грн., № № 526 від 30.04.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 698 від 31.05.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 854 від 30.06.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 917 від 31.07.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 1009 від 31.08.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 1131 від 30.09.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 1190 від 31.10.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 1255 від 30.11.2017 на суму 4  045, 00 грн., № 1338 від 31.12.2017 на суму 4  045, 00 грн., , які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств (копія у матеріалах справи), а також актом звіряння взаємних розрахунків за період з вересня 2016 по грудень 2017, який підписаний представниками та скріплений печатками товариств. Проте відповідач оплати наданих позивачем послуг із зберігання у повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю  "СВ -Телеком"   утворилась заборгованість у розмірі 28  315, 00 грн. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Таким чином, відповідно до п.5.2. договору, відповідач зобов'язаний був до 25-го числа поточного місяця надання послуг, здійснити оплату за зберігання майна на розрахунковий рахунок позивача, тобто починаючи з 25 числа кожного поточного місяця  відбувалося прострочення виконання грошового зобов'язання. Крім того, відповідно до ч. 1  ст. 212 ЦК України  особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Згідно з ч. 1  ст. 613 ЦК України  кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2  ст. 613 ЦК України). Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні  ст. 212 ЦК України  та не є простроченням кредитора в розумінні  ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405 та постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України,   належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг зберігання майна, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору зберігання №  06-11-2016 від 01.11.2016 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 28  315, 00 грн. підлягають задоволенню. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1  930, 39 грн. - інфляційних втрат за загальний період з 25.01.2017 по 21.01.2018 та  381, 98 грн. – 3 % річних за загальний період з 25.01.2017 по 21.01.2018. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013 року). Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від  17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”,  інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Отже, перевіривши розрахунок 3 % річних як плати за користування чужими грошовими коштами та інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий позивачем, суд встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 381, 98 грн. – 3 % річних за загальний період з 25.01.2017 по 21.01.2018 та 1  930, 39 грн. – інфляційних втрат за загальний період з 25.01.2017 по 21.01.2018. Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача. Щодо вимоги позивача про повернення сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог, суд відзначає наступне. Частиною першою статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У відповідності до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до  господарського суду  позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн. 00 коп.)  та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб  (616 700 грн. 00 коп.)  З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн. 00 коп.) Враховуючи те, що Державним підприємством "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ"  було сплачено судовий збір у розмірі 1  762, 00 грн. (один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб), тому відсутні підстави для повернення судового збору, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог, оскільки  судовий збір не може бути менше ніж 1 (один) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Керуючись   статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва. ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Державного підприємства "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ" задовольнити. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  "СВ -Телеком" (04107, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 37-А, ідентифікаційний код - 32425264) на користь Державного підприємства "Державний проектний інститут "ДІПРОВЕРФ"  (03110, м. Київ, вул. Преображенська, буд. 25, ідентифікаційний код - 14311465) 28 315 (двадцять вісім тисяч триста п'ятнадцять) грн. 00 коп. – заборгованості, 1 930 (одну тисячу дев'ятсот тридцять) грн. 39 коп. – інфляційних втрат, 381 (триста вісімдесят одну) грн. 98  коп. – 3 % річних та 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. – судового збору. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом  17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.           Суддя                                                                                                           С. О. Щербаков