Рішення

від 15.03.2018 по справі 921/770/17-г/4

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 березня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/770/17-г/4

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бурди Н.М.

при секретарі судового засідання Шміло І.О.

за позовом: Вілійської сільської ради, с. Вілія Шумського району Тернопільської області, 47150

до відповідача: ОСОБА_1 районного споживчого товариства, вул. Українська, 42, м. Шумськ, Шумський район, Тернопільська область, 47100

про визнання права власності на нежитлову будівлю

За участі представників сторін:

позивача: уповноважений ОСОБА_2, договір про надання правової допомоги №б/н від 0.03.2018

сільський голова ОСОБА_3, рішення сесії №1 від 12.11.2015

відповідача: не з'явився

Суть справи:

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду". Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер NJ20UG2JD3053400C2.

22.12.2017 Вілійська сільська рада звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою №438 від 19.12.2017 до відповідача ОСОБА_1 районного споживчого товариства про визнання права власності на нежитлову будівлю.

В даній позовній заяві позивач посилається на неможливість реєстрації за ним права власності на придбане на торгах спірне нерухоме майно з огляду на відсутність свідоцтва про право власності у продавця.

Представники позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримали повністю із підстав, зазначених у позові, та просили про їх задоволення.

Ухвалою від 10.01.2018 відкрито провадження у справі № 914/770/17-г/4 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.02.2018 з подальшим його відкладенням до 01.03.2018.

23.01.2018 відповідачем через канцелярію суду подано клопотання № 14 від 18.01.2018 (вх. № 4273 від 23.01.2018), у якому позовні вимоги Вілійської сільської ради в частині визнання права власності на нежитлову будівлю за адресою вул. Першотравнева, 2, с. Вілія, Шумського району Тернопільської області підтримує, витрати по справі просить покласти на позивача та відповідача в рівних частках, справу розглядати без участі останнього (вх. №4273 від 23.01.2018).

Представник позивача зазначене клопотання № 14 від 18.01.2018 (вх. № 4273 від 23.01.2018) просив розцінити як визнання позову, проте суд, враховуючи, що відповідач у зазначеному клопотанні позовні вимоги підтримує, а не визнає, а витрати просить покласти на позивача та відповідача в рівних частках, не знаходить підстав для визнання його (клопотання) визнанням позову.

У судовому засіданні 01.03.2018 з у рахуванням положень п.3 ч.2, ч. 5 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.03.2018 на 12:00 год.

12.03.2018 ОСОБА_1 районним споживчим товариством подано заяву №71 від 02.03.2018, у якій відповідач позов визнав та не заперечував проти того, що власником спірної будівлі буде Вілійська сільська рада.

У відповідності до ч. 1 ст. 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (п. 4 ст. 191 ГПК України).

З огляду на наведене, а також з урахуванням раніше поданого клопотання № 14 від 18.01.2018 (вх. № 4273 від 23.01.2018), суд приймає заяву відповідача №71 від 02.03.2018 та спір вирішує з її урахуванням.

12.03.2018 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, обґрунтовуючи її тим, що рішенням Вілійської сільської ради №182 від 31.01.2017 нежитлова будівля за адресою вул. Першотравнева, 2, с. Вілія, Шумського району Тернопільської області буде реконструйована у приміщення фельдшерсько-акушерського пункту, просить суд з прохальної частини позовної заяви виключити слова приміщення магазину і визнати право власності на нежитлову будівлю .

Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку, що її слід прийняти до розгляду як таку, що відповідає вимогам ст.ст.169-170 ГПК України, і спір вирішувати з її врахуванням, оскільки зі змісту поданої заяви вбачається, що позивач не просить про зміну підстави чи предмету даного позову, а лише конкретизує назву об"єкта нежитлового майна не змінюючи при цьому основних складових (загальна площа 145,3 м 2 , вул. Першотравнева, 2, с. Вілія, Шумського району Тернопільської області).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників позивача, а також приймаючи до уваги факт визнання позову відповідачем, господарським судом встановлено наступне:

- 30 березня 2017 за результатами проведеного Тернопільською облспоживспілкою аукціону з продажу майна ОСОБА_1 райст (протокол №04) Вілійська сільська рада була визнана переможцем аукціону з продажу лоту №05 - нежитлової будівлі, приміщення магазину площею 145,3 м.кв. вартістю 25300 грн, що знаходиться за адресою : с. Вілія, вул. Першотравнева, 2 (колишня вул. ОСОБА_4) Шумського району Тернопільської області, у зв'язку з чим між Вілійською сільською радою і відповідачем 30 березня 2017 року був укладений договір №1 купівлі-продажу основних засобів , а саме - спірної нежитлової будівлі.

Відповідно до п. 5 вказаного договору передача основних засобів у власність Покупця здійснюється за актом приймання-передачі в 3 - денний строк після надходження коштів на рахунок Продавця в повній сумі, обумовленій цим Договором.

Даний договір купівлі - продажу основних засобів від 30.03.2017 за №1 підписаний представниками сторін та засвідчений відтисками їх печаток.

На виконання умов договору 10 квітня 2017 року Шумське рай СТ передало, а Вілійська сільська рада прийняла у власність зазначене нерухоме майно, про що свідчить акт приймання - передачі від 10.04.2017, копія якого долучена до матеріалів справи.

Позивач вважає, що саме з часу передачі спірного об'єкта по акту прийому передачі, Вілійська сільська рада є власником даної будівлі і, відповідно, здійснює у ній свою господарську діяльність

У листопаді 2017 року Вілійська сільська рада з метою нотаріального посвідчення договору №1 від 30.03.2017 про придбання майна на торгах і подальшої реєстрації права власності на це нерухоме майно звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_1 районного нотаріального округу ОСОБА_5 із відповідною заявою.

Однак, сільській раді у вчиненні нотаріальної дії з посвідчення правочину було відмовлено (лист №304/01-16 від 01.12.2016) з посиланням на відсутність свідоцтва про право власності у продавця, а наявність лише реєстраційного посвідчення на відчужуване нерухоме майно, що є порушенням пп. 1.1 ч.І гл. 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, яким визначено, що правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

З огляду на викладене, позивач посилається на те, що його право, як власника придбаного на підставі укладеного між сторонами 30.03.2017 договору №1 купівлі-продажу основних засобів нерухомого майна порушено та підлягає захисту у спосіб, встановлений ст. 16 ЦК України, шляхом визнання за ним права власності на нежитлову будівлю площею 145,3 м.кв., що знаходиться за адресою : с. Вілія, вул. Першотравнева, 2 (колишня вул. ОСОБА_4) Шумського району Тернопільської області, посилаючись при цьому на те, що протокол аукціону №04 від 30.03.2017 з продажу спірного майна є дійсним, вартість майна ним сплачена у повному об'ємі, об'єкт переданий на підставі акту приймання-передачі від 10.04.2017, а тому , відповідно до ст. 334 ЦК України, він набув право власності на це майно.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Згідно з приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу таким способом як визнання права.

Визнання права - це спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб`єктами цивільного права, з приводу наявності чи відсутності правовідносин між ними , і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов`язку. Такий спосіб захисту може стосуватися не тільки наявного спору , а й невизначеного правового стану.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Засади цивільно-правового захисту права власності визначені ст.386 ЦК України, яка на розвиток положень ст.13 Конституції України встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина 2 ст.386 ЦК України).

Судовий захист права власності та майнових інтересів власників - юридичних осіб та громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, які названих у ст.1 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовом про визнання права власності .

Стаття 392 ЦК України встановлює, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв'язаних з позбавленням володіння. Позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником (чи титульним власником) свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Умовами подання позову про визнання права власності є:

1) наявність права власності у позивача;

2) оспорювання права власності іншими особами;

3) наявність у власника можливості довести своє право власності.

Отже, змістом позову про визнання права власності є вимога власника, чиї права оспорюються, про констатацію перед особами, які оспорюють його право на річ, наявності у нього права власності на спірне майно.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить встановлення цивільно-правових підстав набуття права власності, а на нежитлову будівлю площею 145,3 м.кв., що знаходиться за адресою: с. Вілія, вул. Першотравнева, 2 (колишня вул. ОСОБА_4) Шумського району Тернопільської області.

Відповідно до ст. 328 ЦК України , право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК України).

Так, згідно з вимогами частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Зазначена норма кореспондується з вимогами ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, зокрема, право власності на нерухоме майно .

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за визначенням статті першої якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно. Це може випливати із правовстановлюючих документів, перелік яких наведено у ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-IV (із змінами та доповненнями), а також у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (надалі - Порядок).

Таким правовстановлюючим документом, що є підставою для проведення реєстрації прав власності, є, зокрема, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дублікат (п.1 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Матеріали справи свідчать, що за результатами проведеного Тернопільською облспоживспілкою аукціону з продажу майна ОСОБА_1 райст (протокол №04) Вілійська сільська рада була визнана переможцем аукціону з продажу лоту №05 - нежитлової будівлі, приміщення магазину площею 145,3 м.кв. вартістю 25300 грн, що знаходиться за адресою : с. Вілія, вул. Першотравнева, 2 (колишня вул. ОСОБА_4) Шумського району Тернопільської області, у зв'язку з чим між Вілійською сільською радою і відповідачем 30 березня 2017 року був укладений договір №1 купівлі-продажу основних засобів .

У відповідності до п.5.10 Методичних рекомендацій про порядок продажу на аукціонах осовних засобів в споживчій кооперації України, затверджених постановою Правління Укоопспілки 30.04.2013 N 106, покупець набуває право власності на нерухоме майно з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочину. Нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору купівлі-продажу проводиться в місячний термін при умові оплати покупцем повної вартості нерухомого майна. Право власності у набувача майна за договором, який не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, виникає з моменту підписання акта приймання-передачі. Підписання акта приймання-передачі здійснюється після оплати покупцем повної вартості майна.

Покупець з метою нотаріального посвідчення договору №1 від 30.03.2017 про придбання майна на торгах і подальшої реєстрації права власності на це нерухоме майно звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_1 районного нотаріального округу ОСОБА_5 із відповідною заявою.

Однак, листом №304/01-16 від 01.12.2016 сільській раді у вчиненні нотаріальної дії з посвідчення правочину було відмовлено з посиланням на відсутність свідоцтва про право власності у продавця, а наявність лише реєстраційного посвідчення на відчужуване нерухоме майно, що є порушенням пп. 1.1 ч.І гл. 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, яким визначено, що правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

Зібрані у справі докази свідчать, що документом, який посвідчує право власності Продавця - ОСОБА_1 рай СТ на майно є реєстраційне посвідчення на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, видане на підставі розпорядження голови районного Державної адміністрації від 06.09.1996 за №285 Про оформлення права власності на житлові будинки, магазини, склади, павільйони, їдальні і другі будівлі та споруди ОСОБА_1 райСТ , яким встановлено факт приналежності на правах особистої власності на будівлі і споруди згідно Додатку №2, з видачею реєстраційних посвідчень. Серед інших до складу об'єктів нерухомого майна ОСОБА_1 райСТ увійшло і приміщення магазину у с. Вілія (п. 41 Додатку №2 до розпорядження №285 від 06.09.1996).

Вказане реєстраційне посвідчення видано 31.03.2000р. ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації і посвідчує , що домоволодіння - магазин по вул. Франка в с. Вілія в цілому зареєстровано за ОСОБА_1 райСТ, про що вчинено відповідний запис в реєстрову книгу за №1564.

Отже, з моменту отримання реєстраційного посвідчення 31.03.2000 Шумське райСТ вважало себе належним власником спірного нежитлового приміщення, який набув право в межах, установлених законом, володіти, користуватись й розпоряджатись цим майном, в тому числі і шляхом продажу на аукціоні.

Відсутність же належної перереєстрації права власності на спірне нерухоме майно суд не вважає тією обставиною, яка вказує на відсутність права на таке майно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за від 01.07.2004 № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Таким чином, відсутність у відповідача свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно позбавляє сторони можливості нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочину, що в свою чергу унеможливлює здійснення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю площею 145,3 м.кв., що знаходиться за адресою : с. Вілія, вул. Першотравнева, 2 (колишня вул. ОСОБА_4) Шумського району Тернопільської області за Вілійською сільською радою.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд враховує, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені судом обставини, а також враховуючи, що спірне нерухоме майно набуте позивачем на аукціоні, за результатом проведення якого складено протокол № 4 від 30.03.2017, який станом на день розгляду справи є чинним, право власності відповідача на відчужене ним нерухоме майно підтверджено реєстраційним посвідченням на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям від 31.03.2000, виданим на підставі розпорядження голови районного Державної адміністрації від 06.09.1996 за №285 Про оформлення права власності на житлові будинки, магазини, склади, павільйони, їдальні і другі будівлі та споруди ОСОБА_1 райСТ , а відсутність належної перереєстрації права власності на спірне нерухоме майно порушує право позивача на здійснення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю площею 145,3 м.кв., що знаходиться за адресою : с. Вілія, вул. Першотравнева, 2 (колишня вул. ОСОБА_4) Шумського району Тернопільської області, а тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог як обґрунтовано заявлених, доведених у встановленому законом порядку та визнаних відповідачем.

Згідно із ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до п.3 ст. 7 Закону України Про судовий збір у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи визнання відповідачем позову суд вважає за можливе повернути позивачу з Державного бюджету України 50 % судового збору та решту судового збору стягнути з відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 130 , 191, 231 , 233 , 236-241 Господарського процесуального кодексу України , суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати за Вілійською сільською радою (с. Вілія, Шумський район, Тернопільська область, ідент. код 04396265) право власності на нежитлову будівлю загальною площею 145,3 м.кв., що знаходиться за адресою: с. Вілія, вул. Першотравнева, 2 (колишня вул. ОСОБА_4) Шумського району Тернопільської області.

3. Стягнути з ОСОБА_1 районного споживчого товариства (вул. Українська, 42, м. Шумськ, Шумський район, Тернопільська область, ідент. код 01767364) на користь Вілійської сільської ради (с. Вілія, Шумський район, Тернопільська область, ідент. код 04396265) 800 (вісімсот) грн. 00 коп. в повернення сплаченого судового збору.

4. Повернути Вілійській сільській раді (с. Вілія, Шумський район, Тернопільська область, ідент. код 04396265) суму судового збору в розмірі 800 (вісімсот) грн 00 коп з Державного бюджету України, сплачену згідно платіжного доручення №255 від 13.12.2017.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.241 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19 березня 2018 р.

Суддя Н.М. Бурда